— Пізно! —подумав завідатель.
Далі не читалося, за будинком почувся жалібний марш. У кімнату зайшла Люда.
— Ідіть, хоч перед мертвим виправдайтесь.
Роман Тихонович опустив очі, на них були сльози, потім взяв паличку і, спираючися на неї, вийшов із кімнати.