Здається, жінка вгадала його думки. Бо перестала зав'язувати пасок шароварів, і його кінець завис між її пальцями. Дивилася на нього своїми кролячими очима, причому не лише червоні повіки робили їх такими. Чоловік відповів їй поглядом, в якому час зупинився. Навколо жінки ширився різкий запах, ніби варили жилаве м'ясо.
Підтримуючи рукою пасок, жінка пройшла мимо чоловіка в кімнату й почала знімати шаровари з такою легкістю і природністю, ніби продовжувала раніше почату роботу. Оце справжня жінка! На радощах чоловік подумки потирав руки. Та за мить уже дорікав собі. Телепень! Якщо довго вагатися, то можна зіпсувати всю справу. Він квапливо схопився руками за пояс.
Якби така пригода сталася ще вчора, то жінчину поведінку, як і її хихотіння, і ямочку на щоці, чоловік, певно, вважав би явними хитрощами. Може, так воно і є насправді? Та зараз над цим не хотілося думати. Давно минув той час, коли її тіло було предметом торгу. Тепер вирішити все може лише сила... Було багато підстав сподіватися, що цього разу не доведеться торгуватись, що обидві сторони нарешті дійдуть обопільної згоди...
Уклякнувши на одне коліно, жінка заходилася витирати скрученим рушником пісок на шиї. Зненацька зірвалася нова лавина. Вся хатина задвигтіла, заскрипіла. Знову несподівана перешкода! Опинившись у піщаному тумані, жінчина голова за мить побіліла. Пісок осідав їй>на плечі й руки. Нічого іншого не залишалося, як, притулившись одне до одного, чекати.
їхній піт скапував на землю і відразу ж укривався новим шаром піску. Жінчині плечі тремтіли. Чоловік теж був схожий на гарячу воду, що от-от закипить. Ніяк не міг зрозуміти, чому його так ваблять її стегна... Ладен був повитягувати всі свої нерви й обкрутити ними жінчині ноги... Чи не з такою жадобою накидається на свою здобич комахоїдна рослина?.. Грубо, захланно... До тієї він ніколи не відчував такої палкої жаги...
Піщаний обвал припинився. Ніби дочекавшись своєї черги, чоловік узявся витирати пісок із жінки. Вона хрипко засміялася. Його руки ставали щораз настирливішими — сповзали з грудей на боки, з боків на стегна. Жінка вхопилася пальцями за його шию і раз у раз скрикувала.
Потім настала її черга витирати чоловіка. Він заплющив очі, поволі гладив її шорстке волосся і чекав.
Конвульсія... Незмінне повторення того самого, коли він, віддаючись мріям про щось, займається чимось іншим: їсть, ходить, спить, гикає, кричить, парується з жінкою...
Здається, він на хвилину задрімав, перевертаючися з боку на бік у власному поту, що тхнув протухлим риб'ячим жиром. Йому снився сон. Розбита склянка, довгий коридор з пожолобленою підлогою, громадський туалет з переповненим нечистотами унітазом, невидима ванна кімната — про неї нагадував плюскіт води. Якийсь незнайомець пробігав мимо з баклагою. Чоловік попросив ковток води, але той повернув до нього своє худе, як у коника-стрибунця, обличчя і помчав далі.
Чоловік прокинувся. Щось гаряче, клейке пекло кінчик язика. Спрага стала вдвічі нестерпнішою. Води! Прозорої, кришталевої... Із сріблястими бульбашками повітря, що піднімається з дна склянки... Водогінна труба у покинутому домі, запилена, обснована павутинням... Він хапав ротом повітря, мов викинута на берег риба.
Коли встав, руки й ноги були важкими, як гумові подушки з холодною водою... Він підняв у сінях порожній чайник і приклав носиком до рота. Почекав секунд із тридцять — дві чи три краплі зволожили кінчик язика. Сухе, наче промокальний папір, горло, роздратоване надією, почало конвульсивно стискатись.
Шукаючи води, чоловік навмання понишпорив навколо умивальника. З-поміж усіх хімічних сполук вода найпростіша, її можна знайти будь-де — так само, як одно-ієнову монету в шухляді стола. О стривай, запахло водою! Таки справді, водою. Він зачерпнув з дна бака жменю мокрого піску й напхав ним рота. Його занудило, спазма скорчила живота. На очах виступили сльози, з рота бризнула жовч.*
Головний біль давив на очі, як олов'яний козирок. Власне, пристрасть тільки скоротила відстань до загибелі. Раптом чоловік став навпочіпки й, мов собака, почав розгрібати пісок у сінях. На глибині одного ліктя пісок був почорнілим і вологим. Чоловік занурив обличчя в ямку, припав до її стінки гарячим лобом і вдихнув на повні груди. Подумав, що, може, пощастить: водень і кисень перетворяться на воду.
— От чорт, руки забруднив! — Стискаючи кулаки так, що нігті вп'ялися в долоні, чоловік обернувся до жінки.— Що ти собі думаєш? Невже справді ніде нема води?
Прикриваючи голі ноги, вона поворухнулась і тихо відповіла:
— Ні, нема...
— Нема?.. І ти обійдешся без неї? А для мене це питання життя чи смерті... Лайно собаче!.. Роби щось, якомога швидше! Прошу! Чуєш, я тебе прошу!
— Якщо візьмемось до роботи, то відразу...
— Гаразд, хай буде по-твоєму... Нема ради, здаюся...— Адже він не сардина й не хоче так здихати. Зрештою, капітулював не з власного бажання. А заради краплі води можна виконати й мавпячий танок.— Здаюсь, але чекати звичного часу, коли розвозять воду,— не збираюся... Кожному ясно, що при такій спразі не може бути й мови про якусь роботу... Спробуй негайно зв'язатися з селянами! Мабуть, і в самої в горлі пересохло?
— Як тільки почнемо роботу, вони побачать... Бо на пожежній вишці завжди хтось спостерігає у бінокль...
— На пожежній вишці?..
Кажуть, що відчути трагізм свого становища в'язня змушують не кам'яні стіни камери й залізні двері, а вічко, через яке за ним стежать. Приголомшений чоловік почав перебирати в думках усе, що довелося бачити раніше. чНебо й пісок, розділені горизонтом... Де ж вона, та вишка? Важко уявити собі, що за ним слідкують, коли її звідси не видно.
— А ви гляньте з-за хати і тоді все зрозумієте... Чоловік слухняно підняв із долівки лопату. Думати зараз
про власну гідність було недоречно, це все одно, що прасувати брудну сорочку. Він вискочив швидко надвір, наче за ним гнались.
Пісок нагрівся, наче порожня сковорода на вогні. Від сліпучого блиску забило дух. Вітер приносив запах мила.
Однак кожний крок наближав до води. Чоловік став під кручею з боку моря і глянув угору: справді, над краєм ями випинався маленький, як мізинець, чорний вершечок пожежної вишки, а на ньому мріло щось схоже на колючку,— мабуть, спостерігач. Невже його помітили? Напевне, давно чекали такої радісної хвилини.