Жайворонкові джерела

Барка Василь

Хто не встає рано, губить найкраще з скарбниці дня — першу ясність. Привітання Боже через сонце.

Не всі чують його — не всі бачать. Не хочуть! Не відповідають...

Пташки продзвенять, і вся відповідь.

А ще: погляне душа з надсвіття, — нема вбогої чорноти, що ми бачимо! листок, відпавши з дерева, зотлів на розмоклому ґрунті: він теж, як все, з часточок незліченної світучости.

Творець знає і наш зір. Ридає з нами, якщо горе.

Закони поклав при творенні: розвиватись, до призначеного доцвітаючи, як світло.

Якби боролись проти чорного в душі!., але йдемо через найлегше, — мертве перекотиполе.

Окремо ряд праведників: пройшли, зло подужали. Вітаються — небо з ними говорить.

Птахи славлять знаки світла, гарніші від скрипок.

Світанку наш! як шкода: тратимо зміст, що в тобі — в трояндній краплі.

* * #

... Знову світить — гарне! дитя золоте — приміряє, граючись, корону, що Богові належить. Пальчиками орлові крила торкає. Світить: уявити не можна, якщо саме в цю мить не бачиш.

Дивуюсь! незміренним дивом, — як збудовано...

Щодня світить.

Декотрі засміються сухо, наче камінець об камінець: "бач, причинний, дивно йому, що сонце щодня сходить."

А от — що з собою зроблю?

Гадаю: так дивно, мабуть з людством... тепер все в ньому перевернулось, мов з надрів духовної плянети

життя його: вибухнуло, розбило тоненьку корочку, потріскану, нитками фарисейства зшиту.

Були величезні праведники — їх постріляно, повішено.

"Праведникам жити заборонено!" — таблиця почеплена проти сонця. І ніхто не дивується.

* * *

Справді, як це: в безконечній поверхні з'явився ти на дрібну хвилю. Човен на океані — твоє існування, ні! порошинка на веслі...

Все — перед очима, бо сонце.

Ниви просять: радій з нами! До квітки, що, карма-зинна, зубчастий келех підносить, скажи: "гарна."

Гай шуми громадить. Поки згасне ґнотик дня і притча відпалахкотить на хмарах. Тоді місяць бере вінчик на варту; призначений.

Одна сторінка вдень розкрита: соняшні літери; друга вночі: місячні... зірки переглядаються.

Бездонний зміст; але не знаєм ні граматики, ні словника, що — життя говорить.

Обложило небо. В чорноті провалюється вага — гуркіт несвітський; блиск шаблями біга.

Сідаю під рокитою, закриваю від дощу обличчя.

Невесела, річко! Мов на С2рці в мене: в глибині.

Знов чвари; знов заздрість навкруги гільчастим жалом чорніє; сичить.

Що я їм? Заважаю чи що... Беріть лаври! З галузками, з корінням, з листям — жужма беріть! Я ж наодинці завжди. І кожноіму: перший поклонюсь.

Поверхня від дощинок геометрично вимережилась неперечислимістю.

Птаство піднімає голос.

Бузок розгорівся — світлий, як церква.

* * *

Я смертельно втомився.

Ліг аж на горі; недалеко перехрестя, — трава, вітер бурхає.

Джміль шукає гнізда, і жайворонки щебет розсипають над колоссягм, подібним до дитячих кучерів; полинули родиною пити від джерел.

Між горбами річка, внизу двобаштний собор — сіре видіння над дзеркалом, стрілками молитву тче.

При дорозі дерев'ячко: абсолютно рожеве!

А онде, на схилі — друге... безлисте, блискуче, як ворон, мрг на ріллі, в трунастій вижолобині. Свічник на панахиді. Привид пекла.

Страшно.

Я смертельно втомився; в Бога благаю сил для душі, що й дереву дані.

Від перехрестя рвачко криллям кидається вітер! бурхає.

Чую: далі піду.

* * *

... В траві рожева бризка і торішня павутина понад ріллею. Туман — серпанок по долині, заставленій вербами... Розкинувсь по горбах сад; груші (білі!) палають. Синичка нікого не боїться.

— храм! забуто печалі й зідхання — видужуй душею.

Як дз гризуться, не відають, що втрачають.

* * *

Листочки — зелений туман! в'ються. Кришталізує початок літо.

Сховавшись між гілками і хмарою, одна каскадами кидає щебет: від найтоншого золота до діямантового свищика.

Скромна; а екстази повно в серці. Як стриматись?

Само ж сонце купається! Бризкає, висвічує очима, в потоках зорі денні. І діти заводять веселої, мов соняшник.

Вертаючись, фіялки стрінув, коло джерел — чи вони загублені? — такі випадкові.

Ні, на межі народжені: "придивись!" каже серце. Схиляють на ниточках барву, тендітно виткану — золотиста зіничка всередині.

Проходжу понад ланом пшениці, згадуючи небо.

"І* 5§С

Дерево, ще вчора чорне, ніби змій, сьогодні обкину-лось білозірним цвітом:.

Світляний1 океан; на дні — то нива молода, то чер-воночорна ;рілля. Ллється бальзам: від недуги; жайворонкової1-краси додано, джмелевої,:, галузчиної.

Голубів послано — туррк... рк... оу, вуркочуть, кличуть до бзрега.

Подивишся на терен: нащо вже злий! а й він до сонця пучками знаки подає, ляскається по-дитячому: "хочу процвісти!"

Жайворон пересипає жемчужини.

Про річку й казати нічого: ловить зірки на рінистих спадах.

Дитя до берега; вінок, черевички, панчішки, платтячко, — білі, найянголиніший образ на зелені земній.

* * *

Сонце рікою йде, ясність — як в соборі.

Жайворон розсіває. Сірими крильцями тріпоче; покликано його! Щебет тонкий, що й промінчики зірок з ікони.

Коли я на гору піднявсь, високо! став, наче сліпий: в жайворонковому сяйві.

Немає височини над небо.

Хай би стереглись деспоти: перебуде блакить, дихне морозом, і вони пропадуть.

їм би тихо з-під трави шелестіти, не зводити голосу,— знак приречення палахкотить.

Не буде хліва і загону вселенського, що городять,— нг буде. Небо вйдужниться, лінза світлова зосередить могутність на порошинці: схопиться полум'ям гніздо лукавого під баштами, а сам він...

Горе тому, хто в'є налигач на сили безсмертного серця.

* * *

Дах півнеба — в місяці. Зірка переливається; а другі непорушні. Наче в— скрипці, симетрія в сузір'ї, чи — веретено, коли прядуть.

Барвних додана для ріжноманітности. Значення. Краси.

Поема Божа і в ній закон, ясний, але і таємничий! як в сонці.

Свідчення, що має золотий зміст, засвічене навіки. Краплю по краплі, в душу прийматимем злагоду, записану в слові з світил вечірніх.

Перетока внизу —дукачі в дочки царя річкового; Орудування перетопленого перламутру по лускатих плечах.

Переходять діти через сіяння.

Знаю (бо сам переходив), нічого звідти не видно, — звичайна вода. А звідси ось: чудо світучости!

Здається, так буває в житті... переходимо течію — буденна картина. Вода без сяйва, хоч і чиста.