Жабка-мандрівниця

Сторінка 2 з 2

Всеволод Гаршин

— Дивіться, дивіться! — гукали у третьому селі.— Ото дивина! І хто таке вигадав?

Тут жаба вже не витримала і, забувши про обережність, закричала щосили:

— Це я! Я!

І з оцим криком вона полетіла догори ногами на землю. Качки голосно закрякали з переляку, а одна з них хотіла схопити жабу за ногу, але промахнулася. Жаба, дригаючи всіма чотирма лапками, стрімголов падала на землю. Та, оскільки качки летіли дуже швидко, жаба впала не прямо на те місце, над яким закричала і де був битий шлях, а набагато далі. Це було для неї великим щастям, бо вона шубовснула простісінько в брудний ставок на краю села.

Вона швиденько виринула з води й загаласувала:

— Це я! Це я вигадала!

Але круг неї нікого не було. Налякані несподіваним плюскотом, жаби з цього ставка поховалися в воду. Тільки незабаром вони почали вилазити з води, здивовано поглядаючи на нову жабу.

І вона розповіла їм чудесну історію про те, як вона думала все життя і нарешті вигадала новий надзвичайний спосіб — мандрувати на качках; як у неї були свої власні качки, що носили її, куди вона схоче; як вона була на чудесному півдні, де таке гаряче сонце і такі прекрасні теплі болота і де сила-силенна гарних комарів та мошви і всяких інших смачних комах.

— Я заїхала до вас подивитися, як ви живете,— казала жаба.— Я перебуду тут до весни, поки повернуться мої качки, яких я відпустила.

Але качки вже ніколи не повернулися. Вони думали, що жаба розбилась об землю, і дуже за нею жалкували.

Джерело: В. Гаршин. Як жаба літала. К., "Дитвидав", 1961.

Перекладач: Марія Пригара