ЯВА З
Тетяна і Килина.
Данило. Се напасть якась!..
Килина (чоломкається з Хвилимоном). Сваритесь?
Хвилимон. Ваш дядько мало не на бійку йде.
Данило. Ходім, небого, в хату, діло є.
Килина. Ви, дядьку, про те ж хочете балакати?
Данило. А там почуєш!.. (До Хвилимона). Слухай. Як тільки ти заглянеш у вікно або підійдеш підслухати, єй-єй, так і шпортону рогачем в вічі!.. (Пішов).
Хвилимон. Се щось лихе затівається!.. Нічого роздумувати і відкладати діло надалі!.. Піду і скажу все батькові: вони намагались, щоб я оженився, от і ввольню їх волю. (Пішов).
ЯВА 4
Лукія і Текля. Смеркає.
Лукія. Бач, я вгадала, де Хвилимон! То ж він пішов, авжеж, він!.. Невже і тепер він не відкаснеться від Килини?
Текля. Виходить, що я правду казала, що ти закохана в Хвилимона.
Лукія. Що ж, нехай і правда буде!.. Скільки намагалася відвернути від нього серце — несила моя; наважилась покохати Митьку...
Текля. Найшла кого кохати! Вже його потарабанили кудись...
Лукія. Все ж таки він приятний... так хороше говорить по-городському...
Текля. Ну вже й хороше!.. Та, може, Хвилимон і не закоханий в Килині? Може, і він тебе дратує та вивіря. А стривай. Чи Килина в хаті? (Заглядає у вікно. Крізь вікно висовується рогач і б'є Теклю). Ой!..
Данило (кричить). А що, підслухав?
Текля. Ой боженьку!.. Геть розбив око!.. (Затуляє вид руками).
Лукія. Певно, Данило п'яний або сказився!.. Тікаймо!..
Хутко побігли.
ЯВА 5
Килина, Данило і Тетяна.
Килина. Скоріш світ за очі піду, ніж пристану на вашу пораду.
Данило. Іди, іди!.. І не знай, і забудь, що в тебе є дядько!..
Килина. Я волію краще не знати роду-племені, ніж знати такого дядька.
Данило. Так геть же з очей моїх зараз! Під три чорти!..
Тетяна. Куди ж вона піде проти ночі?
Данило. Мовчи ти, преподобниця!..
Килина. Не турбуйтесь, дядино, знайду притулок. (Данилові). Запродали мою матір волосному писареві, котрий покинув її, як завагоніла, а потім вигнали її з рідної хати... Куди їй було подітись з малою дитиною та з соромом? Пішла в город, нанялась до пана за... полюбовницю... Тоді ви почали одвідувати матір та брати щоразу податки і з пана, і з матері...
Мати передавала вам одними грішми більш як двісті карбованців...
Данило. Брешеш ти, паскудо!..
Килина. Чого доброго, й забожитесь?
Тетяна. Що брав у Марфи гроші, то брав; не знаю, чи побагато?..
Данило. Як візьму я отеє кілка в руки, то так оддубасю вас обох!..
Килина. Що ж, бийте! Запродали сестру, а небогу вбийте!..
Данило. Та я тобі, стерво собаче!.. (Кидається до неї).
ЯВА 6
Хвилимон.
Хвилимон (заступив дорогу Данилові). Ні, бить не дам!
Данило. Ти не даси?
Хвилимон. Не дам!
Данило. Ти звідки такий заступник? Та ще й з ломакою?
Хвилимон. Ви наважались мене почастувати ломакою, так я собі взяв задля оборони.
Данило (до Килини). Щоб і духу твого більш не смерділо в моїй хаті, чуєш? (Пішов в кату, за ним Тетяна).
Килина. Отак у дядька погостювала!..
Хвилимон. Заспокойтесь, будь ласка!..
Килина. Он які бувають дядьки!..
Хвилимон. Іноді й батьки такі бувають або ще й гірші.
Килина. Навряд чи гіршого здибаєш...
Хвилимон. Сядьмо ось там. О!.. Заспокойтеся ж, пожалуста.
Сідають на колодках.
Послухайте, що я вам казатиму... Слухатимете?
Килина. Кажіть... Не знаю, чи втямлю щонебудь... Серце як не розірветься, думки вогнем палають!..
Хвилимон. Коли хочете, я й підожду!..
Килина. Ні... кажіть...
Хвилимон. Гомоніли ми з вами до сього разу про всяку всячину, більш про людське, ніж про своє... Недавно ми познайомились, а вбачається, неначе ми давно-давно знайомі,— чи правда?
Килина (киває головою). Так.
Хвилимон. Давайте ж поговоримо по душі про своє власне, чи згодні?
Килина. Гаразд... я слухатиму...
Хвилимон. Не розмовлятиму обиняками, бо і не вмію по-такому... почну напрямки. Не знаю, як я вам, а ви мені цілком припали до душі... Зараз я і з батьком про се ж перегомонів...
Килина. Вам мене не можна кохати!..
Хвилимон (здивовано). Як-то не можна? Що то означа: "Не можна?" Хіба коханнє в залежності від нашої волі?
Килина. Бо я вам не до пари...
Хвилимон. Як не до пари? Чому не до пари?
Килина. Не слід вам мене кохати!..
Хвилимон. Се щось незрозуміле!.. "Не до пари"!.. "Не слід"!.. Може, ви хотіли сказати, що я не рівня вам?
Килина. Я вам сказала так, як повинна була сказати... Шукайте собі дівчину, котра б варт була вас.
Хвилимон. Я шукав довго і знайшов вас! Ви заволоділи всією моєю істотою, всім моїм серцем, всіма думками, якої ж мені ще від вас вартості треба?.. Сієї вашої розмови моє серце не розуміє!..
Килина (з криком). Ох, які ж муки, які нестерпучі муки!.. (Починає ридати).
Хвилимон. Килю, голубонько моя!.. Я вас кохаю більш всього на світі!.. Я вас кохаю такою, яка ви є зараз!.. Що мені до вашого минулого?.. Що ви зросли в городі, що служили там?.. Так що ж? Нужденні люде повині служити, повинні здобувати собі шматок хліба, повинні заробляти,— хіба то сором?
Килина. Але як заробляти?
Хвилимон. Грудиною та печінкою!.. Аби душа була не забруджена!..
Килина. Душа?.. Душа!.. Душа моя забруджена!..
Хвилимон. Що? Що таке? Не вірю!..
Килина. Я така і є, якою мене ославив Митька!..
Хвилимон. Як?!
Килина. Я розкажу вам все як на духу... я мушу розказати вам все, бо се мій останній мент, остання хвиля!.. Бо і я... Бо ви мені тепер найдорожчі в світі!.. (Починає ридати, потім потроху стихає). Гляньте мені в вічі... Я хочу в них побачити мій присуд... (По паузі). Чули ви, що мати моя жила за полюбовницю у одного пана?..
Хвилимон. Яке мені діло до того?
Килина. Пан був дуже добрий, але він раптом помер, і нам дуже тяжко було жити; нас вигнали і все одняли... Мати почала пити, а потім мене запродала, запродала вдвох з якоюсь зводницею; вони мене чимсь підпоїли, і я ошаліла і не втямила, що зо мною скоїлось... Коли прокинулась в чужій кімнаті, очумалась в чужім ліжку, тоді тільки все зрозуміла... Він спершу вговоряв мене, потім почав лякати, що вб'є мене і вихопив з кишені револьвера... Продержав він мене до ночі і, як стемніло зовсім, тоді випустив на вулицю... Коли замкнулись за мною двері, я хутко побігла. Ніч була дуже темна. Я бігла до річки, не знаючи, де вона... Довго бігла, аж доки не наткнулась на городового. Він почав гримати на мене і хотів одвести у часть... Я почала прохати його, ледве вблагала... розказала йому, яка зо мною пригода трапилась. Пішла я від нього і вже, як розвиднілось, прийшла до матері, мати спала п'яна... Я почала шукати ножа, хотіла і матір зарізати, і собі перетнути горлянку... Не знайшла... Я розбудила матір і почала з нею сваритись, плакалась на неї, нарікала... Потім не знаю, як се вчинилося, що мені стало жаль матері. Як звечоріло, знов прийшла зводниця й почала з матір'ю частуватись та про віщось шептатись; я крадькома вийшла з кімнати і пішла куди очі дивились... Знов проблукала цілу ніч. Ранком зустрілась з однією по другою, з котрою вчилась у модистки... Вона теж із села, їй пощастило вийти заміж за путящого чоловіка, за слісаря... Гарна пара, добірна... Я часто раніш їх одвідувала. Мені подобалося, що вони промеж себе розмовляли по-українськи, а в зайвий час читали українські книжки... Вони мене приохотили до рідної мови. Прожила я у подруги скільки день; нараяли вони мені обернутись до адвоката... Я не захотіла судитись з матір'ю... Бог з нею! Потім чоловік моєї подруги сказав мені, що без паспорта мені в городі не можна жити, я не хотіла більш з матір'ю зустрічатись... Постерігши, як вона кудись пішла з дому, я скоріш зібрала своє збіжжє; знайшлись у мене чотири карбованці, я пішла на вокзал, купила білет і приїхала сюди... Тепер ви знаєте, яка я... (Встає). Прощайте... Спасибі вам за ті хвилини щастя і розваги, котрі пережила я в щирій бесіді з вами... Ніколи, ніколи, доки жива буду, їх не забуду!.. Завтра попрохаю у старшини паспорт, а сю ніч де-небудь переночую... Більш розмовляти нам ні об чім!..
Хвилимон. Ні, є об чім!.. (Бере її за руки). Ви не повинні у тім, що з вами заподіяли лиходії, душа ваша не забруднена, совість світла, як скло!.. Клянусь богом святим, що ніхто від мене ніколи не довідається про ваше минуле, і нехай мене скарає господь, коли ним я попрекну вас!..
Килина (кидається йому на шию). Ти мій спасителю!.. Ти мій отець, і мати, і все на світі!.. Ти сяєво моєї душі, ти світ моїх очей!.. (Цілує його ридаючи).