ЯВА 2
Входить Килина, дуже чепурно зодягнена.
Андрій Тимохвійович. А це що за персона?
Данило. Се моя небога.
Килина (кланяється). Христос воскрес!
Андрій Тимохвійович. Воістину!.. Можна з вами похристосуваться?
Килина. Чому ж не можна, коли се закон?
Андрій Тимохвійович. Так позвольте. (Христосується тричі). Ех, шкода, що писанки не взяв з собою!.. Не знав, що буде такой случай... Ви ж скедова?
Килина. З города. (Сіла на лаві).
Данило. Ось якраз перед святками приїхала.
Андрій Тимохвійович. Так?
Данило. Вона у нас і грамотійка, і швачка.
Андрій Тимохвійович. Приятно і даже оченно приятно... Ви так і запомніть, што писанка за мною та ще й не простая. (Набік). Ловка мамзель! (До неї). А нащот шитва, єжелі согласні, у моєї жони лавсігда робота... вам можна буде до нас, і єто будеть ікстаті...
Килина. Що кстаті?
Андрій Тимохвійович. Што значить... Ну, как вам єто виразить?.. Познайомитесь з нами... І все ж у нас горниці как слєдуєть... В городі ви, розумєється, привикли до горниць?..
Килина. Мало до чого чоловік не звикне... В селі треба привикати до простої хати.
Андрій Тимохвійович. Зачім же єто?
Килина. Поговірка каже: "Стели ніжки по одіжки..."
Андрій Тимохвійович. Ну, штоб при вашой... антиресності... Как ви можете знать свою судьбу?
Килина. А ви свою судьбу знаєте?
Андрій Тимохвійович. Я што ж... я... вот 1 паш дяденька знаїть... знаєте, я при довжності такой, што дай бог і всякому!..
Килина. Сьогодня таке, що дай бог, а завтра може спобігти таке, що й не дай бог... Найкраще, коли людина призвичаюється не до розкошів і приймає без ремства те, що доля посилає.
Андрій Тимохвійович. Єто ви умно і даже иочснно умно...
Килина. Дядьку, куди дядина пішли?
Данило. Вона в коморі, сказать, там біля усяких мобелів... одбира горох від квасолі, перемішалося... Завтра думає посіяти. Кажу їй: гріх на третій день СВЯТ сіяти, а вона одмовила: "Хвилимон у книжці вичитав, що овсім не гріх!.."
Килина. Піду допоможу дядині. (Пішла).
Андрій Тимохвійович. Ну, Данило, скажу тобі, що небога у тебе щиколад!..
Данило. Як?
Андрій Тимохвійович. Не понімаєш ти, в чім сила!.. За таку небогу годиться почастуватись. (Наливає). Викушай!..
Данило. Призволяйтесь ви самі спершу.
Андрій Тимохвійович. І я вип'ю. За здоров'є такої кралі штоб не випить? (П'є і частує Данила). Ну-ка, употреби!
Данило (випив). Вона грамотійка і швачка!
Андрій Тимохвійович. Не в том ращот! Звєсно, как ти нікогда не бував в кафе-шантажі...
Данило. Де, кажете, не бував?
Андрій Тимохвійович. Кафе-шантаж. Кажеться, там і надпись єсть: "Просвітительнеє зданіє". Чи можить єто я в другом месті видал — не пам'ятаю. Агромадноє строєніє! З одного боку буфет, значить, нащот усякого продовольствія; а далі сад, в саду столики і стулля, штоб публіка могла випивать і закусювать. З другого боку, на взвишенії, мамзелі, пропасть мамзелей!.. Стоять в ряд і поють усякі романци; поють-поють, а потім кожна візьме у руку платячко і так ним сюди-туди: хвіть-хвіть!.. Оченно приятно!.. Поють даже і малсирські пісні, значить, как вот в дєревнях... Іншому і єто любопитно...
Данило. Не видав. Чого не видав, то не видав...
Андрій Тимохвійович. Да, город точно просвіщаїть... Уночі, куди не глянь: світло і світло!.. Вогні, лампи, хвинарі, гас, ліктричество! Сказать так, што увесь город наскрозь просвіщон!..
Данило. І нащо б то збавлять стільки світла?
Андрій Тимохвійович. Ех, даби ти побував в кафе-шантажі!.. Давай вип'єм!
П'ють.
Да, скажу так, што небогу твою какраз до єтіх мамзелей можна прировнять, ну, нікак не до деревенщини!..
Данило. Кажу ж вам: грамотійка і швачка!
Андрій Тимохвійович.Ти всьо свойо.
Данило. Ну да. Меншому шапочку пошила, старшенькому штаненята...
Андрій Тимохвійович. Досадно, што не понімаєш ти... Ну, одначе опосля об єтом... Ну, как же про дєло?
Данило. У мене щось у голові вже гуде. Кажете: Макар згоден?.. А з Сидором не балакали?
Андрій Тимохвійович. У мене нема охоти з усякой шантрапой балакати. Какі з Сидором розговори?.. Не за 30, а за 15 пойдьоть!.. Вот што,-Данило. Я хочу, штоб твоя небога познайомилась з моєю жоною і как найскорше... Я так понімаю, што єтоє знайомство будить їй под фасон і под ндрав... Так вот єй кампанія... Только што жона моя усьо болєїть...
Данило (сміється). Заїздили жінку? Ви кожну заїздите... Ще б такий не заїздив!..
Андрій Тимохвійович. Ех, скажу тобі откровенно, што вимучила вона меня... Іноді как вхопить досада за серце, ну така досада, што!.. І тольки подумаєш: господи, когда б вона хоть скарєй помьорла... Вип'єм, брат.
Частуються.
Данило. Я вже не хотів би... щось голбва... (П'є).
Андрій Тимохвійович. Данило! Вот как будить дєло наше. Ти соглашайся при людях на 30, а меж нами буде сорок,-o понімаєш?
Данило. Як меж нами?
Андрій Тимохвійович. Нишком-тишком. Я тобі буду щоразу доплачувати гривеника наодинці...
ЯВА З
Входить Хвилимон.
Хвилимон. Христос воскрес!
Данило. Воістину!..
Хвилимон. Чи ваша хазяйка дома?
Данило. А що тобі до моєї хазяйки?
Хвилимон. Питала, чи не візьмусь полагодить на завтра черевики, попоролись би то, чи що? Так от я й прийшов...
Данило. Стало бить, третього дня не святкуватимеш?
Хвилимон. На мою думку, і двох день багато.
Данило. А кой-де святкують і четвертий.
Xвилимон. Ті, котрі у свято богові моляться, а не п'янствують.
Данило. А коли ж і пить, як не в свято?.. Тетяна там, у коморі.
Хвилимон. Ага. (Хоче йти).
Данило. Слухай, ти. Казано мені, що ти коло гойдалки дуже умизгався біля моєї небоги...
Хвилимон. А хіба заборонено розмовляти з вашою небогою?
Данило. Не то що, а...
Андрій Тимохвійович. Пословиця говориться: "Знай свірчок свій шосток".
Хвилимон. От вам сю пословицю і годиться пам'ятати.
Андрій Тимохвійович. Пачому?
Хвилимон. Щоб не часто вганялись за чужими жінками.
Андрій Тимохвійович. Ну, єто ти врьош!..
Хвилимон. Нехай ті вруть, котрі вас застуковали з своїми жінками та дочками.
Андрій Тимохвійович. Дурак ти, вот што я тобі скажу, хворменной дурак!..
Хвилимон. А я вам сього не скажу. Одне через те, що ви старіші за мене, а вдруге: я не такий сміливий, як ви... Та й заводить сварку в чужій хаті незручно якось...
Андрій Тимохвійович. Яз тобою не жалаю розсуждать... Прощай, Данило. (Хутко пішов).
Данило. Ходіть здорові!
Хвилимон. Чого се він до вас прителіпався?
Данило. Так, у гості...
Хвилимон. Чи не приходив збивати вас з ціни?
Данило. Про се... не було розмови.
Хвилимон (глянув у вікно). Чого се він зупинився біля комори? Заглядає у щілину... Цікавий!.. Так я піду. (Мотнувши на прощанне головою, пішов).
Данило (помовчав). От тобі й маєш: прикажчик покинув пляшку з горілкою. (Дивиться на пляшку). Небагато й зосталось. (Наливає чарку).