Все у Великому Устюзі дерев'яне: тротуари, вулиці, будинки і храми. Лише дзвони у храмах з чистої міді. Кажуть, що їх чути на всю північ Росії, а вперше озвалися вони іще на честь коронації Івана Калити. Потім великоустюзькі майстри по дереву понесли своє мистецтво у стольні гради, там їх роботи славляться і досі; нібито знамениті Кижі на Ладозі також витворені їхніми руками.
Єгор виростав у родині знаменитих майстрів. Кожне літо усі сім синів з батьком залишали Устюг і йшли зводити дерев'яні церкви рідкісної краси. Єгор був підлітком, але і його брали для науки. Хлопець не боявся висоти, почував себе крилатим на дерев'яних банях, і старий Чавдар міг радіти з того, що має такого гарного спадкоємця. На зиму поверталися до Устюга, проїдали свої зарібки, святкували Пасху і знову йшли пріч — то на Валдай, то на Поволжя, а то на Новгород–Сіверщину, де здавен віддавали перевагу дерев'яним храмам. Останню свою церковцю Чавдари склали у Батурині, там поховали вони свого батька, який зірвався разом з незакріпленою банею. Баню сини поставили на місце, але без батька їхня велика родина розпалась, розсіялась по світу. Двоє старших братів загинули на Першій світовій, четверо ж поміняли професію — пішли в плотогони, шахтарі, ливарники, а ось він, Єгор, літає. Міняються аеродроми, все з глибини країни посувається сюди — на захід та на захід, ось він і кочує з аеродрому на аеродром своїм небесним ходом — ще недавно стояли в Чугуєві, а до маневрів уже тут, під Житомиром, на річці Гуйві. Він один, йому легко злітати і приземлюватись. Траплялися йому знайомства, були, здається, й захоплення, та все якесь неміцне, нетривке, як наче в дорозі. У них там, у Великому Устюзі, велетенський зруб, складений вже й хтозна–коли, іще, напевне, отими першими майстрами, от мати і тримається того гнізда, старенька вже, не годна вештатись з ним по аеродромах, де є, проте, своя сувора і красива романтика, відома хіба що їм, льотчикам, а ще дружинам військових льотчиків.
— Якщо б ви згодні, Мальво, то по маневрах…
— Ну–ну, що по маневрах?
— На мій літачок і прямим курсом на Гуйву.
Це, напевно, красиво — бути дружиною військового льотчика. Він десь у піднебессі, а ти чекаєш його, хвилюєшся, переживаєш. Не те що Журба: яким іде на буряки, таким і повертається з буряків. Все прикидала: а чи не міг би її Журба сягнути неба?..
— І це ви серйозно, Єгоре?
— Я ж бо на маневрах чи де? А на маневрах усе, Мальво, серйозно. І це також серйозно! Перед вами не юнашко якийсь.
— Якби ж то ваші маневри та на рік раніше, — розсміялася Мальва. — Заміжня я. І до того ж не вперше. Тому ніяк не можу полетіти з вами, Єгоре. Хоч на Гуйву, а хоч за Гуйву — ніяк не можу.
— Я чув… Ви його любите?
— Хтозна…
— У вас є діти з ним?
— Нема дітей…
— Тоді що ж вас тримає?
— Що?.. Людина він. Гарна і чиста людина. І також літає…
— Він льотчик?
— Ні, він агроном. Але такий, від Бога…
Ось і все освідчення. Та якби і не було Журби, то зважилася б вона зі своїми хворобами занапастити життя цьому соколові? Мабуть, ні. Це було б з її боку легковажно. Але тут, на маневрах, святкувала Чавдара потай від матері, потай від корпусу, ховалася з тим почуттям, та хіба сховаєшся од Вавилона? Вавилоняни ніби по очах читали її душу: "Геть ожила наша Мальва на маневрах". Для пересудників уже досить було б і того, що вона політала над Вавилоном. Але байдуже їй ті пересуди, бо ж могло то бути її щирим захопленням…
Напередодні самого десанту корпус зазнав ще кількох бомбових ударів, представники "білих" скрупульозно обрахували втрати, а Шумейко підтвердив їх у своєму донесенні на ім'я командарма.
Вночі подзвонили, що десант викинуто на Козів, і там зав'язались вуличні бої з кавалерійською бригадою. Була четверта година ранку, але штаб уже був на ногах, у всі кінці помчали вістові піднімати корпус проти десанту. Ні штаб Криворучка, ні спостерігачі "білих", ні сам Шумейко не знали, як розвиватимуться події далі, все було кинуте на ліквідацію козівського десанту, — Чавдар з Криворучком полетіли туди на ПО–2, та ледь літак приземлився, як над ними пропливла в небі десантна армада, тягнучи на буксирі десятки планерів. Над Вавилоном планери почали відділятися від тягачів і плавно знижуватись на степ.
Ескадрони, що на добрій рисі посувались на Козів, комкор повернув на Вавилон, але це вже не могло зарадити справі. Нова ескадра, цього разу бомбардувальна, "знищила" ті ескадрони на марші.
Штурмом і взяттям Вавилона командував сам Йона Якір. Кілька разів Криворучко водив кіннотників у контратаку, та все даремно. Вибити десант з Вавилона вже не вдалося. "Добре, що переміг тебе я, а не німецький чи який інший генерал. Ліпше бути битим своїми, аніж чужими. Не сумуй, комкоре, це всього лише велика гра". Криворучко ж нервував. Коли вирушав з Вавилона, то кінь спіткнувся під ним…
А десантники ще кілька ночей стояли табором на клеверищі, чекаючи тягачів для своїх планерів. Палили багаття, задружили з Вавилоном на правах переможців, хоч Вавилон уже був ніби звик до кіннотників і не переставав співчувати Криворучку, який, хоч і не оборонив Вавилон, зате подарував гарний табунець коней, "покалічених" на маневрах. Десятники подарували лише кілька парашутів дівчатам на хустки, а за те вивезли на літаку Клавдію Опішну, яка звоювала з тих багать якогось великого героя. Прийшла попрощатися з Мальвою: "А ти летиш?" —"Лечу, — засміялася Мальва. — В Зелені Млини…" Мав прибути за нею Журба на візку і знову відвезти у хату Парнасенків. Та все ж, коли літачок Чавдара робив прощальний круг над Вавилоном, Мальва зронила тиху сльозу. Зірвала косинку з голови: "Прилітайте, Єгоре!" А на той поклик, ніби з дива, явився Федір Журба. На візку, тихий і залюблений у неї… Помахав з візка кашкетом, дарма що не знав кому.
Розділ другий
Хтось порається… і тоді обіймаєш мислю весь Вавилон на цих майже голих пагорбах і починаєш шукати отого свого можливого чи, сказати б, імовірного ворога, який у цей час також поклав свою голову на подушечку, думає про тебе і посміхається в теплій хаті: "Я, голубчику, я, я!.." Але ж хто він — цей "я"? Починаєш перебиратись з вулички у вуличку, з хати до хати, з обличчя на обличчя, та даремно віднайти того тихого, затамованого ворога, який вибрав собі саме тебе з безлічі вавилонян і хоче будь–що–будь скинути з вавилонської гойдалки у прірву. І ти почуваєш себе безпомічним перед ним, і караєшся не з того, що він обрав саме тебе для своєї сваволі, а з того, що Вавилон виплодив його собі ж на горе.