Здійснення бажань

Сторінка 5 з 7

Джойс Керол Оутс

— Дорі довго житиме в нас? —часто запитували хлопчики.

— А що, вона вам не подобається?

— Вона така гарна, від неї так приємно пахне. Вона довго житиме з нами?

— Спитайте про це батька,—гнівно кидала Барбара.

Перебування дівчини у них дома справді було оформлене за всіма правилами. Щороку деякі сім'ї викладачів факультету, не маючи засобів для утримання наймички, брали до себе в дім одну чи двох студенток; іноді це мало форму опікування чи благодійності, І самі Арбери завжди з презирством ставились до такого відвертого лібералізму. Але тепер у них була Дорі —і Барбарі доводилось бігати зі своею сумкою на коліщатках між прилавками в "Пібоді мар-кет", уникаючи зустрічей з іншими професорськими дружинами, які неодмінно спитали б про їхню компаньйонку. Вона була змушена купувати для дівчини окремі продукти — шпинат, овочі, артишоки,— тоді як попи з Марком любили жирне, солодке, борошняне, їжу, від якої розвивався склероз судип, руйнувалося серце і здувався живіт. Поки Барбара жадібно їла й пила, Дорі відчужено підчіплювала на виделку мале* сенькі шматочки. Барбара могла з'їсти втричі більше ва Дорі. її апетит страшенно зростав від самої лише присутності дівчини. (Дорі звичайно сумирно питала: "Це хлопчики так забруднили ванну?" або "Можна я відвезу пилосос у майстерню?" Ці невинні запитання і збуджували в Барбари просто звірячий апетит).

У квітні, через три з половиною місяці після появи Дорі в їхньому домі, Барбара сиділа нагорі за своїм столом, коли почувся тихий стукіт у двері. Барбара, пе звикла до відвідин, незграбно обернулася й поглянула на Марка поверх окулярів.

— Можна мені ввійти? — спитав він,— Над чим ти працюєш?

У її машинці не було паперу.

— Ні иад чим.

— Останпім часом ти не показувала мені нових віршів, що сталося?

Віп сів на підвіконня і закурив. Барбара відчула фізичну насолоду, побачивши, як він постарів. У неї, як у кожної повної жінки, шкіра була гладенька, і зморшки на обличчі були непомітні. У нього ж, як у всіх гладких чоловіків, при кожному русі тряслись в'ялі складки жиру. Чудово, в нього навіть пальці тремтіли, коли він закурював сигарету.

— Це найкраще місце в будинку,—сказав він.

— Ти хочеш, щоб я поступилася ним Дорі? Він здивовано подивився на неї.

— Поступилася? Навіщо? Звичайно, ні.

— Я подумала, може, тобі хочеться випробувати мою великодушність.

Він спантеличено похитав головою. Барбара намагалася розібратись: ненавидить вона цього чоловіка чи відчуває до нього письменницьку цікавість. Може, він схибнувся, а може, знову почав пити? Він не пішов на лекції, і вона чула, як вранці він сперечався з Дорі.

— Барбаро, скільки тобі років? — спитав він.

— Сорок три, як тобі відомо.

Він дивився вбік, на ящики й інший мотлох, ніби приймаючи серйозне рішення.

— У нас, знаєш, виникли невеликі труднощі. Барбара зосереджено розглядала свої тупі нігті й

мовчала.

— Вона завагітніла. Мабуть, з наміром.

— Що?

— Ну,—неохоче повторив Марк,— вона зробила це умисне.

Вони помовчали. Потім Марк сказав уже іншим тоном:

— Вона каже, що любить дітей. Вона любить наших дітей і хоче мати своїх. Це поважний аргумент, я не можу позбавити її цього права... Я розповідаю тобі все це, може, ти погодишся допомогти...

— Що ти маєш на увазі?

— Я домовився про дещо в Бостоні,— відповів він, відводячи очі.— І Дорі згодилась... хоч і неохоче... але, па жаль, боюсь, я не зможу відвезти її... Ти ж знаєш, мені треба їхати в Чікаго...

Барбара не дивилась на нього.

— Я ж повинен виступати в Чікагському університеті разом із Джоном Чіарді. Як тобі відомо, це було вирішено ще рік тому — мова йтиме про стан сучасної поезії. Адже ти знаєш... І тепер я ніяк не можу відмовитись.

— То й що?

— Ти не могла б відвезти Дорі?..

— Чи не могла б я відвезти її?..

— По-моєму, у нас немає іншого виходу,— промовив він повільно.

— Тобі потрібне розлучення, щоб одружитися з нею?

— Я ніколи цього не казав.

— Та все ж таки?

— Не знаю.

—— Подивись на мене. Ти хочеш одружитися з нею? У нього засіпалась повіка. Тик мучив Марка вже двадцять років.

— Ні, не думаю. Не знаю, тобі ж відомо, яка мені огидна сама думка про розрив.

— Невже в тебе немає ані краплі сміливості?

— Сміливості?

— Коли ти хочеш одружитися з нею, одружуйся, я не заважатиму тобі.

— А ти сама хочеш розлучитись?

— Я тебе запитую. Вирішувати повинен ти. Дорі змогла б мати власну дитину і здійснити свою мрію. Вона може пред'явити свої права, права жінки на двадцять років молодшої за мене,— з убивчою посмішкою сказала Барбара.— Вона змогла б стати третьою місіс Арбер і завдяки цьому — об'єктом заздрощів. Невже в тебе не вистачить для цього сміливості?

— Я гадав,— з гідністю промовив Марк,— що ми обоє вважаємо наш шлюб щасливим. Він був не такий, як шлюби наших знайомих — почасти, звісно, тому, що ми працюємо в різних жанрах, але найістотнішо те, що ми завжди розуміли одне одного. Останні три місяці ти виявила надзвичайне благородство, Бар-бпро, і я ціную це,— сказав він повільно, схиливши голову,— ціную і не можу не спитати себе: чи зміг би и... чи стало б у мене, на твоєму місці, сил зробити те, що змогла зробити ти? Я хочу сказати, якби ти привела в...

— Я знаю, що ти хочеш сказати.

— Це був рідкісний шлюб. І я не можу допустити, щоб він розпався під впливом пориву почуттів, необдумано...— Туманно закінчив він.

Він трохи схибнувся, вирішила Барбара. Вуха в нього пашіли. Вперше їй стало шкода дівчинки, яка, по суті, була ніким, просто безликою істотою, і тепер чекала вирішення своєї долі в поганющій кімнатці для наймички.

— Гаразд, я відвезу її в Бостон,—сказала Барбара.

IV

Наступного ранку Марк повипен був їхати в Чіка-го. Він сказав, що його не буде майже тиждень — крім доповіді, мав там ще справи. Напередодні вони втрьох влаштували щось схоже на прощальну вечерю. Дорі Сиділа, поклавши тонку руку на свій плаский дитячий живіт, і байдуже пила, поки Барбара й Марк сперечалися, порівнюючи достоїнства двох англійських романістів; їхні літературні суперечки завжди бували дуже дотеппі, поверхові, запальні й захоплюючі. О другій годині ночі Марк розбудив Дорі, щоб попрощатися з нею, і Барбара, пишаючись своєю тактовністю, пішла нагору одна.