Прийшовши додому та ввійшовши в хату, Омелько поставив кошика і почав шпарко роздягатись.
Баба Явдоха вже була на печі, Хведір теж лежав на полу, тільки Оксеня шпорталася ще по хаті, либонь, дожидала Омелька.
Вона зараз же постерегла, що він якийсь понурий, одначе привітненько озвалась до нього:
— А, се ти, Омельку?
А він, замість одповіді, одразу почав дорікати.
— Нащо ви мене послали до панів? Я більше ніколи до їх не піду! Нехай вони виказяться! — так говорив хлопчик, а в голосі аж сльози тремтіли, от-от заплаче.
— Що ж там таке було? — несміло спитала мати.
— Вони тілько сміялися з мене і з усього нашого! Пані покликала в горниці, я оддав вечерю, а вони обступили та все регочуть, що не скажеш. А ще один нахвалявся бить мого хрещеного батька. Потім я бачив у вікно, як вони вечеряли, а нашої куті не дали й дітям, і на хрещену матір напалися, що покуштувала, сказали, що ваша кутя вонюча, що в їй щось погане є!..
— Оце, боже мій! — вкинула Оксеня.
— Ну, я ж казав!..— озвався й Хведір з полу.
— Господи милостивий! — проказала й баба з печі.
— Еге! господи милостивий! А ви ж правили, що таки ж треба панам посилать вечерю, думали, що там Омелька за гостя прийматимуть! — докоряв Хведір тещі.
Його перебив Омелько:
— Не хочу я їх приймання! Пані була дала мені п'ятака, а я взяв потім та й пошпурив їм того п'ятака крізь вікно, у кватирку! Нехай вони задавляться ним, коли вони знущаються з нас! Я не піду до неї більше, я тілько до хрещеного
батька носитиму вечерю! Він, бідний, сидить там... а вони кажуть, що його треба ще нагайкою бити! Хлопчик почав плакати.
— Годі, синку! Годі, моя дитино! — умовляла його мати, хоть у самої були сльози в очах.— Ну, що ж робить!! Бог :і ними... А ти не плач і не кляни: гріх...
— Я їх ще й битиму, як виросту! — правив своє хлопчик.
— Годі, моя дитино, не кажи такого!.. Поки ти виростеш, то, може, буде вже іначе. Хіба ж таки довіку не буде правди на світі? Та вона ж таки колись настане!
Хлоп'я потроху заспокоїлось: материна рука голубила його, а материні слова вливали в його дитячу душу надію, що таки настане колись правда на світі!..