Завіса

Сторінка 10 з 13

Реймонд Чандлер

Леш там довго не затримається, однак Мону, живу чи мертву, він теж не залишить. Він, певно, поїде й візьме її з собою. Що буде з нею потім — то вже інша річ.

Я мусив тепер чекати, коли Їгер вийде. Одначе я вчинив інакше.

Я переклав пістолета в ліву руку, нахилився, набрав жменю камінчиків і шпурнув у чільне вікно. Але мої зусилля виявилися марними. Лише кілька камінчиків долетіли до шибок.

Я подався назад до купе, розчинив дверцята і в замку запалювання побачив ключі. Я сів на поріг машини, тримаючись за одвірок. Будинок уже поринув в темряву, та й тільки. Звідти не долинало жодного звуку. Все марно. Їгер надто обережний.

Я випростав ногу й намацав педаль газу, потім відтягнув назад руки й повернув ключ запалювання. Теплий мотор відразу ж завівся, м'яко вібруючи під густим дощем.

Я сповз на землю й сховався за машиною.

Шум двигуна стривожив Їгера. Він не міг залишитися тут без машини.

Завіска на темному вікні трохи відхилилася — це засвідчили тільки відблиски на шибках. Потім там спалахнув вогонь, і пролунали три постріли. В машині розлетілося скло.

Я скрикнув і перевів свій крик у стогін. Такі речі мені добре вдавалися. Потім мій стогін перейшов у важке дихання. Я дістав кулю і пускався духу. Він, мабуть, думає, що зрешетив мене. Чудово стріляєш, Їгере!

У будинку засміявся чоловік. Тоді знов запала тиша, яку порушував тільки шум дощу та двигун купе, що тихо працював.

Згодом двері будинку повільно розчинились. На порозі з'явилась постать. Мона, ледве переставляючи ноги, вийшла на ґанок. Вона спускалася східцями, мов дерев'яна. Я помітив, що за нею скрадався Їгер.

Мона перетнула посилану жорствою доріжку й тихо, безбарвним голосом промовила:

— Леше, я нікого там не бачу. Вікна геть запітніли.

Жінка здригнулася, так наче ззаду її підштовхнули пістолетом, і пішла далі. Їгер мовчав. [159]

Тепер за її плечем я побачив його капелюха й частину обличчя. Але стріляти в наручниках — надто непросто й ризиковано. Я міг влучити в Мону.

Жінка знов зупинилась, і тепер у її голосі раптом пролунав жах.

— Він під кермом! — пронизливо закричала вона. — Зачаївся!

Він відштовхнув її і знову почав палити з пістолета. Бризнули скалки. Куля вцілила в дерево по цей бік машини, де сидів я. Неподалік засюркотів цвіркун. Двигун і далі розмірено працював.

Невисокий на зріст Їгер присів у темряві; його похмуре обличчя втратило обриси, і після яскравих спалахів вогню під час пострілів вони поверталися дуже повільно. Але стрілянина на хвилю осліпила й його самого. І цього мені було досить.

Притиснувши до бока "кольт", я чотири рази вистрілив у їгсра.

Намагаючись ухилитися від кулі, він ненароком випустив пістолета, спробував піймати його в повітрі, але потім обидві його руки рвучко притислися до живота й залишилися там. Леш сів на мокрий гравій, і його часте й важке дихання тепер переважало над рештою звуків цієї дощової ночі.

Я спостерігав, як він повільно, дуже повільно, не віднімаючи рук від живота, валився набік. Важке дихання стихло. Здавалося, минула ціла вічність, доки Срібна Перука гукнула мене. Потім вона опинилася поруч і схопила мою руку.

— Глушіть двигуна! — крикнув я їй. — І дістаньте з його кишені ключа від оцих залізяк!

— Т-триклятий дурню! — затинаючись, сказала Мо-на. — Н-навіщо ви повернулися!

9

Капітан Ел Руф із відділу розшуку осіб, що пропали безвісти, крутнувся на стільці й виглянув в освітлене сонцем вікно. Це було другого дня, " коли дощ уже давно вщух.

— Ви робите помилку за помилкою, колего, — грубо промовив він. — Дад О'Мара тільки опустив завісу. Ніхто з тих людей не прибирав його. Вбивство Бетцеля не має до цього ніякого відношення. Мізсрвся взяли в Чікаго, і він виявився чистим. Якийсь Гійб — то його ви прикували до мертвого молодика — навіть не знає, [160] хто залучив їх до цієї справи. Наші хлопці як слід допитали того Гійба і переконалися, що він не бреше.

— О, це вони вміють робити, не маю сумніву, — відповів я. — Я провів усю ніч у тій камері й також розповів би їм не багато більше.

Його великі, сумні і стомлені очі здивовано глянули на мене.

— Я вважаю, ви правильно вчинили, що вбили Їгера. І того горлоріза. За тих обставин. А взагалі я не схвалюю вбивства. Я б не пов'язував усе це з О'Марою. Може, ви маєте на це свої підстави?

Підстави я мав, одначе промовчав. Ще не настав час.

— Ні, — сказав я. — Не маю. — Я натоптав люльку й закурив. Після безсонної ночі смак тютюну відчувався особливо добре.

— Це все, що вас непокоїть?

— Я хочу знати, чому ви не знайшли ту дівчину в Реаліто. Для вас це було зовсім нескладно.

— Просто ми її не шукали. А треба було б пошукати. Що правда, то правда. Що ще?

Я випустив хмарку диму, і вона попливла над письмовим столом.

— Я розшукую О'Мару на прохання генерала. Мені не варто було обіцяти йому, що ви зробите все можливе. Він міг найняти людину, яка присвятила б цьому весь свій час. Я гадаю, це вас ображає.

На капітановому обличчі промайнуло невдоволення.

— Анітрохи. Коли йому так хочеться тринькати гроші... Люди, які ображаються, сидять за дверима відділу розслідування вбивства. — Руф гучно опустив ноги на підлогу й оперся ліктем на стіл. — О'Мара мав у своєму одязі п'ятнадцять тисяч, — вів далі він. — Чималі гроші, але вони в нього звичайно водилися. Отже, він міг узяти їх і зустрітися зі своїми давніми приятелями. Одначе вони не могли припустити, що в О'Мари було п'ятнадцять тисяч готівкою. Принаймні, так твердить його дружина. Хтось інший, маючи такі гроші, міг би роздзвонити про свій намір зникнути. Тільки не О'Мара. Він увесь час приховував це. — Капітан обрізав сигару, підніс до неї сірника й помахав великим пальцем. — Розумієте?

Я кивнув головою.

— Гаразд. О'Мара мав п'ятнадцять тисяч, а хлопець, який опускає завісу, може не піднімати її, аж поки скінчаться гроші. П'ятнадцять тисяч — це добрі гроші. Я б і сам ушився, якби мав стільки. А коли вони скінчаться, ми його й застукаємо. Він бере на [161] чек гроші, встановлює орієнтир, знаходить готель чи магазин для кредиту, дає рекомендацію, пише або одержує листа. Він у новому місті й живе під новим ім'ям, але апетит у нього той самий. Так чи так хлопець змушений повернутися до фінансової системи. О'Мара не може мати повсюди друзів, а якби й мав, то не всі вони завжди мовчатимуть. Хіба не так?