– Це заперечення не береться до уваги, – сказала господиня. – Староста – особа взагалі невпливова. Хіба ви не помітили? Він би ні дня не залишався на своїй посаді, якби не дружина, яка залагоджує всі справи.
– Міцці? – запитав К. Господиня кивнула.
– Вона була при цьому, – сказав К.
– Щось говорила?
– Ні, але у мене не склалося враження, що вона в принципі здатна щось сказати.
– Знову ви помиляєтеся, оцінюючи тутешні порядки, – сказала господиня. – У кожному разі все, що говорив вам староста, не має жодного значення. З його дружиною я при нагоді переговорю. Крім того, я можу вам пообіцяти, що відповідь Кламма прийде не пізніше, ніж через тиждень. Тепер у вас немає жодних підстав не виконувати мого прохання.
– Усе це не так важливо, – сказав К. – Я прийняв рішення і буду намагатися досягнути свого навіть у разі відмови. А якщо я вже наперед усе вирішив, то навіщо мені просити про зустріч? Те, що без такого прохання виглядатиме як сміливість, але без жодних поганих намірів, після негативної відповіді перетвориться на відвертий непослух. А це було б набагато гірше.
– – Гірше? – запитала господиня. – Непослухом це буде в кожному разі. А тепер робіть як знаєте. Дайте мені спідницю.
Не звертаючи на К. жодної уваги, вона вдягнула спідницю і вийшла на кухню. Уже протягом певного часу з боку шинку було чути шум. Стукали в кухонне віконце. Помічники відчинили віконце і крикнули, що вони голодні. За ними з'явилися обличчя інших відвідувачів. Чувся навіть тихий, хоча й багатоголосий спів.
І справді, розмова К. з господинею затримала приготування обіду, їсти ще не було що, а гості вже зібралися. Але ніхто не наважувався порушити заборону і зайти до кухні. Нарешті спостерігачі, що розмістилися біля кухонного віконця, відрапортували, що господиня вже вийшла, служниці поквапилися на кухню, а коли звідти вийшов К., то чимало народу, – близько двадцяти чоловіків та жінок, убраних провінційно, але не по-сільському, – кинулися геть від віконця, щоб зайняти місця за столами. Тільки за одним невеличким столом у кутку вже сиділа подружня пара з дітьми; бородатий чоловік із привітним обличчям, голубими очима та розтріпаним сивим волоссям нахилився до дітей і стукав ножем у такт їхньому співу, одночасно намагаючись притишити його. Мабуть, за допомогою співу вони намагалися притлумити відчуття голоду. Господиня вибачилася перед товариством кількома байдужими фразами, але ніхто їй не дорікав. Вона озирнулася за чоловіком, але той, здається, давно втік, аби вийти у такий спосіб зі скрутного становища. Потім вона поволі пішла до кухні; її погляд більше жодного разу не зупинився на К., і він піднявся до своєї кімнати, до Фріди.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Нагорі К. зустрів учителя. Кімната, де вони мешкали, змінилася до невпізнання, так старанно прибрала її Фріда. Помешкання було добре провітрено, пічка розпалена, підлога помита, ліжко застелене, речі, сміття та фотографії, які залишилися від служниць, зникли, стіл був застелений білою вишиваною скатертиною і більше не муляв око своєю вкрай забрудненою поверхнею. Тепер тут не соромно було приймати гостей. Не заважав навіть увесь скромний запас білизни К., яку Фріда вранці випрала і вивісила сушитися біля пічки. Учитель і Фріда сиділи за столом, обоє встали при появі К. Фріда поцілувала К., учитель вклонився. К. все ще перебував під враженням від розмови з господинею і кинувся вибачатися перед учителем за те, що досі так його й не відвідав. Здавалося, він вирішив, що вчитель прийшов, бо не зміг дочекатися К. Але вчитель у притаманній йому поважній манері намагався пригадати, коли ж вони з К. домовлялися про візит, і згадав не відразу.
– Отже, ви, – землемір, – повільно сказав він. – Чужинець, із яким я розмовляв кілька днів тому на площі біля церкви.
– Так, – коротко повідомив К. Тепер, у себе в кімнаті, він уже не змушений був терпіти того, що доводилося раніше, коли всі його покинули. Він повернувся до Фріди й порадився з нею про те, як йому найкраще вбратися, щоб терміново зробити важливий візит. Фріда без зайвих питань відразу ж покликала помічників, зайнятих розгляданням нової скатертини, і наказала їм почистити внизу одяг і взуття К., які він одразу ж почав знімати з себе. Сама зняла зі шворки сорочку й пішла на кухню, щоб її попрасувати.
К. опинився наодинці з учителем, той продовжував мовчки сидіти за столом. К. примусив його ще трохи зачекати, зняв сорочку і почав митися біля рукомийника. Аж тепер, повернувшись до гостя спиною, він запитав про причину візиту.
– Я прийшов за дорученням пана старости, – сказав учитель.
К. був готовий вислухати доручення. Але оскільки слів майже не було чути через шум води, вчителеві не залишалося нічого іншого, як підійти ближче і спертися на стіну поблизу рукомийника. К. вибачився за те, що змушений збиратися й митися, пояснивши, що візит надто терміновий і важливий. Учитель пропустив його слова повз вуха і сказав:
– Ви повелися досить невиховано з паном старостою, цим старшим, поважним, заслуженим і досвідченим чоловіком.
– Я нічого не знаю про свою неввічливість, – відповів К. і почав витиратися. – Але правда й те, що ґречність була мені зовсім не в голові, бо йшлося про моє існування, яке опинилося під загрозою через ганебне недбальство у веденні канцелярських справ, подробиці я не мушу вам пояснювати, бо ви також належите до цієї структури. Пан староста скаржився на мене?
– Кому він міг би на вас поскаржитися? – запитав учитель. – А навіть якщо він і мав би таку можливість, то хіба він із тих людей, які скаржаться? Єдине, що було зроблено, – це невеличкий протокол, що його він мені надиктував, з якого я достатньо довідався про характер ваших висловлювань.
К, був зайнятий пошуком гребінця, який Фріда, напевно, кудись прибрала, і запитав:
– Як ви кажете? Протокол? Складений за моєю спиною постфактум та ще й людиною, яка взагалі не була присутня під час розмови? Непогано. Але чому протокол? Хіба це була офіційна розмова?
– Ні, – відповів учитель. – Напівофіційна, протокол також напівофіційний; його було складено тільки тому, що в нас заведено в усьому дотримуватися порядку. У кожному разі, цей протокол існує, і він не свідчить на вашу користь.