Та я схибив. Мене раптом охопила паніка. Залишалося всього кілька хвилин до нашої смерті. Останні слова по радіо: "Щасти вам, хлопці! Візьміть удар на себе! І спасибії"
Я не хотів помирати. Я хотів ще трохи пожити, тож вирішальної миті відхилив корабель на декілька градусів убік і унеможливив здійснення місії. Пригадую, як заволали Гассан та Джеф, однак було вже пізно. Мене надто погано вишколили. Або ж не надто добре протестували...
У сяєві сонця ми бачили, як астероїд шугнув повз нас. Тепер він неминуче зіткнеться із Землею, так передбачали останні прогнози. А коли це станеться, з 99-відсотковою ймовірністю загине усе людство.
Астероїд гігантських розмірів. Він має непристойну форму. Нагадує одну з картин Маґрітта. Передбачається, що небесне тіло впаде в Центральній Азії, але це не має жодного значення: хоч би де упав астероїд, його зіткнення із Землею однаково фатальне для всієї планети.
Я кружляю навколо обпаленої земної кулі, однак не бачу континентів. Кіптява й пил високо піднялись в атмосфері, самій атмосфері, звісно, теж завдано значної шкоди. Подумки повертаюся до того, що відбулося раніше в капсулі корабля.
Я паленів від сорому, пригадую це зараз. Гас-сан і Джеф заціпеніли. Джеф виламує руки долонями назовні — так роблять, коли все пропало — і приречено відхиляється на спинку сидіння, а Гас-сан плаче. Я підсвідомо вловлюю зневагу Джефа і безмежну скорботу Гассана. Гассан глибоко побожний мусульманин і несхитно вірить, що у випадку вдало виконаної місії він одразу потрапить до раю. Як на мене, таку переконаність важко збагнути, бо не менш глибоко чоловік переконаний, що лише від Бога залежить, пощастить нам чи ні. Якщо так дивитись на речі, то Бог уже здійснив свою волю. Та мені несила терпіти сором. Кількома спритними рухами мені вдається від'єднати обох від кисневих апаратів. Таким чином я водночас подовжую собі життя у капсулі. Тепер я маю утричі більше часу, ніж усього лише кілька хвилин тому. Я розвертаю космічний корабель убік Землі. Мушу побачити, що сталося з моєю планетою. Справджуються мої найжахливіші припущення. Я маю достатньо палива, аби вивести корабель на орбіту чорної планети, кисню теж вистачить ще на багато обертів навколо неї...
Даровані години я хочу використати на роздуми. Це — час на роздуми опісля. Що таке життя? Що таке свідомість? Тут і зараз я цілком певний, що розум і душа виникли не деінде у всесвіті, а
ЦІ
лише на цій обсмаленій планеті, навколо якої я кружляю цієї миті. Я є єдина, котра зосталася, свідомість цього всесвіту.
Мене нараз огортає нестерпний туск усього космосу від думки, що ось зараз, цієї миті, наш всесвіт зісковзує у неймовірно окрадену фазу свого існування. Всесвіт свідомий і всесвіт, позбавлений свідомості, це дві істотно різні речі. Я й сам невтішно сумний. Мені так мало зосталося часу бути собою. Якби я не зумів украсти час Джефа й Гассана, ми усі троє були б уже мертвими, а свідомість всесвіту згасла б безповоротно. Те, що я продовжив життя свідомості всесвіту, видавалося сповненим глибокого сенсу.
А тоді я замислився над своїм життям. Хоча ні, я не думав, я просто повернувся у сімдесяті роки й побачив тебе на Крінґшьо. Ти така ніжна, грайлива, ми займаємося тим, що й завжди. Готуємо обід і прогулюємося на полонину Уллеволсетер, їздимо велосипедами в університет на Бліндерн, сидимо вдома кожен в своєму кутку канапи і зубримо. Мандруємо автом до Нормандії, гуляємо крихітним острівцем, до якого під час відпливу можна дійти пішки — ти підняла з морського дна голубу морську зірку! Влаштовуємо велосипедну мандрівку до Стокгольму. Мордуємося з вет-хим яликом, позиченим у старого селянина з То-тена. Він збагнув, що ми навіжені. Тільки тому й позичив ялика. Чоловік пожалів нас, повіривши, що ми з'їхали з глузду.
Я дивлюся униз на понівечену планету. То моя колиска і колиска свідомості. Коли я ще жив на Землі, міг вибирати собі перебування, буття, на ній коли завгодно і де завгодно, скажімо, на узбіччі дороги біля озера Меларен у Швеції, де нам з тобою довелося зупинитись, бо я пробив велосипедне колесо. Я страшенно роззлостив-ся, а ти вгамувала моє роздратування. І ось зараз високо на орбіті, після твоєї загибелі і загибелі всього світу, я розумію, що ти мала рацію того ранку. Не можна втрачати настрій лише через те, що довелося латати дірку в камері колеса, сказала ти. Надворі ж літо, дурнику. І ми живемо!
Подумки я зараз там, унизу, і переживаю все вдруге. Твої батьки позичили нам авто, і ми поїхали з Берґена до Рютледаля. Ми стоїмо на палубі порому і милуємося Соґнефьордом. Потім кораблик пристає до берега поблизу Крак-гелли, у вузькій затоці між Лоснею і Сюлою. Ми їдемо островами, переправляємося крихітним поромчиком до Нори. Наче різьблений різцем скульптора архіпелаг — зовсім окремішній світ зі своїми бухтами та мисами, затоками та озерцями. Залишається ще кілька останніх кілометрів до Кольгрова, але спершу ти хочеш зупинитися, щоб показати мені найгарніший вид на море. Тішишся, що везеш мене у рай свого дитинства, просто нетямишся від радості. Ми під'їжджаємо до будиночка Ранді, твоєї бабусі. Щойно побачив стареньку, як мені здалося, ніби я знаю її усе своє життя, та це лиш тому, що у ній так багато від тебе. Ми почуваємося там дітьми. Ходимо до місцевої крамнички Ейде, купуємо морозиво і солодощі. Вечорами лежимо кожен у своєму ліжку в блакитній кімнаті і пошепки обмінюємося враженнями від прожитого довгого літнього дня.
Усе зав'язане на двох історіях, моїй власній та історії всесвіту, однак обидві вони міцно пов'язані між собою, бо я не мав би своєї історії, якби не було історії всесвіту. До того ж, половину свого життя я витратив на вивчення історії всесвіту, і, якби не я, всесвіт уже не усвідомлював би своїх заслуг. Бо цієї миті більше не існує іншої пам'яті, окрім моєї.
Я можу довгі години сидіти в капсулі, гортаючи сторінки історії всесвіту та земної кулі; це немов перегляд історичного ревю — унікальної космічної кавалькади — перед тим, як безслідно зникне ера пам'яті та свідомості. І коли я так мислю, далеко не від свого лише імені, мені здається, ніби я справді сиджу в космічній капсулі, ніби я твм сную свої думки. Таке відчуття з'являється не один лише раз, як це часто буває уві сні, коли ти на якусь мить прокидаєшся і розумієш, що все тобі тільки сниться, а потім далі додивляєшся сон. Я є у цьому космічному кораблі, велетенський астероїд щойно знищив планету піді мною, я детально пам'ятаю панель приладів, монітори і дисплеї, бачу, мов наяву, Гассана і Джефа, я їх так добре знаю, ліпше, ніж будь-кого; риси їхніх облич, їхню міміку; ми дуже багато годин провели разом у тісній капсулі, а ось зараз вони лежать мертві, кожен У своєму кріслі космічного корабля.