Те, що виник вічний всесвіт, є не меншою випадковістю, ніж поява життя та свідомості. Отже, і "первинні принципи" Моно випали випадково, наче на гральному столі казино в Монте Карло. Чи, може, ми все-таки маємо право дозволити собі пофантазувати про "щось" "позаду" чи "попереду" того часу й простору, які постали внаслідок "великого вибуху"? Не існує переконливих
'сучасний британський фізик-теоретик, астрофізик та математик.
наукових доказів, які б цілковито заперечували існування "чогось", "що" "виношувало б у своєму лоні" наш всесвіт.
Аби всесвіт спромігся витворити свідомість про самого себе, свою неповторну красу і закономірність, необхідним було дотримання цілого ряду критеріїв — ще до перших мікросекунд після "великого вибуху". Отаким-то є наш всесвіт. І з цим треба рахуватися!
Таке моє переконання. Багато моїх колег вважатимуть, певно, що я глету нісенітниці. Пинай-мні мої міркування виходять далеко поза рамки природничих наук. Та саме це я називаю інтуїцією.
Річка в'ється ліворуч від дороги, якийсь час ми їдемо почерез луги та рідкі гайочки, перш ніж знову спускаємося до берега ріки. А тоді починається стрімкий узвіз до Б'єберґа Ф'єльстове. Я бачу запаморочливий підвісний міст над рікою. Ми десь на висоті 700 метрів над рівнем моря. Обидва береги поросли густим березняком.
Туман дедалі густішає, однак я бачу засніжені схили гір ліворуч і кілька літніх хатинок праворуч, гадаю, це вже останні перед виїздом на високогірне плато, де заборонено забудову.
Ми наближаємося до Старечого озера на перевалі, на межі фюльків. Я вперше тут відтоді, та я загартувався...Тішуся, що не подорожую власним авто. Відводжу погляд від озера праворуч за рухом автобуса, кидаю оком на годинника. 14.20. Нічого такого я собі не планував, однак у моєму наплічнику лежить напівпорожня пляшка горілки. Я крадькома виймвю її, відгвинчую кришечку І роблю чималий ковток. Здається, ніхто з пасажирів нічого не помітив. Понад тридцять років тому і все ж так недавно. То була незбагнена загадка... Я маю на увазі оту з шаллю.
Дорога звернула вниз, до Вестланну. Коли ми проминаємо перший карколомний закрут над урвищем, годинник показує 14.29. Я відпиваю ще коаток з пляшки. У мене дивне відчуття, ніби все, про що я думаю, якимось чином пов'язане з тодішніми подіями. Ми намагалися поспати кілька годин там, на Ревснесі, та лежали натомість із заплющеними очима і базікали.
Ми ще їдемо якийсь час уздовж стрімкої течи ріки, що біжить донизу, в Лердаль, однак від Бур-ґюнна, поблизу старовинної дерев'яної церкви, дорога ховається в тунелях. Повстяні віхтики хмаровиння, схожі на невагомих ягнят, де-не-де зависають над долиною. Автобус в'їжджає у містечко Лердаль. Тоді ми не захотіли тут ночувати. Пригадуєш? У Лердалі ми підбираємо кількох нових пасажирів і пірнаємо в довжелезний тунель, що веде аж до Фоднеса. Я радий новому тунелеві, радий нагоді уникнути побачення з бентежним для мене Ревснесом.
Під час короткої поромної переправи до Манн-геллера я роблю своєрідний підсумок своїх роздумів за майже всю дорогу від самого Осло.
Окрім цілої низки повсякденних завдань наша природнича наука постала перед розв'язанням
двох глобальних загадок, а саме: що, власне, трапилося в першу частку мікросекунди народження всесвіту, а ще — загадка походження свідомості. Ми, мабуть, не маємо жодних підстав вважати, що між цими двома унікальними і направду великими для людства та науки містеріями існує хоч якийсь взаємозв'язок. Та якби це була гра, я б робив ставку на такий взаємозв'язок.
Гадаю, цьому має бути глибше пояснення —корінь чи підґрунтя, інакше кажучи, — ніж фізичні закони, які сформували наш всесвіт. Ось це і є моїм мінімальним кредо. Якщо й існує щось "божественне", то проявилось воно під час або ще до Великого Вибуху. Та від моменту Вибуху, на моє переконання, закони природи, і лише закони природи, заправляють усім; усе, що відбувається, має природне пояснення.
Якщо вже шукати "божественні докази", то насамперед у космічних константах або ж у тому, що атеїст Жак Моно називав "первинними принципами". Бо, як уже мовилося: єдине, у що я не вірю, у явлення надприродних сил.
Мої роздуми добігають кінця, добігає кінця і автобусна мандрівка почерез всю країну. Хочу лише додати: тобі довгенько доведеться шукати, перш ніж ти знайдеш фізика, який би захотів зайти так далеко у розмірковуваннях, як я, аби показати, що життя та свідомість насправді можуть бути найвизначальнішими рисами цього всесвіту. Мої роздуми не спираються ні на провидіння, ані на віру. Вони є тільки і тільки наслідком мого прочитання природи.
Ще один тунель за Маннгеллером, і невдовзі ліворуч унизу з'являється Каупанґер, де ми тоді зійшли з порому на берег; далі дорога пнеться догори, занурюється у нову запону туману, потім перетинає долину Соґндаль і знову спинається угору до наступного перевалу.
Коли ми вихоплюємося з безконечного тунелю високо в горах над Ф'єрланнсфьордом, я бачу під собою лише море імли. Та навіть якби я ніколи раніше не їздив цією дорогою, відразу здогадався би, що під пеленою туману ховається прадавня земля і чекає на мене. Знову пірнаємо у тунель, а коли виринаємо з нього, над нами і далі нависає важезна перина хмар, видно лише долини — Сюп-пгелледален, Бьойядален та Мюндальсдален.
Раптом на мене накочується: Може, й вона тут? Може, також приїде? То був просто імпульс. Я усвідомлював, яким ірраціональним він був.
Виходжу з автобуса біля Льодовикового музею, телефоную до готелю, і вже за кілька хвилин мене забирає авто. Невдовзі я знову переступаю поріг дерев'яної будівлі, уперше після понад тридцятирічної перерви. Я поселяюся у номері 235 з видом на фьорд, крамничку і ятку з книжками унизу, а ще з мого вікна видніється панорама льодовика та навколишніх гір. Туман знову Роздерся на повісма, що низько зависають над фьордом, я бачу їх згори, з готельного вікна.
У ресторанній залі людно. Приємно, що старий дерев'яний готель не простоює впорожні, а може, причина такого пожвавлення — нова кліматична виставка, на відкриття якої вже почали збиратися учасники... Я замовляю карафку фірмового червоного вина, 90 крон за 250 грамів. Я не вмію визначити, де виріс виноград і звідки походить саме вино, але воно чудово смакує. Можливо, каберне совіньйон. Мені приносять обід з чотирьох страв: вестланнський салат, суп з цвітної капусти, теляче філе та полуниці з вершками.