Ось про таке я думав, сидячи в потязі, який уже під'їжджав до станції Гьонефосс. На невеличкому моніторі над дверима купе висвітився напис: Гьонефосс 96 м над рівнем моря. Двоє пасажирів прожогом вискакують на перон покурити.
Дощу немає, але над землею нависають набубнявілі хмаровища, готові щомиті прорватися зливою. Лунає свисток, потяг котиться далі повз жовті й зелені лани по один бік колії та повз лісисті пагорби — по інший. Темне клоччя хмар пливе понад верхівками смерек.
Я намагаюся згадати, як усе почалося. Я намагаюся згадати історію всесвіту.
Протони та нейтрони утворилися з фундаментальних частинок, кварків, за декілька секунд після big bang, а трохи згодом виникли ядра водню та гелію. Цілі атоми з електронною оболонкою постали аж через сотні тисяч років, вони усе ще майже не містили водню і гелію. Важчі атоми найімовірніше "сплавилися" або ж "зварилися" докупи у першому поколінні зірок, а потім послужили угноєнням всесвіту. Так-так, угноєнням... Звісно, я тенденційний у доборі слів. Саме з появою важких атомів ми почали наближатися до зародження життя та нашого земного саду, бо ж ми складаємося з цих атомів, і наша планета —теж.
Кажучи про "нашу" атомну масу чи про здатність атомів зв'язуватися поміж собою, ми маємо на увазі не якесь провінційне, місцеве явище. Атоми, з яких ми складаємося, є скрізь у всесвіті. Це дозволяє стверджувати, що атомна будова сутність природи всесвіту. Фізика елементарних частинок, яка дала нам можливість витворити картину перших хвилин існування всесвіту, не в змозі, однак, достеменно пояснити, чому атоми неодмінно повинні входити до складу хімічних сполук, які ми називаємо молекулами.
Набагато складнішими і в космічному контексті набагато рідкіснішими є так звані макромолекули, з яких і складається життя. Базовими для будь-яких форм життя на нашій планеті є такі макромолекули як протеїни, саморепродуктивні нуклеїнові та рибонуклеїнові кислоти і ДНК, які керують вибудовуванням протеїнів та відповідають за спадкові ознаки усіх існуючих організмів. Головним фактором життя на Землі є вуглецеві сполуки, вирішальну роль також відіграє енергія (сонячне світло) та наявність проточної води.
Давно вже не є загадкою, як понад чотири мільярди років тому змогли з'явитися на Землі макромолекули життя. Усе ще залишаються незначні таємниці, однак І теоретична, і експериментальна біохімія показали нам, яким чином можуть утворюватися цеглинки життя у позбавленій кисню атмосфері, як це було на етапі раннього дитинства нашої планети. Лише після появи рослинного фотосинтезу утворилася збагачена киснем атмосфера І виник озоновий шар, який захищає життя на Землі від космічного випромінювання.
Отже, природнича наука вважає себе спроможною пояснити, як виникло життя на Землі, наприклад, з первинного "варива" макромолекул, і
визнає, що в такому "супчику" очевидно мало виникнути життя. Бо ж усе, що відбувається в природі, відбувається з необхідності. Чому б це не мало стосуватися і виникнення життя?
На нинішній день ми знаємо, що чимало життєвих цеглинок можна виліпити, синтезувавши їх з простих хімічних сполук. Зараз більше уже немає виразної різниці між тим, що колись називали органічною та неорганічною хімією. Доведено, що навіть у космосі існують молекули, з яких складається життя. Лише останніми роками у хмарах міжзоряного пилу було виявлено наявність органічних сполук — спирту і мурашиної кислоти. Нещодавно у космосі знайдено навіть амінокислоту гліцин. Такі молекули є і в хвостах комет, і в галактиках, віддалених від нашої галактики — Чумацького Шляху — на мільярди світлових років. А ось астрохімія — це та галузь науки, яка все ще перебуває у віці немовляти.
Життя — або ж життєві молекули — на Землі виникли не обов'язково тут. Вони могли потрапити сюди і з космосу, скажімо, занесені кометою. Більша частина води найімовірніше саме так і з'явилася на нашій планеті. Уся вода не однаково "чиста", чи то пак стерильна.
Ось я сиджу і підсумовую історію всесвіту. Те, що відбулося, гідне зачудування. Гідне зачудування і те, що я уособлюю собою пам'ять дивовижної історії. Сиджу я, на щастя, за рухом потяга (завжди прошу таке місце, замовляючи квитки) і довго дивлюся униз, на Крьодерен.
Схожі на вату клапті туману витають над озером, мов білі цепеліни, а над ними нависають важкі хмаровища, віддзеркалюються на поверхні води і роблять Крьодерен темним та похмурим, наче восени. Дощу немає.
З певністю можна сказати тільки про життя на земній кулі. Лише зовсім недавно було доведено існування інших планет поза нашою сонячною системою. Причиною такого тривалого невідання були "вчорашні" недосконалі технологи, які не давали змоги дослідити екстрасолярні небесні тіла. Зате за кілька останніх років виявлено зо дві сотні планет. Припускають, що планети можуть обертатися навколо щонайменше чверті усіх зірок Чумацького Шляху, схожих на наше Сонце.
Якщо нині запитати астрономів, чи вірять вони у життя на інших планетах всесвіту, більшість з них відповість ствердно. Всесвіт такий незмірно величезний, тож те, що трапилося на нашому крихітному обійсті, неодмінно мусило статися і в багатьох інших його закутках. Так кажуть астрономи. Вражає, що чимало тих же астрономів — не замислюючись — і зараз готові підписатися під догмою Моно, МОВЛЯВ, всесвіт ніколи не "виношував у своєму лоні" життя. Якщо ж так, то яким тоді був взаємозв'язок між всесвітом та його найдивовиж-нішим витвором?
Доки ще кілька десятків років тому в людських умах вирували фантазії й домисли про позаземне життя, астробіологи шукали насамперед воду.
Стає дедалі більше очевиднішою біохімічна парадигма — там, де є текуча вода, можна сподіватися знайти життя. Яким же приголомшливим може стати одного чудового дня відкриття малесенької планети з чарівними озерами та стрімкими ріками, на якій не буде життя.
Отже, основні хімічні елементи універсальні, їх можна вивести безпосередньо від "первинних принципів". Складні молекули або ж макромолекули трапляються рідше, але це зовсім не означає, що вони менш універсальні.
Так думаю я. Я викладаю хай і лінійну, однак в логічному сенсі чітку послідовність думок. Можливо, цього ранку лише я сам-один на всій Землі сиджу заглиблений у самоусвідомлення своєї присутності на цьому світі. І, хтозна, можливо, саме цієї секунди я — єдиний у цілому всесвіті: сиджу собі в жовтому купе потягу і усвідомлено насолоджуюся величезним привілеєм — життям.