XXII
Кольберг і Гунвальд Ларсон сиділи замислені один навпроти одного за письмовим столом у Гунвальдовому кабінеті.
Був ще й досі четвер, і вони щойно залишили Бульдозера Ульсона наодинці в його кабінеті, щоб не перешкоджати [315] йому мріяти про той щасливий день, коли він нарешті посадить за грати Вернера Руса.
— Яка мана опанувала того Бульдозера,-сказав. Гунвальд Ларсон.— Невже він справді так просто відпустить Маурітсона?
Кольберг здвигнув плечима.
— Наче так.
— Хоч би стеження організував, їй-богу,-повів далі Гунвальд Ларсон.— А варто ж, навіть дуже. Чи, по-твоєму, Бульдозер має в запасі якусь іншу геніальну ідею?
Кольберг задумано похитав головою.
— Ні, по-моєму, причина ось яка: Бульдозер вирішив пожертвувати тим, що йому дало б стеження за Маурітсоком, задля чогось важливішого для себе.
Гунвальд Лареон насупив брови.
— Наприклад? Хіба для Бульдозера не найважливіше спіймати ту зграю?
— Це так,— відповів Кольберг.— Але тобі ніколи не спадало на думку, що ніхто з нас не має таких надійних джерел інформації, як Бульдозер? Він знає купу всіляких негідників та злодіїв, і вони йому дуже довіряють, бо він ніколи не дурить їх і завжди дотримує свого слова. Вонч йому вірять, бо знають, що він не пообіцяє того, чого не може виконати. Інформатори — головна Бульдозерова опора.
— Ти вважаєш, що вони перестануть вірити йому й постачати інформацію, коли довідаються, що він організував стеження за виказувачем?
— Саме так,— відповів Кольберг.
— Однаково я вважаю, що пропустити таку нагоду — просто безглуздо,— сказав Гунвальд Ларсон.— Якби нишком простежити, куди подасться Маурітсон і що він наміряється робити, то це нітрохи не зашкодить Бульдозерові.
Він очікувально подивився на Кольберга.
— Гаразд,— сказав той.— Мені й самому цікаво, які наміри в шановного пана Труфаста Маурітсона. А Труфаст — це ім'я чи прізвище?
— Собача кличка,— відповів Гунвальд Ларсон.— Може, він часом орудує, перебраний собакою? Але треба поквапитись, Маурітсона з хвилини на хвилину можуть звільнити. Хто піде перший?
Кольберг глянув на свого нового годинника, такого самого, як той, що попав у пральну машину. Він не їв уже зо дві години й відчував, що зголоднів. У якійсь книжці він прочитав, що той, хто хоче схуднути, повинен їсти мало, [316] але часто, й пильно дотримувався цієї засади, а надто її другої половини.
— Почни ти,— сказав він.-Я постараюсь не відходити далеко від телефону, отже, дзвони, коли тобі буде потрібна допомога чи заміна. І візьми краще мою машину, вона не така помітна, як твоя.
Він. простиг Гунвальдові Ларсону ключі.
— Дебре,-сказав той.
Він підвівся й застебнув піджак. У дверях він обернувся:
— Часом би Бульдозер запитав про мене, вигадай щось. Ну, бувай, я подзвоню.
Кольберг потерпів ще дві хвилини, Тоді пішов до їдальні на свій дієтичний обід.
Гунвальдові Ларсону не довелось довго чекати. Скоро з під'їзду вийшов Маурітсон, на мить завагався, потім рушив у бік Агнегатан. Він звернув праворуч, досяг Ган-тверксгатан, тоді звернув ліворуч і дійшов до автобусної зупинки на Кунсгольмській площі.
Гунвальд Ларсон стежив за ним із під'їзду неподалік.
Він розумів свої труднощі. З його зростом і кремезною будовою навіть у натовпі важко сховатись, до того ж Маурітсон знає його з вигляду. Якщо Маурітсон сяде в автобус, їхати разом з ним не можна. Але на стоянці таксі з протилежного боку вулиці Гунвальд Ларсон побачив вільну машину. Аби її ніхто не зайняв, поки вона йому знадобиться! Від Кольбергової машини він відмовився.
Надійшов шістдесят другий автобус, і Маурітсон сів у нього.
Гунвальд Ларсон зачекав, поки автобус від'їде, щоб Маурітсон не помітив його крізь вікно, тоді кинувся до таксі.
За кермом сиділа молода жінка з розкішним русявим волоссям і жвавими карими очима. Гунвальд Ларсон показав їй своє посвідчення й попросив їхати за автобусом.
— Як цікаво! — захоплено вигукнула вона.— Мабуть, ви . женетеся за якимось небезпечним бандитом?
Гунвальд Ларсон промовчав.
— Розумію, таємниця. Не хвилюйтесь, я мовчатиму, як мертва.
Та мовчати вона якраз не вміла.
— Їхатимем поволі, щоб не випереджати автобуса на зупинках,— запропонувала жінка,
— Добре, тільки не зменшуйте відстані,— коротко сказав Гунвальд Ларсон. [317]
— Ясно, щоб він вас не помітив. Опустіть щиток від сонця, і з автобуса вас ніхто не зможе побачити.
Гунвальд Ларсон опустив щиток. Вона по-змовницькому глянула на нього, побачила забинтовану руку й вигукнула:
— Ой, а це що? Билися десь із бандитами, еге? Гунвальд Ларсон тільки щось буркнув.
— Небезпечна у вас служба,-повела вона далі,— але страх яка цікава. До того, як сісти за кермо, я також хотіла піти в поліцію, найкраще в детективи, але чоловік не дозволив.
Гунвальд Ларсон промовчав.
— Хоч і на таксі буває цікаво. Як ось тепер.
Вона радісно всміхнулася своєму пасажирові, який у відповідь тільки скривився.
Вона весь час дотримувалась потрібної відстані до автобуса і взагалі дуже добре вела машину-За це можна було змиритися з її балакучістю.
Гунвальд Ларсон більше відмовчувався, та однаково жінка добре набалакалась, поки Маурітсон зліз з автобуса на Ерік-Дальбергсгатан. Крім нього,, ніхто не зліз, і, поки Гунвальд Ларсон витягав гроші, жінка поряд із ним зацікавлено роздивлялася на Маурітсона.
— Зовсім не схожий на бандита,— розчаровано сказала вона. Взявши грошь й швидко виписавши квиталцію, вона додала: — То однаково бажаю вам успіху.
Машина поволі рушила від тротуару. Маурітсон тим часом повернув на Армфельтсгатан. Коли він зник за рогом, Гунвальд Ларсон кинувся за ним і встиг помітити, як він заходив до під'їзду сусіднього будинку.
Трохи постоявши, Гунвальд Ларсон і собі зайшов у під'їзд. Десь у будинку грюкнули двері. Він підійшов до таблиці зі списком мешканців.
Там він зразу помітив прізвище Маурітсон і вражено звів брови. Отже, Філіпп Труфаст Маурітсон мешкає тут під своїм справжнім прізвищем. А коли його допитували, він дав адресу на Вікергатан, де його знали як Ленарта Гольма. Спритно влаштувався, подумав Гунвальд Ларсон. Заторохтів ліфт, і він поквапився вийти з під'їзду.
Переходити вулицю було ризиковано, бо Маурітсон міг помітити його з вікна, тому, тримаючись муру, Гунвальд Ларсон вернувся за ріг Ерік-Дальбергсгатан. Там він причаївся, тримаючи під наглядом Маурітсонів під'їзд.