З Ульсоном він не був близько знайомий, але знав його становище й розумів, що змагатися нема сенсу, однаково його чекає невдача.
Лаштунки були скромні — гола кімната, письмовий стіл, два стільці і шафа з архівом. Навіть килима не було на підлозі.
Якобсон сидів за столом цілком спокійний.
Бульдозер натомість бігав по кімнаті, заклавши руки за спину й похиливши голову.
— Тільки одне важливе питання, суто технічне,-сказав він.— Маурітсон заарештований?
— Ще ні.
— Чудово,— втішився Бульдозер.— Знаменито. Отже, властиво, нема про що домовлятися.
— Може, й так.
— Якщо хочеш, то подзвони начальникові управління, або членові колегії, або заступникові...
Якобсон похитав головою. Він добре знав усю ту полі-ційну верхівку.
— Отже, домовились? — спитав Бульдозер. Якобсон нічого не відповів.
— І тобі не буде кривди, правда ж? Ти знаєш, хто він, і матимеш його на оці. В майбутньому.
— Що ж, я побалакаю з ним.
— Чудово.
Якобсон повернувся до Маурітсона, зміряв його поглядом і сказав:
— Ось що, Маурітсоне, я трохи подумав... Ти дістав торбу від невідомого чоловіка і мав передати її також невідомому. І таке часом буває. Довести, що ти кажеш неправду, буде важко. Отже, ми не будемо тебе арештовувати.
— Ясно,— сказав Маурітсон.
— Товар ми, звичайно, конфіскуємо. Але ж ти міг і не знати, що передаєш.
— То я вільний?
— Вільний, з тією умовою, що ти переходиш у руки Буль... у руки прокурора Ульсона.
Бульдозер, мабуть, слухав під дверима, бо раптом розчахнув їх і влетів до кімнати.
— Швидше їдьмо,— сказав він. [269]
— Таки зараз?
— Побалакаємо в мене,— сказав Бульдозер.
— Звичайно,— мовив Маурітсон.— 3 задоволенням.
— Ще б пак,— сказав Бульдозер.— До побачення, Якобсоне.
Якобсон провів їх порожнім поглядом. Він.до всього звик.
Через десять хвилин Маурітсона привезли до штабу спецгрупи. Йбго прийняли, мов почесного гостя, посадо-, вили в найкраще крісло, а навколо нього розташувалися блискучі детективи. Наприклад, Кольберг, що тримав у руках список Маурітсона ї читав його вголос:
— Десяток трусів і п'ятнадцять пар шкарпеток. Це для кого?
— Дві пари Муренові, а решта, мабуть, другому.
— Той Мальмстрем їсть білизну, чи що?
— Ні, просто ніколи не віддає її прати, поносить і викидає. І купує тільки найкращу. Французьку. її можна дістати лише в Моріса.
— З такими звичками хоч-не-хоч доведеться грабувати банки.
— А що таке астролябія? — поцікавився Ренн.
— Це давня модель секстанта,— пояснив Гунвальд Ларсон і в свою чергу спитав: — А навіщо їм чотири маски?
— Цього я не знаю. До речі, в них уже є дві, я купив їх минулого тижня.
— Шість коробок "дев'ятки" — що це означає? — знов спитав Ренн.
— Це суто чоловічий товар,— втомлено пояснив Маурітсон і додав не зовсім пристойний жарт.
— Та киньте ви той папірець,-добродушно сказав Бульдозер Ульсон.— Та й ваші дотепи, пане Маурітсон, нам необов'язково слухати. Жартувати ми й самі вміємо.
— Якби-то,— понуро мовив Кольберг.
— Все, приступаймо до справи,-Бульдозер радісно плеснув у долоні.
Він прискіпливо оглянув свої єили, в які входили, крім Кольберга, Ренна й Гунвальда Ларсона, ще два молодших інспектори, експерт по гранатах із сльозоточивим газом, технік-калькулятор і нездарний поліцай на ім'я Бу Цакрісон, якого, дарма що бракувало службовців, начальство залюбки відпускало для всіляких спеціальних завдань. [270]
Начальник управління поліції та інші високі чини, хвалити бога, після того перегляду кінострічки не з'являлись і навіть не дзвонили.
— Починаймо репетицію!— гукнув Бульдозер.— Рівно о шостій Маурітсон дзвонить у двері. Ану, подзвони ще раз.
Кольберг постукав об стіл. Маурітсон кивнув головою.
— Точно так,— сказав він. Потім додав: — Принаймні дуже схоже.
Короткий сигнал, відразу за ним довгий, пауза, чотири коротких, знов пауза, довгий і відразу дуже короткий.
-Я 6 зроду не запам'ятав,— сумно пожалівся Цакрісон.
— Ми доручимо тобі щось інше,— сказав Бульдозер.
— Що саме? — спитав Гунвальд Ларсон.
З усієї групи тільки він працював уже з Цакрісоном і не любив згадувати про це.
— А я що робитиму? — спитав технік-калькулятор.
— Отож-бо,— озвався Бульдозер.— Я з самого понеділка про це думаю. Хто тебе до нас послав?
— Не знаю. Хтось дзвонив з управління.
— Може, ти нам щось вирахуєш,— сказав Гунвальд Ларсон.— Наприклад, які номери виграють у найближчому тиражі.
— Неможливо,— понуро відповів технік.— Я вже багато років намагаюсь вирахувати їх кожного тижня і все помиляюся.
— Продумаймо ще раз усю операцію,— сказав Бульдозер.— Хто дзвонить у двері?
— Кольберг,— запропонував Гунвальд Ларсон.
— Так, він. Чудово. Мальмстрем відчиняє. Він сподіва-, ється, що це прийшов Маурітсон з астролябією, трусами та всім іншим добром. А натомість бачить...
— Нас,— промурмотів Ренн.
— Отож-бо! Мальмстрем і Мурен приголомшені. їх перехитрували. Уявляєте, які в них будуть фізіономії!
Він дріботів по кімнаті і вдоволено підсміювався.
— А уявіть собі, як ми приструнчимо Руса! Шах і мат одним ходом.
На мить Бульдозерові аж дух забило від такої втішної думки. Але він опанував себе й повів далі:
— Та не забуваймо, що Мальмстрем і Мурен Озброєні. Гунвальд Ларсон зневажливо здвигнув плечима.
— Нічого, якось дамо собі раду,— сказав Кольберг.
І він, і Гунвальд Ларсон уміли захистити себе, до того [271] ж Мальмстрем і Мурен навряд чи опиратимуться, коли побачать, що становище їхнє безнадійне. Бульдозер ніби прочитав його думки.
— А однаково треба рахуватися з тим, що з відчаю вони спробують прорватися. Тут уже доведеться тобі втрутитись.
Він показав на експерта по гранатах із сльозоточивим газом.
Той кивнув головою.
— У нас ще буде провідник із собакою,-— сказав Бульдозер.— Собака нападає...
— Тобто як? — спитав Гунвальд Ларсон.— Собака також буде в протигазі?
— Непогана думка,— сказав Маурітсон. Усі запитально глянули на нього.
— Отже, так,— знов озвався Бульдозер.— Перший можливий варіант: Мальмстрем і Мурен пробують опиратися, але не витримують нашого натиску, на них кидається собака, і врешті їх знешкоджують газом.
— Все одночасно? — засумнівався Кольберг!
Проте Бульдозер уже так розпалився, що ніякі тверезі зауваження на нього не діяли.