— А потім? [231]
— Потім почали опоряджуватись. Зброєю і всім іншим Звичайно вони добувають її в Іспанії або в Італії.
— Але ж у п'ятницю банк пограбувала жінка,— мовні Кольберг.
— Це маскування,— повчально сказав Бульдозер Уль сон.— Русява перука й накладні груди. Можу закластися що тут без них не обійшлося. Більше ніхто нездатен на таке нахабство. Ставка на несподіваність — спритно! Розу: мієш, яка цікава справа? Аж жижки тремтять. Це все одно, що...
— ...зіграти з гросмейстером партію в шахи листовно,— втомлено докінчив Гунвальд Лареон.— До речі, про гросмейстерів: не забудь, що Мальмстрем і Мурен великі й дужі, мов бики. Вага дев'яносто п'ять кілограмів, черевики сорок шостий розмір, а долоні як лопати. В Мурена об'єм грудей сто вісімнадцять, на п'ятнадцять сантиметрів більше, як було в Аніти Екберг у її найкращу пору. Мені важко уявити його в сукні і з накладними грудьми.
— Між іншим, та жінка, здається, була в штанях? — спитав Кольберг.— І невисока?
— Звичайно, вони послали когось іншого,— впевнено відповів Бульдозер Ульсон.— Це один із їхніх способів.
Він підбіг до столу і схопив якийсь папір.
— Скільки тепер у них грошей? — сказав він сам до себе.— П'ятдесят тисяч загребли в Буросі, сорок тисяч у Гюбенгені, двадцять шість у Мерсті й Оце знов дев'яносто. Отже, всього двісті з гаком. Скоро підуть.
— Куди? — спитав Кольберг.
— По великий шмат. Удар з великої літери. Все попереднє— підготовка, іцоб було чим фінансувати головну операцію. А тепер торохне грім, аж луна піде, довго не доведеться чекати, ось побачите.
Він знов забігав по кімнаті в радісному піднесенні.
— Але де, панове? Де? Зараз, зараз прикинемо. Якби я був Вернером Русом, то який би зробив хід? Звідки напав би на короля? А ви як повели б атаку? І коли?
— Хто, в біса, той Вернер Рус? — спитав Кольберг.
— Буфетник, працює в авіакомпанії,— пояснив Гунвальд Ларсон.
— Насамперед він злочинець! — вигукнув Бульдозер Ульсон.— По-своєму геній. Без нього Мальмстрем і Мурен — просто пішаки. Всю розумову працю виконує він. Без нього багато злодіїв не мали б роботи. А сам він — король злочинного світу! У своїй царині професор...
— Не кричи так,— мовив Гунвальд Ларсон,— ти не в суді на засіданні. [232]
— Ми його схопимо,— сказав Бульдозер Ульсон таким гоном, ніби йому сяйнула геніальна думка.— Негайно ж заарештуємо його.
— А завтра випустимо,-сказав Гунвальд Ларсон.
— Нічого. Це буде несподіванка. Може, вона його спантеличить.
— Ти так гадаєш? Цього року його вже ув'язнювали чотири рази.
— Байдуже,— мовив Бульдозер Ульсон і кинувся до дверей.
Власне, його звали Стеном, але цього ім'я ніхто не пам'ятав, крім хіба дружини,— зате вона, мабуть, забула, який він на вигляд.
— Видно, я багато чого не розумію,— поскаржився Кольберг.
— Щодо Руса, то Бульдозер, можливо, й правду каже,— мовив Гунвальд Ларсон.— Спритний чорт, і завжди —має алібі. Фантастичне алібі. Коли щось стається, він у Сінгапурі, або в Сан-Франціско, або в Токіо.
— Але звідки Бульдозер знає, що й за цим пограбуванням стоять Мальмстрем і Мурен?
— Мабуть, якесь шосте чуття.— Гунвальд Ларсон здвигнув плечима й додав: — Ти мені скажи інше. Мальмстрем і Мурен — явні гангстери. їх затримували безліч разів, хоч вони завжди викручувались. Та нарешті таки опинилися в Кумлі. І що ж? їх відпускають на неділю додому.
— Не можна ж вічно тримати людей замкненими наодинці з телевізором.
— Правда, що не можна,— погодився Гунвальд Ларсон. Вони помовчали.
Обидва думали про те саме.'Держава вгатила мільйони грошей у в'язницю Кумла, її устатковано всім можливим і неможливим, щоб навіть фізично ізолювати правопорушників від суспільства. Чужоземні знавці таких закладів казали, що, мабуть, жодна в'язниця в світі так не вбиває в людині всього людського, так не нівелює її особистості, як камери Кумли. Те, що в матрацах не було блощиць, а в їжі черв'яків, не могло замінити цілковиту відсутність людських контактів.
— До речі, те вбивство на Горнсгатан...— почав Кольберг.
— То не вбивство, а швидше нещасний випадок. Вона вистрілила несамохіть. Може, навіть не знала, чи пістолет заряджений.
— Ти певен, що то була дівчина? [233]
— Так.
— Аякже тоді з тими балачками про Мальмстрема й Мурена?
— Як — узяли та й послали дівку.
— А відбитки пальців є? Вона ж, здається мені, була без рукавичок.
— Є. На ручці дверей. Але хтось із банкових працівників узявся за ту ручку раніше, ніж ми їх. зняли. І все стер.
— Балістичну експертизу вже зроблено?
— Авжеж. Експерти мали і кулю, й гільзу. Вони вважають, що стріляла вона сорок п'ятим калібром. Найімовірніше, "ламою".
— Нічогенький калібр, а надто для дівчини.
— Так. Бульдозер каже, що це також свідчить про ту зграю — Мальмстрема, Мурена й Руса. Вони полюбляють користуватися великим калібром, щоб нагнати страху. Але...
— Але що?
— Мальмстрем і Мурен не стріляють у людей. Принаймні досі ніколи не стріляли. Доля хтось їм заважає, вистрілять у стелю, і все стає на місце.
— То який сенс арештовувати того Руса?
— Хтозна, може, Бульдозер міркує так: коли Рус, як завжди, має бездоганне алібі, коли, наприклад, у п'ятницю він був у Йокогамі, то ми гарантовані, що це він запланував пограбування. І навпаки, коли він був у Стокгольмі, то є підстави сумніватись у його причетності до цього злочину.
— А як поводяться сам Рус? Не зчиняє бучі?
— Ніколи. Він не заперечує, що Мальмстрем' і Мурен його давні приятелі, і шкодує, що вони ступили на криву стежку. Ортаниього разу навіть спитав, чи не міг би він якось допомогти своїм друзякам. —Випадково лри цьому був Мальм і мало не лопнув з люті.
— А Ульсон?
— Бульдозер тільки зареготав. Мовляв, спритний хід.
— На що ж він розраховує?
— Хіба ти не чув — чекає другого ходу. Вважає, що Рус планує для Мальмстрема й Мурена великий напад, видно, вони хочуть загребти стільки грошей, щоб потім виїхати за кордон і довіку жити на ренту.
— І неодмінно пограбують банк?
— На інші пограбування, крім банкових, Бульдозерові начхати,— сказав Гунвальд Ларсон.— Мабуть, має такий наказ. [234]
— А свідок що?
— Ейнарів?
— Так.
— Нині вранці був тут, переглядав фотографії. Нікого не впізнав.