— О сестри і брати! У цьому своєму вчинку знайшов я єдину раду на всі труднощі. Я не знав, навіщо існують коляски, але тепер я знаю. Вони на те, щоб возити безсилих, хворих і старих, вони на те, щоб віддавати шану людям, у яких згасло навіть почуття сорому.
Я не знав, нащо збудовані палаци, але тепер я знаю, як їх використати. Палаци, що належать пастирям церкви, повинні стати лікарнями та притулками для тих, хто знесилений упав при дорозі й гине.
Єпіскоп мовчав довгу хвилю, мабуть, не можучи опанувати своїх схвильованих думок і гарячково шукаючи, як їх висловити.
— Дорогі братове мої, не мені говорити вам про моральність. Я занадто довго жив у соромі й лицемірстві, щоб мати право повчати інших, але те, що я зробив з ними жінками, сестрами своїми, підказує мені, що раду знайти не важко. Для тих, хто вірить у Христа та в його святе євангеліє, не може бути інших взаємин між людьми, крім любові. Сама лише любов сильніша від гріха, сильніша за смерть. Тому я кажу всім багатим серед вас: їхній обов'язок — робити те, що зробив і роблю я. Нехай кожен з вас, хто живе в достатку, візьме до себе злодія й поводиться з ним, як з братом, або нехай візьме якусь нещасну і поводиться з нею, як із сестрою, тоді в Сан-Франціско стануть непотрібні суди й поліція, в'язниці будуть перетворені на лікарні, не стане злочинців та злочинів.
Ми повинні віддати самих себе, а не тільки наші гроші. Ми повинні робити, як робив Христос: у цьому обов'язок церкви в наші дні. Ми далеко відійшли від заповітів Учителя. Потураючи тілові, ми забули про душу. На місце Христа ми поставили Мамону. Ось тут у мене є вірш, де чудово сказано про це. Я хотів би прочитати його вам. Написав його великий грішник, який, проте, багато бачив і розумів{50}. Не треба думати, що тут він картає лише католицьку церкву, — ні, він картає всі церкви, бичує розкіш і пишність усіх церков, що зійшли зі стежки Вчителя і відгородилися від його овечок. Слухайте:
В соборі труби срібні загриміли,
І всі серця пройняв побожний жах.
Мов дивний скарб, понесли на плечах
Наступника апостольської сили.
Як жрець, він мав одіння сніжно-біле
Та багряницю, ніби вождь і цар,—
А над чолом, земної слави дар,
Корони три сіяли і горіли.
Я глянув — і згадався той мені,
Хто у сумній блукав самотині,
Шукаючи даремно, де спочити.
"Звір має пори, має гнізда птах,—
Я ж ноги б'ю по кам'яних стежках,
Від сліз гірке вино я мушу пити"
Присутні розхвилювались, але не тому, що їх зворушили епіскопові слова. Проте епіскоп Моргауз не помічав цього. Bin неухильно провадив далі:
— І я звертаюсь до багатих серед вас, до всіх багатих узагалі, і кажу, що жорстоко ви гнобите овечок господніх. Ваші серця зачерствіли. Ви закрили ваші вуха для стогону, що лунає по країні,— стогону горя й болю. Ви його не чуєте, але настане колись день, і той стогін буде почуто. І я кажу…
Але тут Джонс і Філіп Ворд, що вже підвелися з своїх крісел, підхопили епіскопа під руки і звели його з помосту; слухачі в залі сиділи, затамувавши віддих, глибоко скандалізовані.
Коли ми вийшли на вулицю, Ернест злісно засміявся. Сміх його обурив мене. Серце мені, здавалося, ось-ось розірветься від насилу стримуваних сліз.
— От він і виконав свою місію, — вигукнув Ернест, — Він розкрив їм своє мужнє й ніжне серце, а його християнське слухацтво, що так любило його, вирішило, що він збожеволів. Чи бачила ти, як дбайливо звели його з помосту? Мабуть, усе пекло реготалося з цього видовиська.
— Однаково, те, що епіскоп сьогодні сказав і зробив, справить велике враження, — сказала я.
— Ти так думаєш? — іронічно спитав Ернест.
— Побачиш, яка буде сенсація, — наполягала я, — Хіба ти не помітив репортерів, що наввипередки писали у своїх блокнотах, коли він говорив?
— Жодний рядок із їхньої писанини не потрапить до завтрашніх газет.
— Не вірю! — скрикнула я.
А ось побачиш, — відповів він. — Жодного рядка, жодної його думки. Наша преса? То лише вичавки з-під преса.
— Але ж репортери, — не здавалась я, — Я їх сама бачила.
Ані слова з того, що він казав, не потрапить до ДРУКУ Ти забула про редакторів. Вони одержують свою платню за те, що здійснюють певну політику. Ця політика — не друкувати нічого, що загрожувало б нинішньому ладові. Виступ епіскопа був жорстоким нападом на встановлену мораль. Це — єресь. Вони звели його з помосту, щоб він не сказав більшого. Газети потоплять його єресь у мовчанні. Преса Сполучених Штатів? Це паразитичний наріст на тілі класу капіталістів. Функція її — всіма засобами підтримувати встановлений лад, обробляючи громадську думку, і вона добре робить своє діло.
Хочеш, я скажу тобі, що буде далі. Завтрашні газети лише побіжно згадають, що епіскоп занедужав, що він перевтомився, що йому стало зле на вчорашніх зборах. За кілька днів про епіскопа сповістять, що він захворів на нервовий розлад і одержав відпустку від своєї вдячної пастви. Далі станеться одне з двох: або епіскоп, зрозумівши свою помилку, повернеться з відпустки здорового людиною, що вже не бачить ніяких видив, або він стоятиме на своєму, і тоді — можна сподіватися — ти прочитаєш у газетах зворушливе й патетичне сповіщення про його божевілля. А далі йому нададуть змогу розповідати про свої видива оббитим ватою стінам.
— Ну, це вже ти занадто, — запротестувала я.
— В очах суспільства то буде й справді божевілля, — відповів він. — Яка ж порядна людина, крім божевільної, набере до себе в дім злодіїв та розпусних жінок, щоб жити з ними, як з братами й сестрами? Правда, Христос був розіп'ятий поміж двох злодіїв, але то інша річ. Що таке божевілля? Коли з нами хтось не погоджується, ми маємо його думку за хибну. А отже, й розум у цієї людини схиблений. А де межа між схибленим розумом і божевіллям? Люди не гідні уявити, щоб розумна людина могла не погоджуватися з їхньою власного розумною думкою.
Ось тобі яскравий приклад із сьогоднішньої вечірньої газети. Мері Маккена живе на південь від Маркіт-стріт. Це бідна, але чесна жінка й до того ж патріотка. Але в неї якісь чудні уявлення про американський прапор та захист, що він дає і символізує. І от що трапилося з нею. Її чоловік потерпів від нещасливого випадку і три місяці пролежав у лікарні. Вона стала прачкою і все ж не могла сплатити комірне. Вчора її виселили. Вона виставила американський прапор і, обгорнувшись ним, оголосила, що перебуває під його захистом і тому ніхто не насміє викинути її на вулицю. Ну, і як ти думаєш, що з нею зробили? Арештували і відіслали на психіатричну експертизу. Сьогодні її оглянули експерти-психіатри і визнали душевнохворою. Зараз вона в лікарні для божевільних.