Ось елегантний аристократ, фіктивний директор фірми й слухняне знаряддя корпорацій, крізь пальці дивиться, як його фірма грабує вдів та сиріт. Ось другий джентльмен, колекціонер рідкісних видань і меценат, підплачує тупорилого, вузьколобого боса місцевої муніципальної машини. Ось видавець газети, що публікує рекламу патентованих ліків{40}. Він назвав мене підлим демагогом, коли я спробував надрукувати в його газеті правду про цю патентовану отруту. Ось оцей добродій, що вміє вельми розумно й серйозно розважати про красу ідеалізму та благість божу — і воднораз безсоромно дурить своїх компаньйонів. Ось іще один, опора церкви, він щедро жертвує на місіонерство — і водночас примушує працювати продавщиць у своїх магазинах по десять годин на день за мізерну платню і тим самим штовхає їх на шлях проституції. Ось філантроп, що дає гроші на відкриття нових кафедр в університетах і будує розкішні церкви, а в той же час заради доларів і центів криво свідчить на суді. Ось залізничний магнат, що, забуваючи про свою честь громадянина, джентльмена і християнина, по-шахрайському знижує залізничний тариф для одних клієнтів і підвищує для інших. Ось шановний сенатор, що насправді є слухняним знаряддям, маріонеткою в руках невихованого й неосвіченого боса політичної машини{41}, як і оцей губернатор або отой член Найвищого суду. Усі вони їздять із безплатними квитками; отже, тому спритному капіталістові, власникові залізниці, належить уся політична машина разом із босом.
Отак замість раю я потрапив у безплідну пустелю гендлярства. Всюди я бачив людей, чий розум виявлявся тільки в грошових справах. Нічого чистого, шляхетного і живого я серед них не знайшов. Тільки зажерливість та гнилизну. Тільки жахливий егоїзм і безсердечність, брутальний, ненажерливий матеріалізм і практицизм.
Ернест іще довго говорив слухачам про них самих та своє розчарування. Розумово вони виявилися нудні; морально й духовно — гидкі. Отож він радий був повернутися знов до революціонерів, чистих, благородних, діяльних, наділених усім тим, чого бракувало капіталістам.
— А тепер, — сказав він нарешті,— я вам розповім, що таке революція.
Але тут я мушу зазначити, що ця Ернестова інвектива зовсім не зачепила його слухачів. Розглядаючись по їхніх обличчях, я бачила, що всі його звинувачення нітрохи не похитнули їхнього відчуття власної моральної переваги. Мені пригадались Ернестові слова про те, що ніякі напади на їхню мораль їх не зворушать. Все ж я помітила, що сміливість Ернестової мови вразила міс Брентвуд. Тепер вигляд у неї був збентежений і стривожений.
Ернест почав описувати армію революції, і як він навів цифри, що визначали її силу — кількість голосів, поданих на виборах за соціалістів у різних країнах, — слухачі заворушились. Я бачила, як стискаються їм губи, зацікавленіші стають погляди. Кінець кінцем Ернест кинув їм виклик. Він докладно описав міжнародну організацію соціалістів, що об'єднувала півтора мільйона членів у Сполучених Штатах з двадцятьма трьома мільйонами в інших країнах.
— Армія революції,— говорив Ернест, — що нараховує двадцять п'ять мільйонів бійців, примусить капіталістичних правителів задуматися. Гасло цієї армії: "Ніякого милосердя! Ми візьмемо все, чим ви володієте. Нас може задовольнити тільки все. Ми візьмемо до своїх рук кермо влади і долю людства. Ось наші руки! Вони могутні! Ми заберемо у вас вашу владу, ваші палаци, всю вашу розкіш, і вам доведеться працювати, щоб заробляти собі на хліб, як зараз працює селянин на полі, робітник біля верстата чи затурканий клерк у ваших конторах. Ось наші руки! Це руки дужі!"
Кажучи це, він простяг уперед свої справді дужі ковальські руки: його пальці зціплювались і розціплювались, мов кігті орла. Як втілення переможної Праці, він стояв з простягненими руками, ніби ладними роздерти, знищити тих, що сиділи перед ним.
Я бачила, як дехто в залі аж сахнувсь перед цією втіленою подобою революції, живою, могутньою і грізною. Але сахнулись і зіщулилися тільки жінки, і тільки на їхніх обличчях помітила я страх. Не те чоловіки: то були діяльні, енергійні багатії — не ледарі, а бійці. Загрозливий тихий гомін почувся в залі. За хвильку він і вщух. Це була ніби призвістки того правдиво звірячого гарчання, що пізніше не раз лунало в залі того вечора. І загули вони цілком несвідомо. Цей гомін нагадав мені інстинктово гарчання зграї псів, що почула загрозу. Ту хвилину, побачивши їхні суворі обличчя і войовничий блиск в очах, я зрозуміла, що не так легко буде вирвати у них з рук владу над світом.
А Ернест уже знову пішов у наступ. Те, що в Сполучених Штатах нараховується півтора мільйона соціалістів, казав він, свідчить про неспроможність капіталістів керувати країною і суспільством. Він накреслив слухачам розвиток людського суспільства від дикунства, що не знало ні знарядь, ні машин, а тільки силу власних рук, і до нинішньої машинної цивілізації, і виснував з усього, що праця цивілізованої людини в тисячу разів продуктивніша за працю дикуна.
— П'ятеро робітників, — сказав Ернест, — можуть нині настачити хліба на тисячу чоловік. Один робітник може виробити бавовняної тканини на двісті п'ятдесят, сукна — на триста чоловік, взуття — на тисячу. Неважко вивести звідси, що при розумному суспільному устрої сучасна цивілізована людина мала б жити незрівнянно краще, ніж людина печерна. А що ми бачимо в дійсності?
У Сполучених Штатах зараз злидарюють п'ятнадцять мільйонів чоловік{42}. Злидарюють — це значить не мають достатнього харчування й нормального житла, необхідних для відновлення витраченої на роботі сили. У Сполучених Штатах, незважаючи на все наше так зване робітниче законодавство, змушені працювати на виробництві три мільйони дітей{43}. За дванадцять років їх число подвоїлося. До речі, панове, дозвольте запитати вас, як хазяїв країни, чому ви не опублікували даних перепису 1910 року? Я сам відповім за вас: ви побоялися. Ці статистичні дані ще більше прискорили б революцію, що й так уже насувається.
Але повернімося до мого звинувачення. Якщо виробнича спроможність сучасної людини в тисячу разів перевищує можливості людини первісної, то звідки взялись у Сполучених Штатах п'ятнадцять мільйонів чоловік, що не мають ні задовільного житла, ні достатнього харчування? Звідки ці три мільйони дітей, що мусять тяжко працювати? Хіба це не доводить вашої провини? Ви погано керуєте суспільством. Факти кажуть, що сучасна людина живе гірше, ніж навіть печерна, хоч продуктивність її праці в тисячу разів вища. З цих фактів можна зробити один лише висновок — клас капіталістів керує суспільством погано: як керівники суспільства, ви, панове, банкрути, зловмисні й егоїстичні банкрути. На це звинувачення ані ви не зможете відповісти мені отут, цю хвилину, ані увесь ваш клас не зможе відповісти півтора мільйонам соціалістів, які є у Сполучених Штатах. Ви не зможете дати відповіді. Ось я кидаю вам виклик — дайте мені відповідь! І кажу наперед, що ви мені її не дасте. Тут вам потягне язики, хоч про все інше ви вмієте просторікувати дуже красномовно.