По весіллю був дома такий нелад, як по нападі ворога. Славко не міг собі спокійного кутика найти; кілька днів прятали хату і все переганяли єго з місця на місце. Тому він і ходив трохи не цілим днями по селі та заводив нові знайомства, особливо з парубками.
— Єй-богу! — казав він.— Нема іншої ради, тілько перенестися до двора, куди мене Заборовський вже давно просив. Ту так тісно, хоч Ольга перенеслася до школи.
— То переносися! — говорила Наталка.— Панна Забо-ровська красна дівчина... Може, її . зловиш замість Стефки...
— Ет, не говори! Саме для того не кваплюся до двора, що там панна є... Але,— додав по хвилі,— перенестися варто, там я мав би велику вигоду і міг би дещо робити.
Однак він не зараз зважився на се.
X
Цілий вересень і перші дні жовтня Славко лише доходив до двора і просиджував там із Стасьом по дві, по три години. Перших кілька днів більше розмовляв зі своїм учеником, як учив єго, бавився з ним та пізнавав, що "в нім сидить". Відтак втягав єго помалу в науку і скоро замічав у хлопцеві неувагу і втому, зараз науку вривав і йшов з ним в сад бавитися в пилку. Розповідав єму при тім дикі історії про індіан, які затямиз ще з хлоп'ячих літ, а правдиву радість зробив хлопцеві, принісши єму "Робінзона", котрого той прочитав за два дні, а через цілий тиждень випитувався о пояснення. Наслідки такого поступовання з хлопцем були такі, що по двох тижнях Заборовськнй сказав Левицькому:
— Але ж пане! мій Стасьо тепер вас любить більше, як мене, або Маню.
— Коли так, то тепер почнемо вчитися,— відповів Славко.— Я хотів перше призвичаїти єго до себе, аби не дивився на мене, як на свого ворога. Він свавільний, але талановитий.
— Урвитель, пане, кажу вам: урвитель, як рідко. Колись-то мало корови не застрілив, так що я тепер мушу патрони під ключ ховати. А вчера упав з яблінки; добре, що хоч єму нічо не сталося. Тютюн де зарве, то зараз папі росу крутить. На заяці вже хоче ходити стріляти. Гультяй він, пане, кажу вам! Мислить, що як має герб, то і без науки мусить бути паном. Го-го! мосьпане, повчися трохи; не вдавай пана так замолоду, на панство ще час... Я би дуже вас просив, щоби ви до мене перенеслися. Дам вам окрему кімнату, в мене дістанете все, лише допильнуйте мені Стася. Будете могти спокійно і собі щось робити; я маю, а властиво Маня має зовсім гарну бібліотеку, можете собі читати. Там і так у вас дома потісно.
— Добре,— відповів Славко,— я перенесуся, але. аж коли слота і болото настане.
Але ще слота не настала, як він перенісся до двора. Розгосподарився широко і вигідно в гарній кімнаті, котрої вікна виходили на смерековий ліс. Наука Стася йшла гладко, хлопець поважав, любив і слухав свого учителя, не збиткував уже так часто і сам не раз хвалився перед батьком тим, чого навчився.
Коли Славко лиш доходив до двора, він видався з Манею рідко і не дуже шукав її; навпаки — обминав. Але тепер він з Заборовськими обідав, підвечіркував і вечеряв, отже, мусив говорити і з Манею. У неї жаль по матері вже значно притих і являвся найчастіше тоді, коли хто згадав покійницю,— а се обминав і Заборовський, і Славко. Що найбільше у Мані подобалося Славкові, то се, що она прекрасно, з великим розумінням грала на фортепіано. Привикнувши до Заборовського і єго доньки, Славко відважився раз навіть співати до єї гри. А що в него був дуже приємний баритоновий голос і він сам знався на музиці, то з того вийшло таке, що на бажання і Мані, і Заборовського він мусив не раз співати різні пісні. І се ще мусив Славко признати панні Мані, що она була з лиця дуже мила, а в поступках своїх і розмові безпретенсіональна.
Приїхав раз із сусіднього села Мурованки пан Роман Більський, про котрого Славко чував від батька, що він женихається до панни Мані. Приїхав відвідати Заборовського, звиняючись, що так довго в него не бував через жнива та різні інші господарські клопоти. Був се околосоро-калітній мужчина, черствий ще, рум'яний, але зі спорою лисиною на голові. В рухах жвавий і надскакуючий, в розмові
0 пустих річах невтомний, притім чоловік бувалий, бо прожив з десять літ за границею та їздив світами. Заборовський в порівнянні з ним виглядав на простого гречкосія старої дати, котрий лише в малій частині познакомив-ся з новітніми справами, читаючи пильно щодня свій "Рггедіасі".
Пан Більський приїхав на бистрім коні, котрого славний родовід знав аж від прадіда єго. Увійшов жваво до салону, поцілував Маню в руку, привітався з Заборовським і допитливими очима глянув на Славка, котрий стояв збоку і не знав, чи виходити з салону, до чого мав більшу охоту, чи оставатися.
— Пан Більський! Пан Ярослав Левицький! — познайомив Заборовський обох, і Славко остався.
Він оглядав Більського докладно і жалував, що така молода і пристойна панна, як Маня, має дістатися такому пережитому кавалерові. Нехай він буде і добрий чоловік,
1 заможний — все ж він Мані не до пари.
Розмова цілого товариства не виходила поза щоденні справи. Більський сказав Мані кілька зручних компліментів, она легеньким усміхом дякувала за них, але більше нічого не міг Славко по ній замітити.
— Як же вам подобався мій сусід Більський? — питався Заборовський у Славка, коли Більський від'їхав.— Правда, світовий, салоновий чоловік!
— Правда! — відповів Славко коротко.
— Пане! він пів-Європи звидів! — говорив Заборовський одушевлено.— В Мурованці він гостем. Але і грошей видав на свої подорожі — село купив би за них! Тепер, каже, вже єму навкучилося їздити, але я не вірю, чи довго втерпить на селі. Хіба би оженився... А має маєток, о! має!
Славко мовчав, але того дня підвечір мав нагоду розмовляти про Більського з панною Манею. День був погідний, і вечір наступав такий тихий, осінній, що наводить на чоловіка задуму, мов похорон перед часом померлої краса-виці. Славко сидів в огороді в альтані, на котрій листя дикого винограду прийняло вже всі відтінки червоної краски, і вдивлявся у фотографію Стефки, котру носив і досі при собі мов на муку. Вдивлявся в неї, щоб найти собі відповідь, для чого вона єму в свій час подобалася. Дивився і думЪв, але ясної відповіді не знаходив. При тім огляданню застала єго Маня, що увійшла в альтану і хотіла зараз вийти, скоро замітила фотографію в руках єго. Але він зірвався і задержав її.