Технiчний потенцiал планети був такий неосяжний, що розумнi iстоти лише керували машинами... Потiм на екранi з'явилися поля, пiдземнi рiки i озера, а понад ними блакитнi будiвлi, де жили розумнi iстоти. Мiста з'єднувалися спецiальними тунелями, по яких мчалися з швидкiстю звука сигароподiбнi апарати — транспортнi машини...
Валерiй запитав, якою силою приводяться в рух всi машини. Старий вiдповiв:
— Ми використовуємо силу розпаду чи синтезу будь-якого елемента. Апарати нашi працюють практично безкiнечно, тобто до того часу, коли треба замiнити металiчнi частини... Цiєю ж силою ми виштовхнули нашу планету в простiр. По екватору ми розташували ряд могутнiх реактивних дюз. В них використовується енергiя синтезу гелiю — наймогутнiша ядерна енергiя! Ми поволi зупинили обертання планети навколо осi, щоб уникнути катастрофи вiд раптового поштовху, а потiм з допомогою реактивних двигунiв на полюсах виштовхнули планету з її орбiти. Перед тим ми сконденсували атмосферу в спецiальних гiгантських резервуарах, де вона знаходиться в твердому виглядi. Тепер вона вже наполовину використана для штучної атмосфери... Через свiтовий простiр ми летiли з швидкiстю, яка близька до швидкостi свiтла. Рокiв десять таму ми почали гальмувати планету, щоб вивчити умови в вашiй системi...
Старий замовк. На екранi показалося примiщення школи. В просторих залах учнi, сидячи в крiслах, слухали мовчазного учителя. На запитання Валерiя Старий вiдповiв, що вони вiльно передають думки на близьку вiдстань без шоломiв. Цього їхня раса досягла мiльйони рокiв тому. Метод беззвучного зв'язку мiж людьми економнiший i кориснiший. Вiн в основному запроваджений в усiх школах...
Мандрiвники здивувалися, що в мiстах i на полях, де молодi жiнки збирали золотистi плоди, було дуже мало населення. Старий пояснив, що на протязi останнiх тисячолiть, коли вони боролися з холодом i з неймовiрними труднощами переходили жити пiд землю, кiлькiсть населення дуже зменшилася... Тому тепер жiнки тут знаходяться в привiлейованому становищi i не виконують важкої працi. Але ще незрiвняно бiльшою увагою на цiй планетi оточенi дiти...
Могутнi атомнi станцiї, як пояснив Старий, безперервно оновлюють атмосферу пiдземель. Очищати повiтря вiд вуглекислоти допомагає буйна рослиннiсть в оранжереях. Цi самi станцiї будуть вiдновлювати атмосферу планети, коли вона ввiйде в нову систему на орбiтi Землi... Потужнiсть станцiй така величезна, що це завдання буде виконане за кiлька мiсяцiв.
Ще багато рiзних чудес побачили мандрiвники, знову вирушивши в подорож по тунелях, i вже навiть не дивувалися тому, що зустрiчалося по дорозi. Через кiлька годин вiд напруження в обох заболiла голова, i вони зупинилися на березi величезного басейну, навколо якого було багато буйних рослин, подiбних до земного хмелю, на яких висiли круглi плоди...
— Прекрасно тут у вас, — звернувся Валерiй до Старого, — але важко так жити — весь час в штучному свiтi...
— Ви вiрно говорите! — вiдповiв Старий. — Якраз тому ми й вирiшили переправити нашу планету сюди... Ми побороли всi хвороби, ми досягли чудес в синтезi органiчних речовин, але замiнити життя пiд промiнням справжнього свiтила, на поверхнi планети, нiхто не зможе! Передайте нашу вдячнiсть людям Землi за дозвiл бути вашими сусiдами!..
Тепло попрощавшись з Валерiєм i Вiкторiєю, господарi випровадили їх на поверхню...
Зелена тiнь зорельота, як i ранiше, лягала на тьмяну рiвнину. Холодним промiнням сяяло маленьке Сонце i яскравi рiзнокольоровi зорi... Незабаром мандрiвники були в каютi корабля i роздяглися. Тригуб зняв скафандр, склав його в нiшу i пiдiйшов до Вiкторiї. Включив освiтлення. Очi Вiкторiї сяяли, мов зiрочки, на худенькому обличчi. Тiльки тепер Валерiй збагнув, яка вона люба для нього, в яких незвичайних умовах знайомились i зустрiчались вони. I нiжнiсть — велика нiжнiсть теплою хвилею залила груди Валi. Вiн узяв руки Вiкторiї в свої...
— Ми повернемось сюди, Вiкторiє, в цей дивний казковий свiт! Ми ближче познайомимося з цими мужнiми iстотами — нашими братами по духу...У них є багато такого, що нам треба буде вивчити i запозичити!..
Вiкторiя подивилася в iлюмiнатор на тьмяну рiвнину, на далекий вогник Сонця i знову пiдняла погляд вгору.
— Валья, — м'яко, як при першiй зустрiчi, промовила вона, — все закiнчилось добре, чи майже добре, як в романах з хорошим кiнцем! Земля — в безпецi, нашi брати тут — на цiй планетi — безумовно, зроблять своє дiло... Значить, все гаразд! Нiхто нiчого не забув? Як ви гадаєте?..
Валерiй здивовано подивився на лице Вiкторiї: в її очах блискали iскорки смiху.
— То як же, Валья? — повторила вона. На щоках з'явилася лукава ямка. Валерiй подивився на цю ямку i засмiявся.
— Все зрозумiв, Вiкторiя! Вiта... — нiжнi, додав вiн. — Ми забули...
— Ну... — червонiючи, прошепотiла Вiкторiя.
— Ми забули... поцiлуватися... Так?..
Вiкторiя мовчки стала навшпиньки, обвилася худенькими руками навколо шиї Валерiя. Вiн схопив її в сильнi обiйми, пiдняв, як пiр'їнку, i завмер в гарячому поцiлунку...
...А через пiвгодини розумнi iстоти — господарi планети — бачили, як величезна зелена тiнь метнулася по чорнiй рiвнинi i гiгантський зорельот людей Землi у вихорi вогню вiдлетiв у фiолетове небо в напрямi до Сонця...
....................
...Земля заспокоїлася. Вiдбулося кiлька надзвичайних засiдань Всесвiтньої Академiї з приводу незвичайної космiчної подiї. Валерiй Тригуб i Вiкторiя Денiс виступили на засiданнi i розповiли про нову планету i високу культуру тамошнiх розумних iстот...
На протязi року вченi всього свiту слiдкували в потужнi телескопи, як нова планета по довгiй спiралi входила в площину обертання планет, сповiльнюючи полiт до нормальної швидкостi, з якою Земля оберталася навколо Сонця.
Згодом нову планету люди Землi бачили неозброєним оком Вона ставала все яскравiшою, сяяла в небi майже так ясно, як Венера, а потiм наблизилася до Сонця i зникла за центральним свiтилом ..
Це прийшла мить торжества Розуму. По орбiтi Землi з другого боку оберталася навколо Сонця нова планета — сестра Землi. Потужнi прилади вiдновлювали атмосферу планети, вироблюючи кисень i азот в реакцiях неймовiрних масштабiв.. Незабаром над планетою засинiло небо, на поверхню з пiдземних заповiдникiв були випущенi тварини; знову на широких просторах планети були посадженi лiси i посiянi трави. Поля, якi довгi столiття пустували в холодi мiжзоряного простору, тепер давали перший урожай пiд життєдайними променями Сонця.