— Мене ще цікавить наявність фосфору.
— Фосфор є у складі комети.
Кібер умовк, і в рубці запанувала тривала тиша, тільки чувся одноманітний писк зумерів. На екрані вже видно було туманну кулю, з ледь помітним видовженням — хвостом.
— Хімічний склад комети нас не цікавить, — порушив мовчанку Рей. — Нас цікавить факт зіткнення з кометою.
— Зіткнення з головою комети нам не загрожує, — відповів кібер. — Зореліт пройде через хвіст комети на відстані ста тридцяти мільйонів кілометрів від її голови. — Але на такій швидкості навіть п’ятиміліметрові крижинки небезпечні для корабля. Через 30 хвилин я увімкну протиметеоритні гармати, і ми прорубаємо вікно у хвості комети.
— Ні! — рішуче вигукнув Сен. — Мусимо обійтися без гармат. Треба прокласти курс корабля вище хвоста комети хоча б на п’ять тисяч метрів. А ще мене цікавить курс комети.
— Комета рухається до сузір’я Н-112, — відповів кібер. — За даними комп’ютера, сузір’я Н-112 складається з шести зірок. Комета увійде у систему тільки шостої зірки, що має сім’ю з дев’яти планет. Відстань до системи шостої зірки — 500 світлових років.
— Командире, — звернувся Сен до Рея. — В однієї лише зірки дев’ять планет. Хоч одна з них та може виявитись придатною для життя. Коли б доставити туди молекули ДНК, вони б дали початок новому життю.
— 500 світлових років, — похитав головою Рей. — Це не для людей.
— Через 25 хвилин зореліт пройде над хвостом комети, — застеріг кібер.
— Командире! У мене ідея! — збуджено заговорив Сен. — Комета — це чудо, послане нам Всесвітом. Іншої такої можливості не буде. У нас є молекули ДНК, у нас їх сотні і сотні тисяч. І в кожній з них запрограмоване життя. Коли їх доставити на планету шостої зірки, вони дадуть початок новому життю. А комета донесе їх сама.
— Це справді ідея. Викладай, Сен.
— Розмір зверненої в спіраль молекули ДНК людини — приблизно 3 міліметри. Розмір крижинок у хвості комети — 5 міліметрів Треба заморозити молекули ДНК у крижинки розміром 5 міліметрів і висіяти їх у хвості комети. Комета підхопить їх і понесе до сузір’я Н-112. Проходячи над якою-небудь планетою, крижинки під дією тепла розтануть, і молекули впадуть на планету. Загинувши, танійська цивілізація воскресне на одній з планет шостої зірки. І життя не урветься у Всесвіті.
Зореліт нісся над хвостом комети, і з його шлюзів один за одним вилітали зонди. На оглядовому екрані видно було, як зонди, срібні від зоряного блиску, опускалися вниз, розкривалися і висівали у хвіст комети рої крихітних крижинок.
— Щасливої дороги! — кричав до екрана Сен, і очі його збуджено горіли. — Вище голови, друзі мої! — повернувся він до Рея і Койля. — Віднині ми — Сіячі Життя. Гинучи, ми засіяли життя, і у Всесвіті воно не урветься. І десь у системі шостої зірки, на чужій планеті з’являться люди, то хіба за це не можна випити? Бодай і прощальне вино, бодай і зі смертю. Розблоковуй, командире, нішу Нуль-1, діставай прощальне вино та срібні келихи.
— Ти щасливчик, Сен. Така ідея на краю власної загибелі!..
Рей підійшов до ніші і ледве натис кнопку, як на табло спалахнув пульсуючий напис:
"Останнє застереження. Тут знаходиться смерть".
— Смерть… — зітхнув Рей. — Ось ти нам і потрібна, голубко.
"Подумай ще раз, чи все ти зважив?" — застерегло табло.
— Все, — відповів Рей і повернув кнопку навколо своєї осі.
— Ніша Нуль-1 заблокована! — застеріг металевий голос.
— Сен?.. — гукнув Рей, не обертаючись. Біолог підійшов до пульта і повернув один з важелів.
— Увага!.. — загудів металевий голос. — Ніша Нуль-1 розблокована. Хто випускає смерть?
— Я — Рей, командир екіпажу зорельоту, — сказав Рей. — Настала критична ситуація Нуль-1. Екіпаж зорельоту добровільно іде з життя. Прошу на трьох три смерті.
— Твоє прохання, командире, приймається до виконання, — почувся короткий зумер, і все стихло.
Рей повернувся до екіпажу, тримаючи в руці пляшку вина.
— Друзі мої, — почав він аж дещо врочисто. — Наша гірка подорож наближається до фіналу. Совість у кожного з нас чиста, ми зробили все, що було у наших силах. Більше того, ми, гинучи, засіяли життя у Всесвіті. А за це годиться випити.
Рей відкрив пляшку і розлив світле вино порівну у три срібні келихи.
— Двигуни вимкнено, — доповів кібер-пілот, і враз стихло монотонне цокотіння хронометра.
— У нас уже немає часу, мусимо поспішати, — сказав Рей, і вони застигли, вражені незвичайною тишею, що запанувала в рубці. На оглядовому екрані востаннє з’явилися далекі зорі, екран згас, і чорна пітьма насунулась на нього — автоматика законсервовувала зореліт.
Одна за одною на пульті тьмяніли лампочки індикаторів, завмирали стрілки у віконцях Шкал.
На центральному табло спалахнув напис: "Двигуни вимкнено. Корабель іде по інерції. Всі блоки корабля вимикаються". І — згасло.
І тоді стало важче дихати — автомати відключили подачу кисню в рубку, система життєпостачання корабля уже була виведена з ладу.
— Що ж, друзі, — підняв Рей свій келих. — Чому бути, того не минути. Чуда вже не станеться, і нам ні на що сподіватися. Тож вип’ємо свої останні келихи танійського вина і заснемо навічно, як заснули вже раніше нас всі люди Танії.
— За життя, Рей! — вигукнув Сен, піднімаючи свій келих. — Веселіше прощайся з життям, командире. Ми гинемо, але молекули життя летять у Всесвіті. Койль, — повернувся він до астронома, — і ти посміхнися в останню мить. Адже нам випала найбільша честь — засіяти нове життя. Отож, за життя, друзі! Ми смертні, але воно — безсмертне.
— Тобі легше помирати, — раптом сказав Койль. — Ти любив жінок і вони тебе любили, а я…
— Я знав, що живу лише раз на світі білому і тому спішив жити, — і Сен мрійливо протягнув: — О, я жінок відлюбив, і вони мене теж відлюбили! А раз навіть довелося вночі з третього поверху стрибати… — Сен засміявся і залпом випив свій келих.
— За життя! — сказав Рей і теж випив. — Гарне вино, — додав він і обережно поставив келих на столик.
— Танія завжди славилась своїм вином, — сказав Сен і теж обережно поставив свій келих на столик.
— Я захмелів, — вигукнув Койль, збуджено блискаючи очима. — Вино зі смертю дуже хмільне.
І, високо піднявши руку, хряпнув келихом об підлогу.