II
У пана ж таки в будинку. Прибігають Ярема з Хомою, один другого попереджують.
Хома
Пане, загадку відгадали!
Ярема
Мовчи, товстопуза пляшко! А то бебехи повідбиваю.
Хома
Замокла сопілко, мовчи! А то я тобі такого третячка на зубах виграю, що аж за вухами залящить!
Пан
Цитьте, навіженні! Кажи ти, Яремо, що там таке?
Ярема
Прийшов до вас чоловік, пане.
Хома
Бреше. То Іван Поклоненко.
Пан
Чого ж йому треба?
Хома
(швидко)
Що дочка його, Мар’єю її звати, так ту загадку, що загадували, так прийшов її батько…
Ярема
Ач яка пелька! Узяв би та й запхав.
Пан
Покличте того чоловіка, що прийшов, – вас і до півдня не розбереш.
Увіходить Іван Поклоненко.
Іван
Здравія жолаю, Іван Миколайович! З добрим здоров’ям вашу милость поздоровляю.
(Кланяється).
Пан.
Здоров був. Ти Поклоненком прозиваєшся?
Іван
Тошно-с так-с, судир!
Пан
Чого ти прийшов?
Іван
До вашої милості, по вашому господському приказанію…
Пан
Коли я тебе звав?
Іван
Не положіть панського гніву (кланяється в ноги). Я б і не теє… не посмів би був, – так боявся, щоб гірше вашої милості не прогнівити. Не положіть гніву.
(Ще кланяється).
Пан
Прощаю, прощаю!
(З слізьми на очах).
Ти гарний чоловік. Я от як люблю, як мені хто у ноги кланяється!
Іван
Ми суть раби ваші зовемося, не сміємо вслухатись вашого приказу, довжні те сповнять, що ваша милость велить.
Пан
Так, так. Се я люблю. На тобі четвертак, Іване.
Іван.
За що зволите жалувать? Ми не заслужили.
Пан.
Озьми, братець, за твоє щиреє серце, що ти мене шануєш.
Іван
Як же ми сміємо вашої милості не, шанувати! Ви нам єсть пан, ми через вас ситі й одіті. Подозвольте поцілувати вашу ручку.
Пан
(з радістю)
На!
(Протягує руку, Іван цілує).
Іван
Не положіть гніву, будьте ласкаві. По вашому приказанію я прийшов до вашої милості по тій часті, що вашій милості вгодно було нам, простим людям, премудру загадку загадати, і звеліти, коли хто одгадає, то щоб до вас явитись. Так у мене є дочка, так вона послала мене до вашої милості, буцім вона ту загадку відгадала.
Пан
Коли се було, що я загадку загадував?
Іван
У неділю, пане.
Пан
Я щось забув, який сьогодні день?
Іван
Вівторок, пане.
Пан
(дума)
А, згадав! Що на світі є ситніш, швидчіш і миліш? Так, так!.. Хлопці казали усім людям, і ніхто не відгадав.
Хома
Ніхто.
Ярема
(мота на його головою).
Осика!
Пан
Що ж я тоді сказав, що я дам тому, хто відгадає? Га? Як пак я тоді сказав? Сто рублів грошей дам, чи як?
Іван
(кланяється)
Ізволили запомнить, судир: ваша милость обіщались з тієї сім’ї дочку брати, де загадку відгадають.
Пан
Так, так! Тепер згадав. Ну що ж? Відгадав? Кажи: що на світі над усе ситніш, швидчіш і миліш?
Іван
Ситніш над усе земля, швидчіш – око, а миліш – сон. Не положіть гніву, пане.
Пан
Як? Відгадав?
Хома
Так і є: стало буть, швидчіш над усе земля, ситніш – сон, а миліш – очі. Так воно й є!
Ярема
Тюлю! Ситніш над усе очі, швидчіш – сон, а миліш – земля. От як ти, квач!
Пан
Ну що ж мені тепер робити? Тебе за себе заміж брати?
Іван
(кланяється)
Воля ваша, пане.
Пан
Та се овсі не знать що! Се халепа!
Іван
Не положіть панського гніву: се одгадала дочка моя.
Пан
Дочка? Так у тебе дочка є? Як її звати?
Іван.
Мар’я, пане.
Пан
Так се мені її заміж брати? А що ж вона, хороша?
Іван
Не так-то, поганенька.
Пан
Погана? Оце так! От наробив я діла!
Іван
Не положіть панського гніву. Я б не осмілився, та ваше приказаніє.
Пан
Ну, ну, ти добрий чоловік. (Думає). Ну що ж тепер робити?
Іван
Воля вашої милості.
Пан
(ходить по кімнаті)
Жениться! Ах, біс його батькові! Що ж тут діяти? Нічого! Ах, кати його батька!.. Ну, іди собі! Пошлю старостів!
Іван
Ми суть вірнії і примірнії раби ваші!
Пан
Ну, ну, ти хороший чоловік. Хома, або ти, Яремо, дайте йому чарку горілки!
Хома і Ярема побігли.
Хома
Стій!
Ярема
Не втни!
Хома
(штовхає Ярему)
Уб’ю!
Ярема
(штовхає Хому)
Уб’ю!
Пан
Як ви смієте при мені биться? (Б’є Ярему) За що ти його б’єш? За що ти його б’єш?
Ярема.
Ой, ой!
Хома
(навколішках)
Помилосердуйте, пане.
Пан.
Іди горілки неси.
Хома пішов.
А ти в мене (б’є Ярему) отакечки, отакечки!
Ярема
(плаче)
Він мене попереду зачепив.
Пан
Не бреши, не бреши! От тобі ще! От тобі ще! (Проганя Ярему. До Івана). Прощай, чоловіче.
Іван
Не положіть панського гніву.
(Пішов).
Пан
Оце халепа! Як тут мені бути?
Хома з горілкою іде.
Ти що?
Хома
Горілку несу Іванові.
Пан.
Я вже його вислав.
Хома.
Так вернути?
Пан
Як вернути? Вернути? Ах ти падлюка! Давай сюди чарку. (Бере чарку і випиває разом).
А!
(Утирається).
А!
(Тупа ногами).
А!
(Копилить губи).
А!
(Бере його за груди).
А!
(Б’є кулаками).
От тобі, от тобі! Знай, що я твій пан! Знай, що я твій пан!
Хома
(біжить плачучи)
Матінко моя, навіщо ти мене породила!
Пан
(оставсь один, скрегоче зубами; очі налились, кулаки стулив і кричить)
Увесь світ сокрушу!
III
В хаті у Йвана Поклоненка. Маруся сидить в одній сорочці і тче. Увіходять Хома та Ярема, Хома з хлібом, а Ярема з яйцями. Ярема вихватує у Хоми хліб, а Хома у Яреми яйця.
Хома
(виступає до Марусі)
Його благородіє Іван Миколайович посила тобі поклон і жалує тебе на велике опекунство… Давай хліб!
Ярема
А дзуськи!
Хома вириває хліб. Ярема не дає. Хліб розломили на дві половинки.
Маруся
(тим часом співа пісню):
Ой коли б я, мій паночку,
Трошки багатенька,
Наплювала б я на тебе
Й на твого батенька.
Хома
Що ж ти тепер наробив!
Ярема.
Се ти…
Хома
Брешеш, ти!
Ярема
Брешеш, онцихристова довбешка!
(Заміряється кулаком і кидається на Хому).
Хома підставля кошіль із яйцями, Яремин кулак вибиває кілька яєць з кошеля.
Маруся
(скочила)
А що се за харцизяки такі найшли у хату! Чого ви завелись! Ач! Убрались у чужу солому, ще й шелестять! Та вас тут пов’язати треба.
Хома
А що! От ми тепер зв’яжемо оцього бісового сина!
Ярема
Дурню! Се так на сватанні кажеться?
Маруся
Ох, ви виросли – уму не винесли! Сідайте лишень, та я вас стану питати. А будете лаяться, – візьму та й роздягну… Ну, отак. Не кушіть мовчаночка. Кажіть, чого єсте прибули до нас?
Ярема
Од пана.
Хома
Цить! Не так треба.
Маруся
І на се, мабуть, кебети не стало! І самі не знають, чого прийшли. Так я ж вам скажу: прийшли ви за тим, що всяк купує, а ніхто не продає.