Розділ тринадцятий
Побачення
Поки він мандрував до Бассори, жерці зірок[101] постановили покарати його. За правом їм належали дорогоцінності й окраси молодих удів, яких вони відводили на спалення; найменше, що вони могли зробити Задіґові за погану послугу, яку він утяв їм, – це спалити його. Отже, вони звинуватили Задіґа в тому, що він має єретичні уявлення про небесні світила; вони свідчили проти нього й присягалися, що чули, як він говорив, ніби зірки не заходять у море. Судді тремтіли від такого жахливого блюзнірства, а почувши такі нечестиві слова, вони трохи не пошматували на собі одежі. Вони безумовно зробили б це, якби Задіґ мав чим їм заплатити; і від надмірного свого горя засудили спалити його на повільному вогні. Сеток у розпачі марно використовував свій вплив на те, щоб урятувати свого друга: швидко він змушений був замовкнути. Молода вдова Альмона, добре зрозумівши смак життя, була вдячна за це Задіґові й постановила видерти Задіґа з вогнища, огиду до якого він їй навіяв. Нікому не кажучи, вона обміркувала свій намір. Задіґа мали покарати другого дня. Тільки ніч мала вона на те, щоб його врятувати. І ось що зробила ця добра й чеснотна жінка. Вона напарфумилася, одягла своє найбагатше і найшляхетніше убрання і пішла просити таємної аудієнції в головного жерця зірок. Опинившися перед цим шановним старим, вона сказала йому:
– Старший сину великого Ведмедя, брате Бика, двоюрідний брате великого Собаки (це були титули цього первосвященика), я прийшла викласти вам свої сумніви. Я дуже боюся, що вчинила великий гріх, не спаливши себе на одному вогнищі з моїм любим чоловіком: справді, що маю я зберігати? Тлінне, вже зовсім змарніле тіло? – Кажучи це, вона витягла з довгих рукавів сліпучо-білі й прегарної форми голі руки. – Бачите, – сказала вона, – як мало воно варте!
Первосвященик визнав у серці своєму, що варте воно багато чого: очі його говорили це, а вуста підтверджували. Він присягався, що за своє життя він не бачив таких гарних рук.
– Леле! – сказала йому вдова. – Може, руки й не такі погані, як інше, але ви погодитеся зі мною, що груди не варті мого піклування.
Тут вона показала йому найкращі груди, які тільки створила природа: трояндовий пуп'янок на яблуці зі слонової кістки поруч із ними скидався б хіба на марену серед самшиту, а біле ягнятко щойно після обмивання здавалося б жовто-брунатним. Ця шия, ці великі чорні очі, що млосно сяяли ніжним і м'яким вогнем, ці щоки, на яких найкращий пурпур мішався з білістю найчистішого молока, ніс, що не скидався на башту з гори Лівану,[102] губи, як дві коралові оправи, що ховали найкращі перли Арабського моря, – усе це вкупі призвело старого до того, що він гадав, ніби йому двадцять років. Він пробелькотав їй ніжне признання. Альмона, бачачи, що він палає, попросила в нього помилування Задіґа.
– На жаль, люба моя дамо, – сказав він їй, – навіть якщо я погоджуся помилувати його, моє прощення нічого не дасть; треба, щоб його підписали три інші мої товариші.
– Підпишіть усе-таки, – сказала Альмона.
– Та залюбки, – сказав жрець, – з умовою, що ваша прихильність становитиме ціну моєї поблажливості.
– Ви робите мені багато честі, – сказала Альмона. – Тільки будьте такі любі, прийдіть до мене в кімнату після заходу сонця, коли над обрієм зійде блискуча зірка Шет; ви застанете мене на трояндового кольору софі й скористаєтеся, як зможете, з вашої служниці.
Тут вона вийшла, забравши із собою підпис, і залишила старого, повного кохання й зневіри щодо своїх сил. Решту дня він купався, пив настоянки на цейлонській кориці й дорогоцінних прянощах Тідору й Тернату[103] й нетерпляче чекав, коли з'явиться зірка Шет.
Тим часом прегарна Альмона пішла до другого первосвященика. Той запевнив її, що сонце, місяць і всі вогні небесні є тільки облудними вогниками в порівнянні з її вродою. Вона попросила в нього тієї самої ласки й запропонувала сплатити її вартість. Вона перемогла й призначила побачення другому первосвященикові, коли зійде зірка Альдженіб. Звідти вона пішла до третього й четвертого жерця, скрізь отримувала підписи і від зірки й до зірки призначала побачення. Потім вона повідомила суддів, щоб прийшли до неї в дуже важливій справі. Вони прийшли, вона показала їм чотири підписи й розказала, якою ціною жерці продали помилування Задіґові. Кожен із тих прийшов у призначений час, кожен дуже здивувався, що застав там товаришів, а ще дужче, що застав суддів, перед якими виявилося їхнє безчестя. Задіґ був урятований. Сетока так зачарувала спритність Альмони, що він узяв її собі за жінку.
Розділ чотирнадцятий
Танок
У справах своєї торгівлі Сеток мав їхати на острів Серендіб,[104] але перший місяць його одруження, що, як відомо, є медовим місяцем, не дозволив йому ні покинути свою дружину, ні думати, що колись він покине її. Він попросив Задіґа відправитися замість нього в цю подорож.
– Леле! – сказав Задіґ. – Невже треба ще збільшити віддаль між вродливою Астартою і мною! Але треба служити своїм благодійникам! – Сказав, заплакав і поїхав.
Він недовго був на острові Серендібі, але вже всі там дивилися на нього як на надзвичайну людину. Він був за посередника в усіх суперечках торговців, за друга мудрецям, за порадника невеличкому числу людей, що приймають поради. Цар хотів побачити й поговорити з ним; він швидко дізнався, чого вартий Задіґ, переконався в його мудрості й зробив його своїм другом. Пошана царя і його панібратство лякали Задіґа: день і ніч пам'ятав він нещастя, що почалися з ласки царя Моабдара. "Я подобаюся цареві, – говорив він, – хіба не загинув я?" Проте він не міг ухилитися від ласки його величності, бо треба погодитися, що цар Серендіба, Набуссан, син Нуссанаба, сина Набуссана, сина Санабуссуна, був одним із найкращих державців в Азії і що, поговоривши з ним, важко було не полюбити його.
Цього доброго монарха водночас вихваляли, дурили й обкрадали: було-бо кому грабувати його скарби. Головний збирач податків острова Серендіб[105] повсякчас подавав цей приклад, який наслідували інші. Цар знав про це, він багато разів міняв скарбника, але не міг змінити встановленого звичаю поділяти всі царські прибутки на дві нерівні половини, з яких менша завжди йшла його величності, а більша управителям.