Зачарований кравець

Сторінка 2 з 13

Шолом-Алейхем

— Маєш-таки рацію! — каже Шимон-Еля до своєї жінки.— Адже це вже стара істина, як сказано в біблії: аска-курдо, дебарбанто...*

— Уже! Він уже знову із своїми висловами! — перебиває його жінка.— Мова йде про козу, а він встряє з висловами! Ти піди краще туди, до козодоївського вчителя, і скажи йому так, мовляв, і так: ми чули, що у вас є дві кози і обидві дояться. Для чого вам дві дійні кози? Для зайвої мороки? Ви ж, мабуть, хочете одну з них продати, то продайте її мені! Ви ж на цьому нічого не програєте! Щоб ти йому так і сказав, розумієш?

— Розумію, авжеж, хіба я не розумію? — каже Шимон-Еля.— За мої гроші я ще мушу його умовляти? За гроші дістанеш усе на світі. Погано тільки коли, не дай боже, немає грошенят, тоді бідняк до мерця подібний, або, як пояснює коментатор: немає папи — іди люлі; або ще, як то кажуть, без пальців не можна дулі скласти, як у біблії сказано: аскакурдо, дебарбанто, деохляло...

— Знову вислів, і ще раз вислів! Мені вже паморочить-ся голова! Щоб ти пропав! — каже до нього Ципа-Бейла-Рейзя, лає його на всі заставки і в сотий раз втовкмачує йому, щоб він спершу спробував, може, пощастить купити козу у Хаїм-Хони-великорозумника. Ну, а коли той не схоче? А чому йому не схотіти? Чому у нього повинні бути дві кози, та до того ж дійні? Є, хвалити бога, євреї на світі, що не мають навіть хвоста козиного, то що з того, хіба вони вмирають?..

І так далі, одні і ті ж самі докази.

Розділ 2

Рано-рано, тільки-но розвиднілося, наш кравець прокинувся, одягся, помолився, взяв з собою ціпок, шовковий пояс і в щасливий час вирушив пішки в путь.

Було це в неділю. Гарний, сонячний, ясний, теплий літній день! Шимон-Елі важко пригадати, коли за останні роки був такий чудесний погідний день. Давно вже не був Шимон-Еля в полі на свіжому повітрі. Давно вже.його очі не бачили перед собою такого наче щойно вмитого, зеленого лісу і такого гарного зеленого килима, як оце всіяне різними барвистими цяточками поле. Давно вже його вуха не чули цвірінькання пташок, тріпотіння маленьких метеликів. Давно вже його ніс не вдихав такого живодайного запаху зеленої трави, сирої землі. Шимон-Еля-отченашник звик до зовсім іншого світу; його очі завжди бачать перед собою інші картини: темну яму, біля дверей піч, коцюбу, лопату, повну по вінця помийницю, недалеко печі, за помийницею — ліжко з трьома дошками; на ліжку — сила-силенна діточок, нівроку, одне менше від одного, півголі, зовсім босі, немиті, повсякчас голодні... Його вуха чують завжди інші голоси: "Мамо, хліба! Мамо, булки! Мамо, їсти!.." А над усіма голосами — голос Ципи-Бейли-Рейзі: "їсти? А бодай не їли вас черви, любий боже, разом з вашим татом-небораком! Не побила б вас трясця, владико небесний, разом з ним!.." — і подібні до цього солодкі слова. Його ніс звик до інших пахощів: запаху вогких стін, що взимку мокріють, а влітку пліснявіють; запаху квасного тіста з висівками, цибулі і капусти, сирої глини, риб'ячої луски і кишок; запаху старого мотлоху, що під гарячою праскою пускає густу пару і дивний чад...

Вирвавшись на хвилинку з того убогого, непроглядною темного світу на це вільне, ясне, запашне світло, наш Шп мон-Еля відчув себе як людина, що в пекучий літній день гола вскочила в море; вода несе її, хвилі б'ють, вона пірнає, пірнає, вбирає в себе повітря на повні груди... Яка насолода, це ж просто рай земний!.. "Що завадило б богові,— міркує собі Шимон-Еля,— коли б кожний майстровий, приміром, міг би собі дозволити щодня, ну хоч би раз на тиждень, пройтися тут вільним полем, потішитись трохи божим світом? Ай, який світ, який світ!.."

І Шимон-Еля починає мугикати молитву та за своїм звичаєм перекладати її самому собі:

— Сотворив еси — скроїв ти, боже, всесвіт — земельку свою, споконвіку — за околицею міста, назнаменувавши — обравши нас, нещасних, щоб ми сиділи собі в Злодіївці, як оті оселедці в бочці, не мали чим дихнути; і приділив еси — та й дав ти нам... Ой, горе дав ти нам і болячки, злидні й трясця дав ти нам у превеликій своїй всебла-го-гості!..

Так мугикає собі тихенько Шимон-Еля, і хочеться йому, забувши турботи, кинутись отут, у полі, на зелену траву, щоб хоч трошечки потішитись божим світом,— проте, згадавши, що в нього є справа, каже сам собі:

— Годі, Шимон-Елю, співати. / пішов до предків — іди, братику, іди! Спочинок знайдеш, бог дасть, у Дубовій корчмі! Там є в тебе далекий родич, орендар Додя. Там завжди можна дістати трохи горілки, як у біблії сказано: а наука божа над усе — чарочка того самого, як його — найлюбі-ша серцю...

І Шимон-Еля-отченашник чимчикує далі.

Розділ З

Саме на півдорозі між містечками Злодіївкою та Козо-доївкою стоїть у полі корчма, відома всім під назвою "Дубова". Корчма ця має якусь знадливу силу, сказати б, то магніт якийсь, що притягує до себе всіх візників, всіх подорожніх, як тих, що їдуть із Злодіївки до Козодоївки, так і тих, що їдуть з Козодоївки до Злодіївки,— кожен мусить зупинитись у Дубовій хоч би на кілька хвилин!

Ніхто по сю днину ще не розкусив, у чому тут секреті Це тому, кажуть одні, що господар корчми, орендар Додя дуже симпатична особа і напрочуд гостинний хазяїн, тобто за гроші ви можете завжди дістати там добру чарчину і найкращу закуску, а інші кажуть: це тому, що Додя був з тих людей, яких прозивають "пророками",— самі не торгують краденим, хоч вони запанібрата з усіма найвидатні-шими злодіями... Але оскільки ніхто нічого не знає напевне, то краще про це не базікати.

Додя був заможна людина, опасистий, волохатий, з великим черевом, м'ясистим носом, а голос був у нього, як у бугая. Бракувало йому в житті, як то кажуть, хіба що хвороби; жив на всю губу, мав декілька корів, лишився на старості літ удівцем, і був він пуста людина, груба й темна;

не відрізняв великопісної молитви від пасхального казання. Отож саме через це ніяково було кравцеві Шимон-Елі: соромно, що він, Шимон-Еля, знавець нот і староста синагоги, має родича-корчмаря, та ще такого неука...

Із свого боку Додя теж соромився, що в нього родич Кравчук і лайдак... Вони соромились один одного. Проте, побачивши Шимон-Елю, Додя досить привітно зустрів його, бо просто боявся не так самого свого родича, як' його гострого язичка.