Вночі не з'явився Гроіл, що додало Ейдану ще більше смутку. Ендрю, якому допомагали Сташ та Ейдан, завалив дах сараю для дров бракованими овочами, але вони все ще були там, наступного ранку.
Того дня Ронні Сток терміново потребував Сташ. У Ендрю було дуже сильне бажання сказати тому чоловікові, що він потребує Сташ навіть більш терміново, але зрештою він міг відпустити її до стаєнь із новесеньким смарагдовим перснем, який мерехтів на її елегантному безіменному пальці. Коштовності Тітанії виявилися надзвичайно дорогими. Коли Сташ не було поруч, Ендрю почувався майже так само засмученим як і Ейдан. Він твердо переключив свій розум на інші термінові речі. Він міг засісти за свою книгу, але його комп'ютер знову зависав, можливо через візит Тітанії. В будь-якому разі це не було терміново, принаймні не настільки терміново, як Ейдан, якому конче потрібні були пояснення. Ендрю та Сташ мали довгу розмову про Ейдана. Сташ наполягала, щоб Ендрю сказав Ейдану у якому він становищі.
— Я знаю як це, коли тримають у темряві, — сказала вона. Тож Ендрю вирішив з'ясувати все із Ейданом, коли вони продовжать досліджувати кордон. Це також було терміново. Це доводило б, що поле-піклування належить Ендрю, а не містеру Брауну.
_ Надягай чоботи та візьми Рольфа, — сказав він Ейдану. – Сьогодні ми знову підемо вздовж кордону.
Ейдан апатично погодився. Йому хотілося вдарити Рольфа за те, що той був такий радий пригоді.
Вони пройшли по містечку та почали зі стаєнь – звідки ж ще, якщо Сташ поблизу? — з місця біля воріт Гранжу, де кордон повертав, щоб пройти позаду іншої частини містечка. Погода була якраз для прогулянки, не занадто спекотна, не занадто холодна, лише тільки натяк на дощ висів у повітрі. Ендрю та Рольф цінували це. Ейдан – ні. Він почувався більш нещасним, тому що перший відрізок означав, що вони точно вчиняють порушення. Кордон крутив у садах Гранжу, направо по куту клумби із трояндами, та по газону, перед зануренням у гай декоративних дерев. Ейдан не був щасливий через це, ні трохи, допоки вони не прийшли до турнікету за деревами, де випустили Рольфа у поля та пустирища на іншій стороні. Рольф виразив схвилювання:
— Тявк! – та вирушив, носом униз, по лінії кордону.
Тоді єдиною проблемою залишалося лише поспівати за Рольфом. На щастя, Рольф це розумів та час від часу повертався до них. Поки вони посилено працювали, поспішаючи за далекою золотою фігурою Рольфа, Ендрю почав обережно пояснювати Ейдану.
— Що? – сказав Ейдан. – Ви маєте на увазі, я Ваш кузен?
— Безсумнівно, — запевнив його Ендрю. – Віддалений, але це означає, що у мене є повне право залишити тебе жити із нами. Принаймні, більше ніж у Аркрайтів. Сташ збирається подивитися, що ми можемо зробити, щоб усе було офіційно – чи усиновити тебе, чи стати твоїми офіційними опікунами. Ймовірно, мені слід одружитися, перш ніж я зможу усиновити тебе. Все гаразд? Ти не проти?
Чи він не проти! Ейдан відчув, що його обличчя розтягується у посмішку, яка сяяла ширше, ніж будь-яка у Шона.
— Дякую! – спромігся сказати він. Було так, ніби тяжка вага була зрушена важелем з його спини та з середини голови. До нього прийшла така легкість, що він почав йти все швидше та швидше, все ще сяючи. Можливо, думав він, він зможе умовити Ендрю, що телевізор у кімнаті із коробками йому не заважатиме. А сидіти можна на кріслі-мішку. І він подумав, що зможе умовити Сташ дозволити йому мати мобільний телефон, якщо він візьметься за це обережно. О, радість!
Тепер вони піднімалися на пагорб, серед кущів дроку. Ейдан йшов так швидко, що Ендрю намагався поспівати за ним. Він був значно більше, ніж трохи, збитий з дихання, коли казав наступну порцію пояснень. "І шість місяців назад", думав Ендрю, "я би не повірив у жодне слово, яке я кажу зараз! Кажучи хлопчику, що його батько Оберон і що батько намагається вбити його. Може я занадто сильно шокую його?".
Ейдан був все ще занадто щасливий, щоб відчувати сильний шок. Зрештою, Пак сказав йому дещо. І Бабця завжди казала дуже чітко, що батько Ейдана був дуже поганим. Ейдан завжди вірив у це. Натомість, його турбувало дещо, чого Ендрю не очікував.
— Це означає, — запитав він, — що я наполовину щось ще?
— Вони не такі вже й відмінні, як всім подобається думати, — задихався Ендрю, думаючи про те, як Сташ билася із Тітанією. Яка була відмінність між двома сердитими жінками? Крім того, що одна була Сташ, звичайно ж. – Сам подумай, — пихкав він, — ти ніби маєш найкраще з двох світів. Багато людей віддадуть їх ікла, щоб мати твою спадковість.
— Гм, — сказав Ейдан, приймаючи це. Поки цього не видно…
Вище, попереду них, Рольф зупинився та сів. Попереджені цим, Ейдан та Ендрю також зупинилися. Ендрю стояв, відновлюючи дихання, розмірковуючи чи Рольф щось почув чи унюхав.
Здавалося, по невиразній стежці, яка позначала кордон, рухався бігун. Він наближався та невиразно маячив на вершині пагорбу, вище та вище, наближаючись до них великими крокам та величезними стрибками, майже не так, як звичайні бігуни. Він побачив їх та повернув та пішов униз у луги нижче пагорбу, де вони бачили, як він ухиляється від кущів та плескає по ділянках болота. Понад пагорбом, там де він рухався, хлинув потік чогось димного. Чим би вони не були, вони рухалися по точному шляху пересування могутнього бігуна, де той звернув зі стежки, і потім зниклі унизу в лугах, за ним.
Обидва, Ендрю та Ейдан, зняли окуляри. Хоча крізь димний потік було погано видно, довгі, галопуючі фігури, можливо, були собаками, а вертикальні фігури, які бігли – можливо – чоловіками. Бігуна, за яким вони бігли, було видно ясніше.
— Це Гроіл! – сказав Ейдан. – Вони його переслідують, тому що у нього мій гаманець.
Жоден з них у не міг нічого зробити зараз. Гроіл та його переслідувачі рухалися занадто швидко. Ендрю пішов угору, туди, де сидів Рольф. Ні він, ні Ейдан не могли стриматися, щоб майже весь час не дивитися униз, на луги. Гроіл увертався, повертався, бігав навколо кущів, а димчасті переслідувачі віддано слідувати точно по його шляху, навіть коли він бігав по колу. Вони бачили, як Гроіл вів тих по фігурі, схожій на вісімку, змушуючи їх перетинати їх же шлях, бездумно, і тоді вирушив знову нагору, великими енергійними стрибками. У цій точці, зграя, здається, загубила Гроіла. У всякому разі, як тільки Ендрю та Ейдан досягли Рольфа, Гроіл зник, але орда переслідувачів заструмилась нагору до них.