— Я думав, що то був твій голос, — пояснив Ендрю.
— Я так і хотіла, — промуркотіла Тітанія. – Я піду лише тоді, коли ти даси мені Едріана.
— Ні, якщо це від мене залежить! — сказала Сташ. – Ти забираєшся звідси зараз же! – Вона відкинула пергамент у бік та побігла до Тітанії.
Тітанія, абсолютно не готова, слабко виставила руки проти Сташ. Сташ відмахнулася від її рук, схопила Тітанію за одне плече та за жменю золотого волосся і потрясла її. І потрясла її.
— Як ти смієш прокрадатися сюди! – сказала Сташ крізь зуби, трясучи. – Як ти смієш спокушати Ендрю! – Трясіння. Трясіння. Маленькі казкові коштовності почали висипати з Тітанії та котитися по килиму.
— Відпусти мене! – верещала Тітанія, із червоним обличчям і майже не по-королівськи. – Я наказую тобі відпустити мене негайно!
— Навіть не смій надавати мені накази! – прогарчала Сташ, так само із червоним обличчям. Вона відпустила волосся Тітанії, щоб вдарити її по голові. Тітанія закричала та стала робити спроби захиститися.
Ендрю скористався можливістю вискочити з кута дивану, але зробивши це, не був певний, що робити далі. Сташ та Тітанія кружляли та хиталися по кімнаті, у кожної руки занурені у волоссі іншої, Тітанія молотила, а Сташ гамселила. Все, що міг робити Ендрю, це ухилятися. Тітанія весь час намагалася накласти закляття на Сташ. Ендрю відчував кожну спробу, як важкий запашний порив. Але, як тільки Сташ відчула порив чаклування, Сташ вдарила Тітанію знову та змусила зупинитися. Магія та маленькі бусинки тріщали по кімнаті, від, із високою талією, Сташиної, так само, як і від сукні Тітанії. Ендрю відчував, що повинен сказати: "Леді, леді!", та змусити їх зупинитися, але вони стали двома фуріями, що кричали та билися, і зовсім не звертали на нього уваги. Він відчайдушно ухилявся, хрумкаючи маленькими бусинками під ногами та задихаючись у смоку запашної магії, допоки не стало зрозуміло, що Сташ перемагає. Вона була сильніша за Тітанію і знала більше про бої. Вона заломила руку Королеві Фей та підвела її до французьких вікон. Там Сташ, буквально, викинула Тітанію геть. Ендрю побачив як Тітанія пливе по повітрю та приземляється, із глухим стуком, на траву.
— Забирайся геть та тримайся подалі! – прокричала Сташ. – І не смій переступати цей поріг знову! – Коли Тітанія підповзла до її ніг, Сташ двічі топнула по порогу. – Ти, дешева повія! – додала вона, коли Тітанія почала кульгати геть. Вона тупнула третій раз. – Ось. – Сташ повернулася до Ендрю, струшуючи пил з долонь.
— Гадаю, вона ймовірно, досить дорога повія, — сказав Ендрю, намагаючись не розсміятися.
Сташ була не в настрої для жартів. Хмурий вигляд зростав на її почервонілому обличчі і вона агресивно відкинула волосся назад.
Ендрю розсміявся та обійняв її.
— Дякую, — сказав він. – Яка ти чудова дівчина! Вийдеш за мене?
— Так, будь-ласка, — сказала Сташ і також обняла його. Вони дивилися один на одного, зачаровано. Природно, місіс Сток вибрала саме цю мить, щоб увійти, кажучи:
— Я повинна прибирати тут, трохи часу сьог…О! – Вираз на її обличчі був сумішшю шоку, злості та страху втратити роботу. Вона уїдливо запитала, — Я чую весільні дзвони, чи це просто ігри?
Ендрю, із поспіхом, сказав:
— Так, місіс Сток. Весільні дзвони. Будьте першою, хто нас привітає, будь-ласка. І звичайно, ми сподіваємося, що ви продовжуватимете працювати у нас, як завжди.
— Хм, — відповіла місіс Сток. – Ніякої користі, вона буде виконувати домашню роботу!
— Правильно, — щасливо погодилася Сташ. – Я все залишаю на мого тата.
— І можливо, ви зможете почекати до другої половини дня, щоб прибрати тут, — додав Ендрю. – Сташ і я збираємося поїхати у Мелтон, щоб купити кільце та домовитися щодо ліцензії.
— Тоді, добре, — непривітно сказала місіс Сток та вийшла.
— О, Боже, — сказав Ендрю.
— Вона оговтається, — сказала Сташ. – Не хвилюйся.
Трохи пізніше, Ендрю сказав:
— Ти читала ті листи від Адели Каін? – Сташ кивнула на його плечі. – Тоді ти знаєш, що Ейдан насправді є далеким кузеном…
— Кузеном у четвертому поколінні, — сказала Сташ, яка дізналася про це декілька днів назад. Вона зойкнула та відстрибнула від Ендрю. – О, Святі Небеса! Я прийшла сказати тобі, що знайшла той пергамент! Куди він подівся, чорт візьми?
Вони шукали. Спочатку, вони ніде не могли його знайти. Вони знайшли багато бусинок, деякі з них були, безумовно, з дорогоцінного каміння. Сташ черпала їх та кидала у вазу задля схоронності.
— Краще відвезти їх сьогодні до ювелірів у Мелтоні, — сказала вона, коли Ендрю знайшов пергамент під кріслом.
Він був у жалюгідному стані, такий же пом'ятий, як використаний паперовий носовичок. На якомусь етапі боротьби, Сташ, чи Тітанія тупнула своїм підбором-шпилькою у середину чорної печатки та розламала її. Вона впала, коли Ендрю спробував розгладити пергамент, та стала чорними крихтами, які розсипалися по килиму.
— Не звертай уваги, — сказала Сташ. – Що там говориться?
Вони нетерпляче нахилилися над пергаментом. Він був датований 1809 роком. Перша частина була написана чорними, квітучими буквами, які Ендрю пам'ятав з листа від містера Брауна. Там говорилося:
"Я, Король Оберон, налаштований братися за безпечність проживання у цьому магічному анклаві Мелстоун Хаузу, наказую та велю Джошуа Брендону, власнику та хранителю вказаного анклаву, продовжити його поле-піклування, щоб охоплювало мене та все моє, на всі часи, поки ця Наша печатка залишатиметься незламаною. Вказаний Джошуа Брендон цим погоджується, тримати моє вторгнення у секреті від світу та від моїх дружин. Також він погоджується забороняти або знищувати будь-яких Двійників мого народу, які можуть виникнути внаслідок витоку Нашої магії у його поле-піклування. Я також наказую йому найбільш суворо, прикрити зачароване скло на даху його Каплиці і залишити вказану Каплицю занедбаною, під страхом покарання, від мого крайнього незадоволення.
Підписано у цей день Середини Літа 1809.
Оберон Рекс [ 38]"
Декілька рядків нижче, було написано більш звичним, великим, чорним та, схожим на сердитий, почерком.
"Я, Джошуа Брендон, Маг та власник Мелстоун Хаузу та його поля-піклування, погоджуюся на вищевикладене, лише до тих пір, коли чорна печатка Оберона не зламається.