Ейдан зосереджено дивився як приголомшена, недовірлива усмішка зросла на обличчі Ендрю. Коли Ендрю нарешті розсміявся, Ейдан розслабився. Тепер він міг повідомити погані новини.
— Сьогодні тут виникли проблеми, — сказав він, — але нога Тарквіна дійсно все ще на місці. Я перевірив. – Він описав свою сутичку із Паком, але не згадав дивний голос у сараї. Це було приватне. – Тож я віддав гаманця Гроілу, на збереження, — закінчив він.
— Добре, — сказав Ендрю. – Я якраз хотів попередити тебе, щоб ти не користувався цим гаманцем. Вони можуть знайти тебе з його допомогою. Тож, після цієї невеликої сутички, тебе не здивує, що вони спостерігали за будинком Аркрайтів у Лондоні. Я теж мав сутичку там. Але, здається, Аркрайти переконали себе, що відіслали тебе, бо ти лякав інших дітей.
— Здорово! — сказав Ейдан. – Я цього і хотів від них
Ендрю вирішив, що зараз не час вказувати Ейдану, що вчиняти так, було поганою магією. Ейдана і так достатньо потрясло, що хтось у Мелстоуні справді хоче його смерті.
— Значить це був ти! – сказав він. – Яке полегшення. Розмовляючи із ними я все дивувався хто з нас божевільний. Але діти знали правду. Я не знав, допоки китайський хлопчик не побіг за мною…
— Генрі Лі, — вставив Ейдан. – Він розумний. Сташ залишила Вам пакунок. Он там, на піаніно.
Ендрю зрозумів, що радий тому, що Ейдан перервав його. Не буде нічого доброго, якщо розказати Ейдану хто його батько – хоча це, подумав Ендрю, пояснювало дивовижний дар Ейдана до магії. Він пішов до піаніно. По дорозі, він зупинився, жестикулюючи біля каміну, якого місіс Сток наповнила дровами, для розведення вогнища. Витягни жмут з вогняного центру Землі, вчив його дідусь, і Ендрю зараз згадав, та змахни його серед розпалення. Вогонь загорівся, блимаючи та потріскуючи.
— Так краще, — сказав Ендрю, піднімаючи маленький пакунок Сташ.
— А Ви можете навчити мене цьому? – запитав Ейдан, коли Рольф бадьоро підбіг до килимка біля каміну та вклався, із вдячністю, перед вогнем.
— Можливо, — неуважно сказав Ендрю. Він відкрив пакунка та на нього нахлинули ще більші спогади. Маленький срібний кулон випав, а за ним струмочком послідував срібний ланцюжок. Він був схожий на дуже декоративний хрест, але оглянувши його, ви виявите, що він більше схожий на дерево, або людину, або на Анкх [ 36]. Він був, знав Ендрю, дуже потужним. Дідусь змушував його носити це, коли старий Джоселін надягав його, було "трохи проблем із ним у Менорі".
І зараз було трохи проблем. Ендрю простягнув кулона Ейдані.
— Одягни це, — сказав він. – Тоді ти будеш у безпеці.
Ейдан презирливо оглянув річ.
— Я не люблю франтівство, сказав він. Він скоріше із презирством виявив, що майже усі друзі по футболу носять золоті хрести або срібні талісмани на шиї. – Бабця казала, що талісмани в основному забобони, — пояснив він.
— Забобони, — сказав Ендрю, — це те, у що ти віриш. Вони вірять у це, тож це працює проти них. Візьми. Надягни.
Ейдан згадав свою розмову із дивним голосом. "Кроки були прийняті", сказав він, "тобою та іншими". Він бачив, що це має бути нерозумно.
— Окей, — сказав він та неохоче надяг кулон на шию. Як тільки ланцюжок з'явився над його головою, він виявив, що зітхає із почуттям глибокого спокою. Стискаюче, напружене почуття, яке було з тих пір, як тільки з'явився Пак, раптово зникло. – Він працює! – сказав він.
— Так. – Ендрю розслабився. Він налив собі ковточок віскі та сидів, простягнувши ноги до вогню і Рольф витягнувся. Було дуже затишно, мати хроплячого пса біля вогнища – навіть якщо пес не був повністю псом.
Того дня місіс Сток була дуже великодушна та залишила їм гарного соковитого пирога. Дощ припинився, поки вони їли. Після вечері вони були в змозі перетягти коробку із гігантськими бобами до сараю із дровами.
Гроіл чекав на них, скоріше мокрий, обпершись ліктями на дах. Він засяяв, коли побачив коробку та сам підняв її на дах сараю.
— Що ти одягнув? – тривожно запитав він Ейдана, коли витягнув дві жмені бобів. – Це змушує мене відчувати біль.
Ейдан подумав про себе та Тарквінову ногу.
— Це чари, щоб мої вороги вірили у те, що це завдає їм школи, — сказав він. – Це не може зашкодити тобі, бо ти друг.
— А, — Гроіл вкусив великий шматок бобів та стручків. Він жував та думав. – Ти правий, — сказав він після одного з своїх дренажних ковтків. – Це все трюк. Ти все ще хочеш, щоб гаманець був у мене?
— Якщо ти не проти, — сказав Ейдан. – Він у безпеці із тобою.
— Гаразд, — сказав Гроіл. — Може бути весело.
— Що він мав на увазі? – запитав Ендрю, коли вони зайшли у будинок.
— Поняття не маю, — сказав Ейдан, відкриваючи задні двері. Це нагадало йому. Скло. – Я забув, — сказав він. – Я хотів сказати Вам, що у кольоровому склі є обличчя. Я покажу Вам завтра, коли буде світло.
Але Ендрю приніс великого ліхтаря з кабінету та змусив Ейдана стояти на вулиці та світити крізь скло. Ейдан терпляче стояв, чуючи, як Гроіл жує за рогом, поки Ендрю всередині дивився та дивувався. Була ще одна річ, яку йому розказав дідусь, а він її забув. Він лише пам'ятав, що цей вітраж був якимось чином дорогоцінним.
— Воно показує тобі двійників, — казав старий Джоселін. – Але зараз у нас є лише два. –Дійсно, за часів дідуся, Ендрю міг виявити лише два обличчя: Місіс Сток в оранжевому, зліва вгорі, та містера Стока у червоному, справа унизу, і Ендрю ніколи не був певний чи дійсно їх бачить, чи ні. Зараз він міг, дуже виразно побачити шістьох людей, кожен з яких повинен був мати двійника серед народу містера Брауна. Ендрю міг бачити Тарквіна ясніше за всіх, у фіолетовій панелі. Тарквінове обличчя ельфа дивилося на нього з того, що було схоже на шмагаючи гілки дерева, із підвидом бурі позаду. Але Рольф був так само ясний як жовта трава унизу. Тоді Рольф має рахуватися за людину. А із ким він перекликається? Собакою Охоронця? І що щодо Шона, у блакитній панелі – чи то був Гроіл?
Найбільше часу Ендрю провів, дивлячись на туманний образ Сташ, у зеленому, допоки Ейдан не поскаржився, що його руки болять. Ендрю проігнорував його. Дійсно, ця дівчина була дивовижна. Така гарна. Як весняний день…