— Тоді що ви тут робите? – запитав Ейдан, не дуже ввічливо. Бабця була б шокована і сказала би, що манери роблять людину. Але Ейдан знав, що чоловік намагався його схопити, і було зрозуміло що обидва, Гроіл та Рольф вважали його ворогом.
Чоловічок випростався у весь свій товстий зріст.
— Я вірний дворецький Короля, — гордо сказав він і додав, навіть більш гордо, — Я Пак [34], не менше. Я прийшов сюди, щоб доставити листа магу Хоупу від мого пана, коли побачив тебе тут. – Він помахав рукою із конвертом, на вигляд дорогим. Іншу руку він простягну у напрямку Ейдана. – Ти користуєшся гаманцем. Немає жодних сумнівів хто ти. Я негайно повинен полонити тебе.
Ейдан позадкував. Так само як і Ендрю, він подумав: "Я не вірю цьому!".
Але Рольф, очевидно, вірив. Він наступав на чоловічка повільним кроками та сильно гарчав. Ейдан не припускав, що Рольф може виглядати так зловісно.
— Я…я вам не вірю, — сказав він. – Йдіть звідси, або я напущу на вас мого пса!
Рольф не став чекати, коли йому накажуть. Від повзання він перейшов до стрибання, і жахливо гарчав.
Чоловічок – "Чи він дійсно був Паком?", дивувався Ейдан – моторно ухилився та притулився спиною до дощової діжки. Рольф прогримів поруч, задряпав, щоб зупинитися та повернувся, щоб знову атакувати чоловічка. Пак підняв обидві товсті руки та заспівав: "Змінися! Повністю змінися!" і раптом Рольф став маленьким ніжношкірим хлопчиком, стоячи на колінах у траві та виглядаючи дуже нещасним.
— Ой! – сказав він. – Боляче.
— Я так і хотів, — сказав Пак. – Ти, зрадник! По справедливості, ти – один з нас, з тих, хто не користується залізом. Чому ти захищаєш людину?
— Тому що ти хочеш завдати йому шкоди, звичайно! – сердито сказав Рольф.
— Не я, — сказав Пак. — Я збираюся відвести його, ніжно та по-доброму, до Короля, мого пана, і Король, мій пан, ніжно та по-доброму передасть його смерті. – Він підло посміхнувся Ейданові. – По-доброму, — сказав він. Він знову підняв обидві руки та заспівав, ніжно, пісню, що дзвеніла:
Приходь до мене в личині шершня,
Приходь та унесу мій приз я.
Темна хмара великих літаючих штукенцій потоком перевалила через дах будинку та спустилась на Ейдана. Він зняв окуляри та спробував відступити від них, але вони були навколо нього, кружляли біля нього, зверху та знизу та навколо, дзижчачи глибше та сильніше за бджіл. Тим часом, Пак знову заспівав:
Сім разів кругом
Сім разів кругом,
Зв'яжіть дитя, що я знайшов,
Сім разів кругом,
І дитя у полоні оков.
Ейдан намагався дивитися хоча б на одну істоту, щоб порахувати скільки разів вона облетіла навколо нього, але швидко зрозумів, що так може бути загіпнотизованим. Це було схоже на спробу стежити за сніжинкою в хуртовину. Без окулярів, він не був певний, чи це дійсно були шершні, але він міг бачити, що вони мали великі зігнуті, смугасті тіла та жала, які стирчали на кінцях. Їх крила нерозбірливо гарчали. Ейдан згадав, як читав десь, що можна померти, від укусів достатньої кількості шершнів. Він був нажаханий. Він подивився на бідолаху, майже голого Рольфа, присівшого на траву, але істоти, здається, не цікавилися Рольфом. Принаймні, це була хоча б одна добра річ.
— Допоможіть! – закричав він. Місіс Сток має бути на кухні. Звичайно, вона почує.
— Сім разів кругом, — співав Пак. – Сім разів кругом. – Та додав нормальнішим голосом, — Тоді йди, куди ведуть тебе мої шершні і тебе не скривдять. Йди у напрямку фасаду цього будинку.
— Ні! – закричав Ейдан. – Допоможіть! – Чи місіс Сток глуха?
Зате допомога прийшла з іншого боку. Бігли нерівні ноги, одна нога легка, одна важка.
— Що тут, зеленого гнилого чорта, відбувається? – вимагав голос. Це міг би бути голос Пака, окрім ірландського акценту. Тарквін вийшов з-за рогу будинку та вигукнув, побачивши напівприсівшого Ейдана у воронці темних істот, що кружляли. Він вилаявся. – Відклич ці штуки! – сказав він, вказуючи милицею на Пака. – Відклич їх зараз же!
Побачивши Тарквіна, Пак надзвичайно стривожився, але похитав головою.
— Ні. Я зараз на службі у мого пана, — сказав він та продовжив співати свою пісеньку. — Сім разів кругом, Сім разів кругом…
Тарквін запропонував декілька брудних речей, які Пак може зробити зі своїм паном та кинувся на співаючого чоловічка із милицею наперевіс, як зі списом.
— Припини це! – закричав він.
— Я не виконую накази людини із однією ногою! – заверещав Пак, коли Тарквінова милиця вдарила його по опуклому жилету.
Тарквінова втрачена нога одразу ж зрадила. Тарквін впав на своє реальне коліно. Але він підняв милицю, коли впав, і Пак піднявся і полетів, назад до дощової діжки. СПЛАХ!
Рольф повеселішав та скористався нагодою знову стати псом. І, Ейдан побачив краєм ока, коли вибіг з кола шершнів, кількість яких скорочувалась і які зникали, що Гроіл також скористався нагодою. Ейдан побіжно побачив, як той розпрямився та шмигнув з поля зору, за ріг будинку.
Ейдан впав на коліна біля Тарквіна.
— Дякую, — сказав він. – Що я можу зробити для Вашої ноги?
— Лише Господь знає, до того ж, її більше немає, — нещасно сказав Тарквін.
Двері кухні відчинилися і вийшла місіс Сток із обличчям: "що-тут-відбувається?". Шон вийшов за нею, діловито гризучи половину французької булки із стейком та салатом. Від цього видовища, шлунок Ейдана загуркотів. А тоді вони усі прикрили обличчя, оскільки Пак злетів із дощової діжки у коричневій хвилі дощової води.
— Я ще поквитаюся із тобою! — заверещав він Тарквіну, випльовуючи воду та істот, що жили у діжці.
— Поквитаєшся, аякже, — сказав йому Тарквін. – Я твій людський двійник, ось хто я. Додати сюди Шона і — ти у меншості. Йди звідси. Тримайся подалі.
— Якого ди…? – сказала місіс Сток, спостерігаючи як Пак коливаючись спустився на землю у своєму формальному костюмі, з якого капало. — Шоне, забери цю істоту звідси, поки мені не стало погано, заради Бога!
— Вже йду, вже йду! – сказав Пак, сердито дивлячись на неї. – Вам не потрібно закликати, я йду. І, — додав він Ейдану, — я знайду тебе знову, доволі швидко. Допоки ти використовуєш цей гаманець. — Він нахилився та швидко всунув у рожеву сумку мокрий конверт, якого тримав. Тоді він зник. Від нього нічого не залишилося окрім незначного душу води, що падала на чортополох та траву.