Гм, подумав Ендрю. Як я це зробив?
На щастя, в цей момент місіс Аркрайт поставила перед Ендрю філіжанку з написом "ЦЕ ЩАСЛИВИЙ ДІМ".
— Молоко? Цукор? – бадьоро запитала вона.
Філіжанка була наповнена якоюсь блідно-коричневою речовиною, яка пахла, доволі сильно, старими щітками для чищення. Ендрю виявив, що недовірливо схилився над нею. Як хтось може називати це кавою?
— Ні, дякую, — хоробро сказав він. – Я вип'ю так.
Іншу філіжанку було поставлено перед містером Аркрайтом, який терпляче чекав на відповідь Ендрю. Місіс Аркрайт затишно сіла на інший табурет.
— Кава не підходить моєму шлунку, — пояснила вона.
Це мене не дивує, подумав Ендрю. До цього часу якась віддалена, винахідлива частина його мозку придумала відповідь на запитання містера Аркрайта.
— Я знайшов в Інтернеті, — сказав йому Ендрю. – Тоді, звичайно, я перевірив у поліції, — додав він, на випадок, якщо перша відповідь звучала занадто неправдоподібно.
До його полегшення, обидва Аркрайти, здається, погодилися із цим. Вони закивали та нещасно подивилися один на одного. Містер Аркрайт похмуро сказав:
— Ваша інформація трохи застаріла, я боюся. Едріана тут більше немає. Ми були вимушені попрости соціальних працівників забрати його у інше місце. У нас із ним виникли невеликі проблеми.
— Що ви маєте на увазі? – запитав Ендрю.
Місіс Аркрайт подивилася на містера Аркрайта. Здається обидва почувалися досить некомфортно. Протягом цього мовчання, Ендрю виразно почув легке човгання за дверима кухні. Виглядало на те, що не всі діти слухняно дивилися космічну битву.
— Ну, не то що б Едріан не був хорошим хлопчиком, — сказала місіс Аркрайт.
— Ейдан, — поправив її Ендрю.
— Едріан, — погодилася місіс Аркрайт, так, ніби це було саме те, що сказав Ендрю. – Але він був трохи дивний. Розумієте, що я маю на увазі? Ви би подумали, що хтось, чия бабуся тільки-но пішла, був би радий трохи пообніматися. Я весь час просила його про обійми, але він завжди відмовлявся. Казав "ні" та втікав. Якщо чесно, мене це доволі ранило. І потім… Сказати решту, Батько? Чи ти хочеш?
— Я скажу. – Містер Аркрайт прямо та серйозно дивився на Ендрю та вагомо вимовив, — діяльність полтергейсту.
— Перепрошую! – сказав Ендрю.
— Так, — сказав містер Аркрайт. – Саме те, що я сказав. Діяльність полтергейсту. Ви, будучи людиною з університетською освітою може знати все про це, але я змушений був прочитати про це. Ось, що воно було. Засмучені тинейджери, каже книга, можуть звільняти дивні енергії. Речі літають у повітрі, чутно дивні шуми. Вони можуть заподіяти багато шкоди. І звичайно ж, вони не знають, що саме вони це спричиняють.
— А речі літали у повітрі? – запитав Ендрю.
— Ні, це було б наступним, — сказав йому містер Аркрайт. – Ми не стали чекати на це. Те що ми вже отримали і так було достатньо погано – дивні шуми ззовні, навколо будинку, крики та котячі концерти та стукіт хвіртки, знову і знову. А діти весь час казали, що бачили дивні фігури, що пурхали. Ми не могли цього допустити.
— Ми повинні були позбутися нього. Він лякав дітей, — пояснив містер Аркрайт. – Тож, ми попросили, щоб його забрали.
— Тож, — Ендрю почав дивуватися, що тут відбувається, — коли точно Ейдан пішов?
— Минулого понеділка, біля тижня тому, так, Мамо? – сказав містер Аркрайт.
— А де він зараз? – запитав Ендрю.
Обидва Аркрайти виглядали спантеличеними. Місіс Аркрайт, із сумнівом запропонувала:
— Можете запитати у поліцейському відділку. Нам не потрібно цього знати, розумієте.
— Але ви бачили як він уходив? – сказав Ендрю.
Вони виглядали ще більше спантеличеними.
— Гадаю, так, — сказав містер Аркрайт. – Але діти приходять та уходять, тут. Ви знаєте, як це буває. Чесно кажучи, я не пам'ятаю.
Щось дуже дивне відбувається тут. Ендрю зробив один великий ковток зі своєї філіжанки. Так звана кава смакувала так само як і пахла. Він поставив філіжанку на стіл та встав.
— Дуже вдячний за допомогу, — сердечно сказав він. – З вашого боку було дуже люб'язно витратити на мене свій час. Зараз я повинен іти.
"Іти куди?", запитав він сам себе, коли вийшов з хвіртки Аркрайтів. Єдиною зрозумілою річчю було те, що щось своєрідне трапилося тут, із кимось, кого можливо звали Едріаном. Ендрю роздумував чи бува не піти запитати поліцію. Він подумав, що таки повинен, або він наговорив брехні даремно…
Почуття, що за ним спостерігають, інтенсивно, з'явилося як тільки він вийшов на вулицю.
"Я маю піти додому", вирішив Ендрю, потилиця якого вкрилася поколюванням. І цього разу він задасть Ейдану набагато більше питань. Він покрокував до головної дороги, де було більше шансів знайти таксі.
Пронизливий голос, позаду нього прокричав:
— Гей! Містере!
Ендрю обернувся вчасно, щоб помітити маленького китайського хлопчика, який стрибнув із стіни Аркрайтів та гнався за ним. За нім слідувала менша, індуського вигляду, дівчинка. За нею рухалася маленька чорна дівчинка. У обох дівчаток волосся було підв'язане нагору червоними стрічками, що текли та розвивалися таким чином, ніби кинулися за хлопчиком.
— Містере! Містере, зачекайте хвильку! – кричали вони.
Всі троє задихаючись наблизилися до Ендрю та терміново подивились на нього.
— Що таке? – запитав він.
— Вони наговорили вам багато лайна, — важко дихав хлопчик, — про Ейдана. Навколо будинку були справжні штуки вночі. Їх було три групи.
— Вони прийшли по Ейдана, — сказала азійська дівчинка. – Вони весь час кричали "Едріан!". Всі неправильно називають його ім'я, але вони хотіли саме Ейдана.
— Вони були інопланетяни, — додала чорна дівчинка. – Одна група мала щось схоже на антени на головах. У інших двох щось було натикано, що бовталося.
— І вони не подобалися один іншому, — сказала азійська дівчинка. – Вони билися.
— Дякую, — вдячно сказав Ендрю. – Дякую, за те що сказали мені. – Всі троє дітлахів були надзвичайно чистими та добре доглянутими. Очевидно, місіс Аркрайт виконувала чудову роботу, коли йшлося про фізичні потреби. – Вам було дуже страшно? Місіс Аркрайт сказала, що так.
— Наче, — сказав хлопчик. – Це було більш захоплюючим, ніж будь-що інше. Насправді, дійсно наляканою була саме місіс Аркрайт.