Так чи інакше, минув майже рік, перш ніж Ендрю зміг перебратися у Мелстоун Хауз. Тоді він мав переконатися, що різні маленькі розпорядження з заповіту його дідуся виконані, тож прослідкував за цим; але його дещо спантеличив цей заповіт, коли Ендрю побачив його, документ був іншого розміру та форми, ніж папір, що привід дідуся намагався вручити. Він знизав плечима та дав місіс Сток її п'ятсот фунтів.
— І я сподіваюся, що ви продовжуватимете працювати на мене, як ви робили це для мого дідуся, — сказав він.
На це вона відповіла:
— Не знаю що ви робитимете без мене. Будучи професором, ви живете, у своєму власному світі.
Ендрю зрозумів це як "так".
— Я не професор, — помітив він м'яко. – Всього лише простий викладач.
Місіс Сток не звернула на це жодної уваги. На її думку, це були з однієї гіллі ягоди [3]. Кожен в Університеті, був для неї професором, крім студентів, звичайно, а отже, навіть гірше. Тож, вона сказала кожному у Мелстоуні, що онук старого Джоселіна – професор. Незабаром Ендрю звик, коли до нього зверталися "Професор", навіть люди, які писали йому з інших місць, щодо подробиць фольклору, чи питаючи про магію.
Він пішов віддати містеру Стоку, садівнику, його спадщину, в п'ятсот фунтів.
— І я сподіваюся, що ви також продовжити вашу чудову роботу на мене, — сказав він.
Містер Сток обперся на лопату. Жодним чином він не був пов'язаний із місіс Сток, навіть через шлюб. Просто, добра половина жителів Мелстоуна мала прізвище — Сток. Обидва, містер та місіс Сток були дуже чутливі до цієї обставини. Вони не любили один одного.
— Я так розумію, що стара командирша [4] каже, що буде працювати на вас і далі? – агресивно запитав містер Сток.
— Я певен, що так, — сказав Ендрю.
— Тоді я залишаюся, щоб усе було по-чесному, сказав містер Сток та продовжив викопувати картоплю.
Таким чином, Ендрю виявив, що найняв двох тиранів.
Звичайно, він не сприймав їх так. Для нього двоє Стоків були старожилами, вірними дідусевими слугами, які працювали у Мелстоун Хаузі, ще коли Ендрю приїхав у будинок уперше, дитиною. Він просто не міг уявити собі це місце без них.
Тим часом, він був надзвичайно щасливий, розпаковуючи свої книжки, гуляючи та просто перебуваючи у будинку, де він хлопчиком провів так багато прекрасного часу. Будинок мав запах – бджолиного воску, цвілі, парафіну та аромату спецій, якого він ніколи не міг придушити – який казав Ендрю: "Свята!". Його мати ніколи не ладнала із старим Джоселіном.
— Він забобонний та допотопний [5], — сказала вона Ендрю. – Тільки не кажи мені, що ти віриш в усі речі, що він тобі каже. – Але вона відсилала Ендрю до старого майже на всі канікули, щоб показати, що вона не зовсім посварилася із батьком.
Тож, Ендрю залишався зі старим Джоселіном, і вдвох вони гуляли, через поля і ліси, та вибиралися на Мел Тамп, і Ендрю дізнався багато чого. Він не пам'ятав, щоб старий Джоселін навчав його чомусь особливо магічному, але він пам'ятав дружні ночі біля вогнища у затхлій вітальні, зі шторами, що закривали великі французькі вікна, коли дідусь вчив його інших речей. Старий Джоселін Брендон мав практичний склад розуму. Він навчав онука як зробити мух для риболовлі, конструктор з пазів, та як робити руни, фігури орігамі та повітряних зміїв. Вони разом вигадували загадки та ігри. Цього було достатньо, щоб зробите це місце золотим для Ендрю – хоча він мав визнати, що живучи тут, йому дуже недоставало старого.
Але володіння будинком надавало деяку компенсацію. Він міг робити будь-які зміни, які бажав. Місіс Сток думала, що він повинен купити телевізор у вітальню, але Ендрю не любив телебачення, тож телевізора не придбав. Натомість, він купив морозильну камеру та мікрохвильову піч, не звертаючи уваги на гнівні протести місіс Сток, та пішов оглянути будинок, щоб з'ясувати де потрібно зробити ремонт.
— Морозильник та мікрохвильовку! – розповідала місіс Сток своїй сестрі Тріксі. – Він думає, я збираюся заморожувати хорошу тверду їжу, лише щоб насолоджуватися її таненням у цих променях!
Тріксі зауважила, що місіс Сток має обидві зручності в Її власному будинку.
— Тому що, я працююча жінка, — заперечила місіс Сток. – І справа не в цьому. Кажу тобі, цей чоловік живе у своєму власному світі!
Яке ж було її обурення, коли наступного дня вона прийшла до будинку і побачила, що Ендрю переставив всі меблі у вітальні, так, щоб він міг бачити, коли грав на піаніно, а найкраще крісло поставив біля каміну. Місіс Сток витратила цілий ранок на бурчання, зітхання та штовхання, щоб поставити усе назад, як було до того.
Ендрю повернувся після огляду даху та сарайчика у дворі, коли вона пішла, трохи зітхнув та переставив усе знову, як хотілося йому.
Наступного ранку, місіс Сток витріщилась, вигукнула та поспішила відтягнути піаніно назад, у його священне місце у найтемнішому кутку.
— У своєму власному світі! — пробурмотіла вона, коли відштовхнула ногою килим. – Ці професори! – сказала вона, переміщаючи крісло, диван, стіл та торшери назад, на традиційні місця. – Хай йому грець! – додала вона, побачивши, що на килимі з'явилася велика коса зморшка з кутка в куток. – Ще й пилюка! – викрикнула вона, як тільки смикнула килим, щоб зрівняти його. Весь ранок вона прибирала пил.
— Тож, ви просто отримаєте на ланч та вечерю одну й ту саму страву – сир з кольоровою капустою [6], — рішуче натякнула вона Ендрю.
Ендрю кивнув та посміхнувся. Цей сарайчик, думав він, зруйнується одразу ж, як магія діда випарується з нього. Так само як і дах будинку. На горищі ви можете подивиться угору та побачити затягнуті павутиною ділянки неба, крізь похилу стелю. Він думав, чи зможе дозволити собі полагодити все, що потребує ремонту, так само, як і встановити центральне опалення. Шкода, що так багато грошей, залишених дідусем, він витратив на новий комп'ютер.
Ввечері, коли місіс Сток пішла, він витяг піццу з нової морозильної камери, викинув цвітну капусту із сиром та, поки піцца розігрівалася, пересунув меблі у вітальні назад, як хотілося йому.
На наступний день, місіс Сток, пригнічено, переставила меблі туди, де, як казала традиція, вони мали бути.