Забуте вбивство

Сторінка 44 з 56

Агата Крісті

Вони подивились одне на одного.

– Він був там, "на місці злочину", – як сказала б міс Марпл – у ту ніч. О Джайлзе, я, мабуть, не дочекаюся четверга, щоб почути, що скаже Лілі Кімбл.

– А якщо вона злякається і взагалі не приїде?

– О, вона приїде. Джайлзе, якщо цей розкішний автомобіль був там тієї ночі…

– Ти думаєш, він був таким самим жовтим страхіттям?

– Ви милуєтеся моїм лімузином? – приязний голос містера Ефліка примусив їх мало не підскочити. Він нахилився над акуратне підстриженим живоплотом, що був у них за спиною. – Я називаю його Малий Жовтець. Жовтець і нарциси – мої улюблені квіти. Ось ваш шарф, місіс Рід. Він зісковзнув під стіл. До побачення. Було приємно познайомитися з вами.

– Ти думаєш, він чув, як ми назвали його автомобіль жовтим страхіттям? – запитала Ґвенда, коли вони від'їхали.

– О, не думаю. Він здавався дуже приязним, хіба ні? – сказав Джайлз, проте на душі в нього було тривожно.

– Так, але навряд чи це багато означає. Джайлзе, дружина його боїться, я бачила її обличчя.

– Боїться? Такого веселого й приємного чоловіка?

– Мабуть, він зовсім не такий веселий і приємний під своєю зовнішньою оболонкою… Джайлзе, мені не подобається Ефлік… Я все думаю, скільки часу він стояв за нами й слухав, що ми говоримо… А що ми говорили?

– Та нічого особливого.

Але на душі в нього досі було тривожно.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Лілі приїздить на зустріч

І

– Нехай мене чорти візьмуть! – вигукнув Джайлз.

Він тільки щойно розірвав конверт листа, котрий надійшов із післяобідньою поштою, і дивився в цілковитій розгубленості на його зміст.

– У чім справа?

– Це лист від експертів із почерку.

Ґвенда нетерпляче запитала:

– То це не вона написала листа, який надійшов із-за кордону?

– Навпаки, Ґвендо. Це вона його написала.

Вони витріщилися одне на одного.

Ґвенда недовірливо запитала:

– Отже, ті листи не були фальшивками? Вони були справжніми? Отже, Гелена покинула дім у ту ніч? Отже, вона написала братові з-за кордону? Виходить, її не було задушено?

Джайлз повільно сказав:

– Схоже, що так. Але такий варіант подій геть збиває мене з пантелику. Я цього не розумію. Адже все інше свідчить про протилежне.

– Може, експерти помилилися?

– Я думаю, вони могли й помилитися. Але, схоже, вони не сумніваються у своїх висновках. Ґвендо, я справді не розумію в цьому анічогісінько. Невже ми виставили себе такими грандіозними йолопами?

– І все почалося з моєї дурної поведінки в театрі! Джайлзе, негайно їдьмо до міс Марпл. Ми ще маємо досить часу до нашої зустрічі в доктора Кеннеді о пів на п'яту.

Проте міс Марпл відреагувала на їхнє повідомлення зовсім не так, як вони сподівалися. Вона сказала, що все складається так, як і можна було передбачити.

– Але ж, люба міс Марпл, – здивувалася Ґвенда, – що ви хочете цим сказати?

– Я хочу сказати, моя люба, що хтось виявився менш розумним, аніж можна було сподіватися.

– Але як – і чому?

– Він дав маху, – сказала міс Марпл, задоволено киваючи головою.

– Але як?

– Хіба ви не бачите, містере Рід, наскільки це звужує сферу нашого пошуку?

– З огляду на той факт, що Гелена справді написала листи, – ви досі вважаєте, що її було вбито?

– Я вважаю, для когось було вкрай важливо, щоб листи справді виявилися написаними почерком Гелени.

– Розумію… Принаймні, мені здається, я розумію. Тобто існували обставини, за яких Гелена мусила написати ці конкретні листи… Така гіпотеза справді звужує пошук. Але що то були за обставини?

– О, містере Рід, облиште. Ви просто не хочете думати. Адже все так просто.

Джайлз здавався роздратованим і розгубленим.

– Для мене це зовсім не очевидно, запевняю вас.

– Ви лиш поміркуйте трохи…

– Їдьмо, Джайлзе. – сказала Ґвенда. – Ми запізнимося.

Коли вони поїхали, міс Марпл заусміхалася сама до себе.

– Ця старенька іноді мене дратує, – сказав Джайлз. – Я не знаю, що, у біса, тепер вариться в її голові.

Вони приїхали до доктора Кеннеді вчасно.

Сам доктор відчинив їм двері.

– Я відпустив свою економку до вечора, – сказав він. – Думаю, так буде краще.

Він провів їх до вітальні де вже стояла чайна таця з філіжанками та блюдцями, лежали бутерброди й тістечка.

– Філіжанка чаю – це добрий початок, ви зі мною згодні? – досить невпевнено запитав він Ґвенду. – Це допоможе місіс Кімбл розслабитися й усе таке.

– Ви маєте цілковиту слушність, – сказала Ґвенда.

– А як бути з вами двома? Чи слід мені відрекомендувати вас відразу? Чи це перешкодить їй говорити відверто?

Ґвенда повільно сказала:

– Сільські люди дуже підозріливі. Мабуть, буде ліпше, якщо ви приймете її сам-один.

– Я теж так думаю, – погодився з нею Джайлз.

Доктор Кеннеді сказав:

– Якщо ви сидітимете в сусідній кімнаті й двері до неї залишити трохи прочиненими, то ви зможете почути все, що тут говоритиметься. Я вважаю, за тих обставин, які склалися, так буде найкраще.

– Це, звичайно, можна вважати підслуховуванням, але мені байдуже, – сказала Ґвенда.

Доктор Кеннеді слабко усміхнувся й сказав:

– Я не думаю, що тут може йтися про якийсь етичний принцип. Я не збираюся давати їй обіцянку тримати все в таємниці – хоч і готовий дати їй свою пораду, якщо вона її в мене попросить.

Він подивився на свій годинник.

– Поїзд має прибути на станцію Вудлі-Роуд о четвертій тридцять п'ять. До його прибуття залишилося кілька хвилин. Потім їй знадобиться ще хвилин п'ять, щоб піднятися на пагорб.

Він неспокійно заходив по кімнаті. Обличчя в нього було втомлене й напружене.

– Я не розумію, – сказав він. – Я зовсім не розумію, що все це означає. Якщо Гелена ніколи не покинула той дім, якщо її листи до мене були фальшивками… – Ґвенда смикнулася, але Джайлз зупинив її кивком голови. Доктор провадив: – Якщо бідолашний Келвін її не вбив, то що, на Бога, могло там статися?

– Її вбив хтось інший, – сказала Ґвенда.

– Але ж, моя люба дитино, якщо її вбив хтось інший, тоді чому Келвін так уперто наполягав, що вбив її він?

– Бо так він думав. Він знайшов її там на ліжку й подумав, що це зробив він. Таке могло з ним статися, хіба ні?

Доктор Кеннеді роздратовано потер собі ніс.

– Звідки мені знати? Я не психіатр. Потрясіння? Нервовий стрес? Так, я думаю, це було можливо. Але кому треба було вбивати Гелену?