— Він порушив повеління царя і губернатора, — відмагався пристав. — Той паламаренко...
— Не плетіть дурниць. Порушив... Пригадайте свідоцтво, яке ви самі компонували. Ось воно переді мною, гляньте. В ньому ясно, чорним по білому, вашою ж рукою написано: "чтобы по свидетельству этому он, Грабовский, нигде, кроме Пушкарного, не проживал". Розумієте? Не переїздив надовго в інші села, тривало не мешкав там. Так?
— Так, — мусив погодитись Ткаченко.
— А хіба він перебрався в Старосілля?
— Пішов на возовицю.
— Пішов... Безсердечний ви і, коли правду говорити... Невже вам багнеться, аби юнак з голоду здох? Крім того, у Старосіллі я бував не один раз і пам'ятаю — від нього до Пушкарного рукою подати, через рівчак лише перейти, то, по суті, один населений пункт, можливо, ті два села згодом зіллються. Де ж тут порушення, злочинство?
— А його намагання вчинити бунт, знеславити представника влади?
— Вчинити бунт... знеславити... В того, хто має гарну славу, її не так легко одібрати, а погана сама розлазиться по світу, вона не боїться і не слухається найрішучіших поліцейських заходів. Наш фурман бачив, що відбувалось коло молотарки, і всю провину за те перекидає на вас, а йому рота не заткаєте. Самі наробили кваші, самі тихенько і з'їжте її, коли не хочете ускладнень по службі... Пам'ятайте притчу про те, як бариня сама себе висікла...
Дивись-но — висікла. Не кваптеся, начальнику, не прикладайте до пристава другого стану різні притчі. Ще подивимось, чия буде зверху, чий батько спритніший, кому доведеться пекти раків. Треба тривалого мешкання? Нате. Кінчається другий тиждень праці Грабовського. Договір укладено на всю роботу, а її не виконаєш і за півтора місяця. Це, дозвольте запитати вас, не тривале? Цього разу все зладжено так, що доведеться й вам замислитись над своїм заступництвом. Навіть фурмана навмисне залишено дома, щоб не було зайвих свідків на випадок чогось непередбаченого. Будете приперті до стіни фактами і змусите належно оцінити охоронницький талант, поліцейську пильність свого станового пристава. Добре, що ви поїхали на свою Тульщину провітритися та перепочити. Провітрюйтесь, попивайте чайок з тульського самовара, а ми тим часом зробимо те, що треба, без ваших санкцій...
— Де зараз Грабовський? — питає урядника.
— Дома, — відповідає той.
— Брехня.
— Учора в Рясне приїздив пушкарнянський громадський староста і сказав: Павло Грабовський живе разом з матір'ю.
— Оце так здійснюється нагляд?
— Я ж не можу щоденно бувати в Пушкарному і вартувати під хатою засланця. Нагляд гласний, тому й користуюся даними місцевої розправи.
— Того старосту треба самого взяти під гласний нагляд і частіше замикати в холодну. Не краще зілля, ніж Грабовський.
--— Що було наказано вами, староста відсидів.
— А що Грабовський дома, набрехав.
— Не може того бути, не такий він...
— Не такий? Скоро пересвідчитесь.
— Де все-таки Грабовський? — поцікавився уже урядник.
— У Попівці.
— Звідкіля відомо?
— Не з рапортів волосного урядника а чи пушкарнянського старости, що приховує протидержавні злочини.
— Відповідно до розпорядження губернатора нагляд має бути гласним, відкритим.
— Еге ж, гласним, однак ніхто не забороняв і негласного. У даному випадку він себе цілком виправдав.
Бричка повітової поліцейської управи протанцювала вибоїсту вулицю села і круто повернула до маєтку пана Трутовського.
33
Останні тижні року 1883 Матвій Ткаченко не ходив, а літав, наче його носили незримі крила слухняних янголят, і почував себе не в повітовій поліцейській управі, а на десятому небі. Справа зроблена — і квит. Хай її просування дещо загальмувалось, але клопіт це не такий уже й великий. До того ж він, здається, ллє воду в лотоки пристава: адже Грабовський і досі, як свідчить найсвіжіший рапорт ряснянського урядника, працює в Трутовського, отже, його протидержавний злочин зростає і множиться...
Загальмував те просування помічник справника. Приїхавши з Попівки, становий пристав посидів два дні дома, склав акта про те, що Грабовський, Павло Арсенович, служить у колишнього мирового судді, і, за відсутністю справника, подав помічникові. Сподівався, той зразу вживе належних заходів — ув'язнить злочинця, а Матушинський умив руки: почекаємо, мовляв, Арцибашева, квапитись нема куди... Обмежився рапортом губернаторові.
Довелося чекати більше місяця. Нелегко далося те чекання Матвієві, проте він витерпів — учора справник приїхав.
Затиснувши буру теку під пахвою, Ткаченко гучно постукав у двері. Арцибашев, як і завжди, сидів за столом спокійний і по-діловому зосереджений. На привітання відповів чемно, навіть поручкався, і Матвієві видалось, що начальник почуває себе перед ним незручно. Мабуть, Матушинський уже розповів про халепу в Попівці. Чи не збирається вибачитись, що отак ображав його, пристава?
— Які новини є на вашій ділянці повіту? — цікавиться Арцибашев.
— Якихось особливих нема. Про Грабовського знаєте?
— Нічого не знаю. А що з ним?
— Знову порушив заборону і порушив грубо.
— Говоріть точніше.
— Покинув Пушкарне, переїхав до Попівки і став на службу у пана Трутовського.
— Ряснянський урядник повідомив?
— Ні, я сам туди їздив, що й заактував, а сповістили мене свої люди.
— Хто?
— Ну...
— Це і від мене тримаєте в секреті?
— Пушкарнянський паламар. Сам він родом з Попівки, а колись разом зі мною та Грабовським учився в Охтирській бурсі.
— Чим думаєте платити за ту неофіційну стежу та інформацію?
— Нічим. Паламар усе те робить по давній дружбі зі мною і з любові до трону.
— Та-ак, — протягнув справник. — Чи порушив Грабовський інструкцію про нагляд, ще не відомо, а що ми її порушуємо — це...
— Порушуємо?
— Безумовно. В царському повелінні та в циркулярі губернатора сказано лише про гласний нагляд, а ви, виявляється, без мого відома, наперекір законодавству, завели собі окремий, так би мовити, власний нагляд. Хто дозволив?
— Ну?..
— Не нукайте, відповідайте.
— Я хотів...
— Чого ви хотіли, те зараз ніякої ролі не грає. За повіт відповідаю я і самоуправства нікому не дозволю. Погляньте самі, що виходить: служите в нашій управі вже другий рік, а за весь цей час, куди впхаєте свого носа — там... Так довго ми, мабуть, не служитимемо разом. Подумайте над цим...