За півдня

Сторінка 5 з 5

Шабленко Антон

Миколка, стомлений, засмучений після півдня життя на заводі, знов повертався додому, в стару, рідну обстановку. Але всі його думки, всі почуття були не там, біля старого світу минулого дитинства, вони витали ген-ген далеко відти: у майстерні заводу, біля хорого Кармелюка і покаліченого хлопчика, і на заводській леваді серед тисячного гурту людей, скривджених, ображених і обурених до жадоби помсти.

Новий світ заводського життя, котрий примусив його випити з першого ж дня повну вщерть чашу страждання робочого люду, захопив його всього разом з серцем, душею і розумом, закрутив його в своїм повітрі і заставив забути все на світі, опріч нього.

— А де я хороби дістав? Хто мене зробив калікою? Ви, анцихристи, ви, людоїди! — вчувся Миколці серед тисячі хвилюючих його думок обурений хрипучий голос Кармелюка. Йому тільки п'ятнадцять років, а він уже каліка!.. А там поперед ще ціле довге життя... Життя без щастя, без утіхи, без жодної краплини радощів!..— дзвенів другий властний голос.

І Миколку, збентеженого, пригнобленого тисячами думок, душили сльози, брала злість на когось-то дужого і злого, котрий робив людям усі сі кривди і насилав усі нещастя.

"Невже ж і завше все так буде? — думав з болем у душі Миколка.— Невже дужі та багаті будуть душити, гнобити людей і робити їм усякі кривди, а слабі та убогі будуть мучитись, страждати, боротись і... чекати...

Невже ж сій неправді кінця ніколи не буде!"

Десь недалеко на заводі гукнув коротенько гудок, і Миколці здалось, що він сказав:

— Буде!