— Ану, трохи набік: сапу чоловік несе! — один одному подавали.
— Ади, прошу найяснішого суду — подивіться! Та тут є чим бити? Та це легке, як перце; спосібна дуже сапа,— говорив Грицько, поставивши собі сапу на обі долоні та й підтрясаючи нею, наче дитиною, аби не плакала.
Але суддя викликав уже другу справу. Заплакана Йваниха й сіяючий з радості Грицько мусили вже йти додому.
Якийсь ґазда з-під печі став на пальці, витягнув шию й дивиться понад голови на ту сапу.
— Що гадаєте? Зелізє. Якби так порядно ковтнув по голові, добрий би знак зробив! — говорив до свого сусіда.
— А ще як у яку годину! — відповів сусід.
1899