С т е п а н (до других). А по уму виряджають!
Г о л о х в о с т и й (не звертаючи уваги). От, возьмем, примєром, бруки: трубою стоять, как вилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизиномії не імєють! Або вот жильотка,— здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што піньжак — ето первая хворма: как только хворми нєту, так і нікоторого шику! А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типе парад!
Д е х т о. Добре на цьому знається! Нема що!
Х л о п е ц ь. А матерія яка! Ряба, ряба та зозуляста, от би мені такого на штани!
Г о л о х в о с т и й. Зозуляста?! Шаталанська!
Х л о п е ц ь. Що ж то значить — шарлатанська?
Г о л о х в о с т и й. Ет, мужва! Што з тобою разговаривать.
Х л о п е ц ь. Та я так!
Д е х т о. Розкажіть краще що нам! Ви ж там по світах буваєте, розумних людей чуваєте...
Г о л о х в о с т и й. Не всьо то для простоти антересно, што для меня матеріально.
Д е х т о. Та все ж, може, і нам буде інтересно. Ось ходімо на гору: поспіваємо, побалакаємо, вип'ємо мокрухи-преподобниці!
Г о л о х в о с т и й. Хороший бил би для меня кадрель — водити з вами кумпанію!
Д е х т о. Е, ви вже дерете носа до неба!
Д р у г і. Та киньте його, цур йому!
С т е п а н. Не знаєте хіба прислів'я: не руш добра...
Х л о п е ц ь (до Голохвостого). Та ходім-бо, Свириде Петровичу, не царамоньтесь!
Г о л о х в о с т и й. Єй-богу, нельдзя: тут, понімаєте, делікатна матерія... Кахвюру, значить, нужно підстерегти і спроворить... Одне слово, не вашого розуму дєло!
Х л о п е ц ь. Що ж воно таке?
Г о л о х в о с т и й. Інтрижка.
Х л о п е ц ь. Як?
С т е п а н. Та кинь його, ходім!
Д р у г і. А й справді! Чого з ним возжатись? Ну його к бісу! Рушай далі!
(Всі пішли.)
ВИХІД IV
(Г о л о х в о с т и й сам.)
Г о л о х в о с т и й. Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значить проста мужва? Ніякого понятія нєту, ніякой делікатной хвантазії... так і пре! А вот у меня в галавє завсегди такий водеволь, што только мерсі, потому — образованний чоловєк! Да што, впрочем, про них?.. Годі, довольно! От як би Проні не пропустить! Шукаю: нігдє нєту; чи не пройшла развє? Дак кудою ж пройтить їй, когда ми калавурим? Удивительне діло! Нужно подождати. Треба сьогодня на нейо рішительно налягти. Здається, єй пондравился... Ну, да кому я не пондравлюсь? А вот, штоби Проні не випустить з рук, то необходимо. Багата: який дом, сад! А лавка, а дєнєг по скринях! Старого Сірка струсну, то так і посипляться карбованці! Одна надія на її придане, бо іначе не можу поправити своїх ділов: такий скрут, хоч вішайся. Довгів стільки, як блох у курнику! З дому вийти удень страшно, щоб який жидюга не піймав, єй-богу, правда. Тут особенно Йоська єсть; дак уїдливе, кляте, што ніяким хвисоном його не обійдеш. Де здибав, то й давай гроші, то й давай! Ну, де ж я то і візьму, коли немає! А він, дурний, одно: давай, та й годі, вертай, що брав! Ну, што он? Какоє понятіє імієт? Сказано, жид! А ти тікай, бо посадить — чиста напасть! Так і ховаюсь, і кручусь як муха в окропі: там у цилюрні уже посадив замість себе гарсона, та що з того? Цилюрня таки лопне! От як, дасть бог, на Проні женюсь, себто на її добрі та на її грошах, тоді я бритви через голову у Дніпро позакидаю, а заживу купцем первой гільдії, зав'ю такі моди алад'ябель! Тільки ж Проня й погана, як жаба... Та якби запустить пазури у її скриню, то ми при боці заведемо таке монпасьє, що тільки пальці облизуй! От би, приміром, ту дівчину, що коло Владимира ганяв! А-ах!
ВИХІД V
(Г о л о х в о с т и й, П р о н я, Н а с т я і Н а т а л к а.)
Г о л о х в о с т и й (зуздрівши). А ось і вони з кумпанією. Ну, Г о л о х в о с т и й, держись!
(П р о н я, Н а с т я і Н а т а л к а мляво ідуть і прощаються з якимсь кавалером.)
Г о л о х в о с т и й. Як би ето підойти похвисоніще, щоб зразу шиком і пройняти? (Пробує кланятись). Ні, не... (Обсмикує одежу на собі).
П р о н я (наближається; за нею подруги).Голохвастов, здається?
Г о л о х в о с т и й (підліта). Бонджур! Моє серце розпалося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!
П р о н я (манірно). Мерси, мусью! (До подруг). Таки вдався: я нарочито проманіжила.
Г о л о х в о с т и й. Рекомендуйте мене, пожалуста, баришням! Хоч я і не знаю їх, но надєюсь, што ви не будете водить компанію лиш би з ким!
П р о н я. Разумєється. Єто маї близькі приятельки і сасіди.
Г о л о х в о с т и й. Рикомендуюсь вам: Свирид Петрович Галахвастов.
Н а с т я. Мені здається, що ми десь стрічались.
Г о л о х в о с т и й. Нічаво нєту вдивительного — міня знаєт увесь Київ чисто.
Н а т а л к а. Невже?
Г о л о х в о с т и й. Рішительно. Міня вездє принімают как сваво, значить, без хвисона!
П р о н я. Там, вєрно, красавиць найшли порядошно.
Г о л о х в о с т и й. Што мнє краса? Натирально, перве дєло ум і обхождєніє: делікатні хранцюзькі маньори, штоб вийшов шик!
П р о н я. Разумєється, не мужицькі: фе! Мове жар!
Н а т а л к а (до Насті). Який він гарний!
Н а с т я. Нічого собі; тільки штукований!
Н а т а л к а. Ая вас сьогодні десь бачила.
Г о л о х в о с т и й. Я чоловік не очень дуже посидящий: люблю у праходку з образованними людьми ходить. Ноги чоловіку, видите, для того й дадені, штоб бити ними землю; потому вони і ростуть не з голови...
Н а т а л к а (до Насті). Який він розумний та гострий як бритва!
П р о н я (до подруг). А я ж вам не казала, що первий кавалер!
Г о л о х в о с т и й. Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?
Н а т а л к а. Што ви, я не куру!
Н а с т я. І я ні; та чи пристало ж баришням?
Г о л о х в о с т и й. Перва мода!
П р о н я. А ви не знаєтьо? Дайте мінє! (Закурює і закашлюється) .
Г о л о х в о с т и й. Может, крепкі? Я, якшто дозволите, Проню Прокоповно, принесу вам натиральних дамських.
П р о н я. Мерси! То я ковтнула какось диму...
Н а т а л к а і Н а с т я. Та киньте папироску, а то ще закашляєтесь.
П р о н я. Пусте! Я ще в пенціонє курила...
Г о л о х в о с т и й. Чим же мінє баришень прекрасних поштувати? Позвольте канахветок! (Вийма з кишені у піджаці).