Н а т а л к а. Ой яке гарне! Як шелестить!
(Юрба всякого роду людей натовпом лізе до вікон, а Д е х т о й до дверей.)
П р о н я. Мамо, що ви робите? Гляньте на вікна!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Нічого, доню, нехай люде дивляться, який посаг даємо за дочкою: хай знають усі, що не поскупились! А ось, гляньте, зелена адамашкова!
Н а с т я. Чи шовкове, чи бавовняне?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Шовкове, на два шістдесят, та й то через те уступив, що дуже залежала матерія.
П р о н я. Ви не знать що, мамо!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чого? Єй-богу, правда!
Г о л о с (з-за вікна). Та й зелена ж, як рута!
П а р у б ок (до дівчини). Тобі до лиця пристало!
Д і в ч и н а. Диво й не пристало б: якби й на тебе начепити, то на жабу б здався!
(Сміх.)
П р о н я. Чуєте, який ярмарок завели? Я в д о к і я П и л и п і в н а. То пусте. Ось ще одна сукня жовтогаряча, з якогось такого чудного, що й язиком не вимовлю.
П р о н я. З мухленталену. Я в д о к і я П и л и п і в н а. Еге ж.
Г о л о с (з-за вікна). Ой ненько моя, як жар. Аж горить...
П а р у б о к. От би мені, бра, на штани!
П р о н я. Зачиніть вікна!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Нехай дивляться: один тому час!
П р о н я. Тут незабаром жених буде, а вони розташувались.
Я в д о к і я П и л и п і в н а (знов виносить жмут білля). А ось гляньте, які мережані та тонкі хусточки до носа.
П р о н я. Ви ще й сорочки принесіть!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. І принесу, тут нема сорому: діло світове!
Н а т а л к а. Ой які ж гарнесенькі!
П а р у б о к (з-за вікна). Гля! Гля! На доброго козака, то нікуди й чхнути!
М і щ а н к и (з дверей). До твого носа й пристало!
П а р у б о к. Та й у молодої ж з добру ковіньку!
П р о н я. Що ж це ви тут шкандаль робите! Напустили мужви!
Я в д о к і я П и л и п і в н а (не слуха). А ось укривало, єдвабове, рожеве; у Флоровськім вистібали.
Н а с т я. Славно! Та велике яке!
Н а т а л к а. Тут і трьох можна вкутати!
М і щ а н к и (з-за дверей). Я б під таке полізла!
П а р у б о к. Та й я б, якби попросили...
П р о н я. Я не можу вже цього видержати! Гетьте, мамо, з вашим приданим! Химко, зачиняй вікна та повилось оцей мотлох! Ходімо, сестрички, од шкандалю до моєї кімнати...
Н а с т я і Н а т а л к а. Ходімо, ходімо! (Ідуть).
(X и м к а вбіга, але Я в д о к і я П и л и п і в н а їй маха рукою, і разом розкладають на стільці всі речі.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Я ж піду стрічати гостей, а ти гукни старого!
X и м к а. Добре! (Іде до вікна). Та не лізьте притьмом у хату, одступіться од вікон! (Виходить).
Г о л о с (з-за вікна). Чи ба! Хтось приїхав хвайтонами. Це, либонь, жених!
Д р у г і. Де? Де?
І н ш і. Гетьте! Одступіться! Ой ноги! Ноги!
ВИХІД X
(Г о л о х в о с т и й і два митрополичі баси.)
Г о л о х в о с т и й (ввіходить у фраці, при циліндрі, за ним два митрополичі баси). Оце всьо, як видите, беру: двор величезний, садок, дом і те, што в дому.
1-й б а с. О, Сірки не убогі! Сіркова лавка швидко перейде на першу вулицю на Подолі.
2-й б а с. Наберете в кишені добра.
Г о л о х в о с т и й. Авжеж, наберьом немало добра: не в дурнів удались! Через неделю міста ви й не пізнаєте сього двору. Отут на вулицю вчищу кам'яний дом первого хвисону на два етажа під бляшаною кришею; а в старий дом я буду свиней заганять.
1-й б а с. Тобі пощастило, брате, єй-богу!
2-й б а с. Тільки слухай сюди, пане Свириде: я пам'ятаю трохи дочку Сірків, здається, мов погана...
Г о л о х в о с т и й. То не мешаєть, пустоє, значить дєло: аби побольше дєнєг, то ми, брат, при боцє заведемо... гм...
2-й б а с. Важно!
1-й б а с. Люблю!
Г о л о х в о с т и й (б'є по плечу). Хе-хе! (Одходить набік). Коли б уже скрутитись швидче: у мене просто через ту Секлиту душі нєту.. Ну, що як ускочить? Хоч з Києва тікай, не то што! Здається только, я їх уложкв добре, да вони й у сварці, на щастя,.. Господи, пом'яни царя Давида і всю кротость його!
ВИХІД XI
(Ті ж, П р о н я, Н а т а л к а, Н а с т я. П р о н я входить шкірно, за нею подруги.)
Г о л о х в о с т и й (підліта з квітками). Позвольте, дорогая нєвєста, ради, значить, щасливєйшого для меня дня, подать вам пукета і поцєловать ручку?
П р о н я (соромливо бере) Ах, мерси? Бонджур!
Г о л о х в о с т и й. Красниє цвети прекрасной квєтцє. (Цілує руку).
П р о н я. Мерси! (Набік). Який душка!
Г о л о х в о с т и й. Позвольте одрикомендовать вам моїх шахверов: Орест — знаменитий бас митрополичий, і не менче знаменита октава митрополича — Кирило...
П р о н я (подає руку). Очинно рада. Сєдайте.
Баси. Спасибі; ми й постоїмо.
П р о н я. Нєт, чого ж безпокоїться? Ще й в церкві, как дасть бог, настоїтесь.
1-й б а с. Для такої панни і потрудитись можна.
П р о н я. Ви мнє комплімента пущаєте? Мерси!
1-й б а с. Можна й припустить.
2-й б а с. Стоїть.
Г о л о х в о с т и й. Обхожденіє понімають.
П р о н я. Да, модні кавалери. (Одходить під руку з Голохвостим).
(Той лебезить.)
1-й б а с (до другого). Тут нас, брате, жде велика випивка!
2-й б а с. Невже? Добре приймають?
1-й б а с. Побачиш!
Н а с т я (до Наталки). Дивись, як ота чапля маніжиться та кладе носа на плечі.
Н а т а л к а. Еге ж, ну їй уже можна...
Н а с т я. Чіплятись на шию при всіх?
(Баси підходять до них і просять під ручку.)
П р о н я (до Голохвостого). Ах, не говоріть мінє такого, бо я как огонь зашарєюсь...
Г о л о х в о с т и й. Што ж дєлать, моя дорогая нєвеста, пуколько, когда ето свєтовоє дєло; да у меня просто сердце не видержить етой проволочки, єй-богу, может луснуть! Когда б поскоріше уже еті царамонії.
П р о н я. Да, ужасть как долго! Я позову родителів зараз. (Іде до пекарні).
ВИХІД XII
(Ті ж і г о с т і.)
(Ввіходять поважні міщане й міщанки)
Г о с т і. З неділею святою будьте здорові і з чесним весіллям! Дай боже щастя сьому домові!
М і щ а н к и. А де ж хазяї? Не видко...
Д р у г і. Ото, певно, жених з квіткою.
М і щ а н к и. Та й у куце ж убрався!
Д р у г і. А нічого, з себе гарний!
М і щ а н к и. Тільки худий, нічого й в руках подержати!
(Г о л о х в о с т и й упада коло подруг.)
ВИХІД XIII
(Ті ж і старі Сірки, за ними П р о н я й X и м к а.)