З того світу — інкоґніто

Сторінка 45 з 52

Савченко Віктор

— Скоріше за все — поплатяться кітелями.

— І це все?!

— Це дуже суворе покарання.

— Покарання суворе тоді, коли в людини віднімають життя, а не кітель.

— Ну, то вже занадто.

Лже-Особа виразно подивився на Панаса Дряпуна — крізь непроникність на обличчі в секретаря проступала іронія.

— Вам справді слід було б звернутися по допомогу до патріарха Варфоломея Другого, — сказала лже-Особа.

Надя, яка слухала діалог між ученим і Булигою-Компанійцем, закліпала віями, намагаючись второпати, про що йдеться. Звикнувши до статусу нареченої хлопця, котрого з дитинства готували до якоїсь особливої місії, вона не ставила зайвих запитань. Але останнім часом відбувалося щось дивне. Передусім різко змінився характер і темперамент її коханого. Потім — чоловік, який колись із лихими намірами проник до кімнати Компанійця, раптом опинився в одній з ним компанії. І нарешті — патріарх Варфоломей Другий п’ятдесят років як покійний.

— Поговоримо про це іншим разом, — сказав Іван Іванович, завваживши на обличчі дівчини збентеження.

Між тим десантники щільним кільцем оточили гуртожиток Вищої школи "Порядку". Їх було кілька сот, і вони тримали автомати напоготові. Над бронетранспортерами зависли гелікоптери. І тут з воріт вийшов офіцер з білим клаптем у піднятій руці. Водночас у підземеллі пролунав зуммер. Учений зняв трубку.

— Можете йти в гуртожиток, — почувся той самий голос.

Коли вони були вже під басейном і очікували, поки з нього витече вода, керівник Центру перевтілення сказав:

— Про цей хід, крім мене і того, з ким я розмовляв по телефону, досі не знала жодна жива душа. Гадаю, не варто нагадувати про неприпустимість розголошення? — він звертався до всіх, але дивився на дівчину.

...До кімнати вони зайшли утрьох. Водій-секретар залишився біля машини, а Надя пішла до себе в номер. Порожня пляшка на столі свідчила, що заколотники тут побували.

— Варвари, — сказав господар, піднімаючи з підлоги течку з особовою справою, яку до втечі переглядав Тищенко.

Озвалася лже-Особа:

— Якщо на нас було вчинено напад чи замах, то виконавці мали бути втаємничені. А відтак рано чи пізно про нас — людей з того світу — знатимуть усі.

— Таке виключається на всі сто відсотків, — відказав упевнено Іван Іванович. — Військові мали завдання викрасти нас. І тільки. А хто тут є хто, їх не цікавить. Існують правила гри, які нікому не дано порушувати, навіть якщо в цій грі поставлено найвищу ставку — владу. Бо тоді порушник правил втратить не тільки кітель...

8

Тищенко весь час поглядав у панорамне люстерко, але "хвоста" не помічав. Про всяк випадок він об’їздив цілий квартал і, не завваживши нічого підзрілого, погнав машину до офісу "Експарки". Булига-Компанієць сидів мовчки. Коли вони вийшли, Тищенко застеріг, що не тільки в машині, а й також в офісі можуть бути "жучки". Між тим товариш його з трепетом спускався сходами в приміщення, яке вони колись гуртом перетворили із занедбаного підвалу на офіс. Це були перші кроки організаторів нового кооперативу. Двері виявилися незамкненими. Ті, що викрали Тищенка, їх навіть щільно не причинили. Відкритими залишалися і верхні рами вікон. Тищенкові здалося, що в кімнаті ще зберігся запах мастила, яким змащують зброю, і дешевих цигарок. Співчуття до нападників, що досі попеліло в його свідомості, за мить випарувалося. "Падлюки, — подумав він. — Тут же архів, угоди з організаціями-замовниками, гроші!". Та, на щастя, все виявилося на місці. Тим часом прибулець із потойбіччя видивлявся на фотопортрет Булиги. Він довго не зводив з нього очей, а тоді перевів погляд на фото Микити Коршуновича. То був похмурий чолов’яга з низьким чолом і глибоко посадженими очима. Плескатий ніс, вузькі губи і широкі вилиці виказували якщо не кримінального злочинця, то принаймні людину, схильну до злочину. Надто ж ця прикмета кидалася в очі поряд із відкритим, усміхненим обличчям Хоми Булиги.

— Цей тип, мабуть, перед тим, як найнятися до "Експарки", років зо п’ятнадцять відсидів за тяжкі злочини, — мовив Булига-Компанієць, шукаючи очима потаємний мікрофон. Він уже автоматично грав роль людини непоінформованої.

— Ні, хазяїне, — підхопив гру Тищенко. — Це був сміливий, товариський і м’який за вдачею чоловік. Принаймні, така інформація в моєму теперішньому черепку.

І знову Тищенко видивлявся в панорамне люстерко, але стеження не завважив. Схоже, їм вірили. На задньому сидінні лежали дві особові справи: того, кого "Порядок" збирався імпортувати з потойбіччя, і Микити Коршуновича, котрий загинув на одній із планет сузір’я Кассіопеї.

Між тим мовчання водія і пасажира могло б видатися тому, хто сидів за пультом підслуховування, підозрілим, і Тищенко озвався:

— Як ти гадаєш, хазяїне, з чого краще починати?

— Саме над цим я весь час і думаю, — відказала лже-Особа. — Принаймні, починати треба так, щоб не порушити їхніх правил гри.

— Але ж це неможливо. Вони збочили з нашого курсу.

— Чи такий він уже бездоганний — наш курс?

Куляба зустрів їх запитанням:

— Що то за шухер був на набережній?

— Навчання військ протиповітряної оборони, — відказав лже-Каламус.

— Ну, дають! Військові навчання в центрі міста. Це ж треба...

Булига-Компанієць поклав на стіл дві течки з особовими справами.

— Життєпис оцього чоловіка, — він кивнув на особову справу Коршуновича, — віднині мусить стати твоїм життєписом. Від того, наскільки ти в нього вплетешся, залежатиме успіх операції і твоє повернення з відрядження.

Тим часом Тищенко повисмикував штепселі з розеток радіо, телевізора, телефона, згріб зі столу газети.

— Віднині вважай себе під домашнім арештом, — мовив він. — Харчами запасся?

...Вони поминули авто і попрямували до лавки на дитячому майданчику. На піску місцями проглядалися ще сліди від їхньої машини і мікроавтобуса правоохоронців.

— Неспокійно на душі за хлопця, — сказав Булига-Компанієць. — Адже в потойбіччі їхні сутності — його і того зека — зустрінуть не тільки наші, а й "закриті". Сподівання маю на те, що пам’ять у Куляби про Коршуновича значно свіжіша, ніж у зека про свого дядька. А це значить, що сутності провідника й Коршуновича зустрінуться раніше ніж сутності ємкості і того, кого в неї збираються втілити. Втім, поняття скоріше — раніше, як і ближче — далі, там не існують. Значення має тільки глибина почуттів, носієм яких є людська душа.