Впродовж Гришиної безладної промови голова комісії тільки недбало мружився, видно, на нього не діяла ні запальність, ні категоричність молодого аспіранта. Хтось із членів комісії щось шепнув Олександру Миколайовичу, мабуть, підказував, що чи не час примусити цього незапланованого оратора замовкнути. Але голова комісії тільки важко ворухнувся. Мовляв, хай молодий викричиться.
— Не треба було йому вискакувати,— сказав тихо Шляхтич.— Навіщо? Хто його тут знає?
— Токовий проти новаторства! — вигукував тим часом Фрусін.— Він тут натякав, що йому не дають розгорнути його посередніх здібностей. Він ортодокс, він бореться проти єресі. Єресь чи новаторство? У всі віки боялися єресі. І ми боїмося? Тоді чим же ми відрізняємося від епох і людей минулих? Нічого не забули і нічого не навчилися? Не вірю, не вірю й не можу повірити!
— Спасибі й на тому,— підвівся голова комісії.— Все сказали?
— Все.
— А хто ви такий?
— Аспірант,— під загальний сміх відповів Гриша.
— Видно,— голова зробив паузу, щоб дати висміятися всім,— видно, що аспірант. Ну, а ми грішні практики. За теорії дякуємо, спробуємо їх пережувати, але нас сьогодні цікавить практична сторона питання. Ми вислухаємо всіх. Терпляче й уважно. Але давайте ближче до діла. Хто?
Знову ніхто не хотів. Тепер ми з Євгеном уже й самі підштовхували Шляхтича, але він сказав:
— Гриша зіпсував усю справу. Брати мені слово — це однаково, що плювати самому собі в обличчя. Вийде так, що ми зводимо обрахунки з Токовим.
— А може, й слід звести,— пробував я переконати Льоню.
— Немає підстав. Та й не на трибуні це робиться.
— Тоді я!
Він навіть не став мене стримувати, тільки спитав:
— Що ж ти скажеш?
— Все!
— Він скаже, що він Митько Череда, син майстра Череди,— кинув Євген, який відзначався стриманістю в таких перепалках, як майже у всіх життєвих питаннях. Мені б його спокій!
Поки ми перегарикувалися між собою, Токовий щось гаряче шепотів на вухо Чемерису, той піднімав плече, мовби хотів затулити плечем собі вухо або відтрутити набридливого Токового, але, видно, все ж таки піддався на умовляння, бо підвівся й, не питаючи права на виступ, пішов до трибуни.
Голова комісії мовчки, самими очима спитав директора про Чемериса, той нахилився, мабуть, сказав, хто такий Чемерис, так мовчки й прийнято було його виступ.
Та його всі знали досить добре, Чемерис не потребував ніяких рекомендацій.
— Ви мене знаєте,— почав він,— я слів не люблю. Як на мене, так ото останнє ледащо, коли воно язиком плеще...
Він, видно, натякав на Гришу Фрусіна, бо той виказав балакучість просто рекордну, як на звичні для нас норми, я нічого не ждав од Чемериса, зате Євген завмер і зіщулився, аж весь подався наперед,— от що може зробити з хлопцем така дівчина, як Аля.
— Наше діло яке? — казав тим часом Чемерис, кидаючи слова розрізнено й неохоче.— Наше діло — гнати трубу. Чоловік живе, щоб гнати трубу. Поки ти женеш трубу, ти й чоловік. А як ти не женеш труби, то який же ти чоловік? Так: тьфу! Ніщо!
Це знов був натяк на Фрусіна з його палким і заплутаним виступом, натяк і на всіх нас, бо ми "не гнали труби", голова комісії похитував співчутливо головою, йому подобався, мабуть, стиль мовлення Чемерисового, це був діловий стиль ділового чоловіка, який виборов право говорити своєю працею, своїми успіхами, а не просиджуванням штанів в інститутах і в аспірантурах.
— Але,— сказав Чемерис і довго мовчав, і те "але" висіло над ним, мов знак сумнівів і зневіри, ніхто не знав, що буде після того "але", навіть голова комісії ворухнувся трохи стривожено, обличчя Токового знову заплямилося червоними випіками, тільки Василенко дивився на Чемериса з цікавістю майже дитячою, з веселою цікавістю людини, яка звикла дивуватися й знаходить у цьому дивуванні неабияку приємність.— Але,— знову повторив наш славетний прокатник,— хто ж у нас у цеху тепер жене трубу? Може, ви думаєте, що я жену трубу? Чемерис, ви думаєте, жене трубу? В газетах пишуть... По радіо, значить... Чемерис, Чемерис, Чемерис... Йдучи назустріч і беручи підвищені зобов'язання... Так я вам скажу... Чемерис жене брак, а не трубу... Триста метрів, тисячу метрів браку... Самий брак... Якщо там якийсь метр без браку, то хіба ж то труба?.. То сльози... Сльози, значить, капають. Ну, так... А далі? Капатимемо й далі? Щоб сльози? Не знаю... Не обіцяю. Я звик гнати трубу, а не сльози щоб капати... А "рок-н-роли" труби вам не дадуть... То що золото в них вгатили, то ще нічого не значить... Золото само труби не пожене... Рук треба... А руки — вони ось... Далі нікуди...
— Пропозиції? — прогримів голова комісії знетерпеливлено.— У вас є пропозиції?
Чемерис не звернув на нього жодної уваги. Він і слова такого не визнавав, мабуть, "пропозиція". У нього були просто думки. Розокремлені, складалися туго, зате власні — не позичені.
— Значить, єсть артисти,— зовсім уже в чужий город заліз Чемерис,— співають там, танці-шванці... В нашому ділі теж кажуть: артист. У всякому ділі артист може бути... Чоловік такий. Трубу гнати, як на сцені танцюють... Зверху воно, може, й так... А що артист? Чуже виспівує. Хтось йому пісню зробив, хтось там музику склав... Артист чуже повторив... Я жену трубу. Як? На стані... Хтось його зробив? Зробив. А я, значить, як артист на скрипці чи на баяні. А як баян негодящий? Так? Так. Дай мені новий баян! Далі. Купили на золото. Купили, та не те. Золото було те, а "рок-н-рол" — не той, що треба... І ось я жену брак... І всі ми женемо... Токовому треба, щоб ішов брак? Йому аби погонні метри!.. Сьогодні метри, а завтра? А Шляхтич? Шляхтич сидить і ламає голову, щоб дати мені новий баян. Взяв у мене хлопців Женька і Митька, взяв оцього чубатого крикуна... Метикують... Вийде чи не вийде? Догнав чи ні, а погнатися можна.., Буде новий баян — всім буде добре. Не вийде — Шляхтич і його хлопці горять, більш ніхто... Я чоловік простий. Мені аби гнати трубу. Мені мого поту не жалко... А вище нас і нашого поту? Що може бути вище нашого поту? Розум. Шляхтич підходить з розумом. За кого я — за свій піт чи за Шляхтича? За Шляхтича. Сказав — і все.
Він пішов від трибуни, всідався коло Токового, який обурено відсовувався від Чемериса, позад нас, здається, ті самі, що говорили про годинники, перекидалися захопленими вигуками: