"Я сказав би навіть більше," мовив Їлдроп. "Більшість людей не тільки не володіє мовою, що здатна виражати щось більше за узагальнення людей; більшість в основній своїй масі не бачить у собі чогось іншого крім узагальнених людей. Вони перш за все є урядовими чиновниками, чи опорою церкви, діячами трейд-юніонів, поетами, чи безробітними; така каталоґізація не лише влаштовує інших людей з практичних міркувань, вона теж є прийнятною для них самих і їхнього "духовного життя". Багато з них у жодній ситуації не можуть глянути реально на речі. Коли Уолстріп одружувався, я певен що він сам собі сказав: "Цим я звершую союз двох найліпших сімей Філядельфії."
"Питання в тому," мовив Еплпликс, "що має стати нашою філософією. Це питання слід вирішити відразу. Пані Гауеґзден радить мені почитати Берґсона. Він дуже цікаво описує будову жаб'ячого ока."
"Зовсім ні," перебив його колєґа. "Наша філософія тут цілковито недоречна. Засадничим є те, що наша філософія повинна брати начало з нашої точки зору, ане опиратися на себе саму з метою пояснити нашу точку зору. Філософія інтуїції має найменші шанси стати інтуїтивною. Ми мусимо уникати якоїсь ексклюзивної плятформи.
"Але принаймні," мовив Еплплекс, "ми є..."
"Індивідуалісти. Ні!! Ми не є теж анти-інтелектуалісти. Ці два слова є етикетками. "Індивідуаліст" є складовою натовпу так само як і будь-яка інша людина: а натовп індивідуалістів є найнеприємнішим з усіх, бо має найменше характеру. Ніцше був людиною натовпу, так само як Берґсон є інтелектуалістом. Ми не можемо уникнути якоїсь етикетки, але хай вже та етикетка буде такою, що не несе відмінности, і такою що не викликає самосвідомість. Важливо аби ми знайшли прості етикетки, і більше не використовували їх. У своєму приватному житті, зізнаюся тобі, я є банківським клерком..."
"І згідно з твоєю власною точкою зору, тобі випадає мати дружину, троє дітей і будинок з овочевими грядками у передмісті," сказав Еплпликс.
"Власне так воно і є," відмовив Їлдроп, "але я не вважав за потрібне раніше згудувати в розмові про цю біоґрафічну подробицю. Оскільки зараз є суботній вечір, мені настав час повертатися у своє передмістя. Завтрішній день проведу на тих грядках..."
"А я відвідаю пані Гауеґзден," пробурмотів Еплпликс
*II*
Передмістєвий вечір був сірий та жовтий в неділю; сади біля будиночків по правий і по лівий бік були пишно порослі плющем, і високою травою, і кущами бузка. Тропічна зеленява Південного Лондону була відтінена сірявою вгорі і запліснявіла внизу; теплисте повітря роїлося мухами. Їїлдроп, біля вікна, з приємністю заакцептував кіптявий запах бузка, ґрамофони, хор Баптистської церковці та сцену трьох дівчаток які грали в карти на сходах поліційної стації.
"В таку ніч як оця," мовив Їїлдроп, "Я часто думаю про Шехерезаду, і мені цікаво що з нею сталося."
Еплпликс безмовно встав і підійшов до файлів які містили документи для його "Дослідження Теперішнього Суспільства". Він витягнув файл із позначкою _Лондон_ з-поміж файлів _Барселона_ і _Бостон_, куди його неправильно поклали були, та швидко погортав сторінки. "Та леді, яку ти згадав," відреаґував він врешті, "І яку я вніс до списку не під літерою "Ш" але яко Едіт, інакше звана Шехерезадою, залишила небагато речових свідчень до моєї диспозиції. Ото маємо старий рахунок за прання білизни який вона залишила аби ти оплатив, чек підписаний нею і позначений R/D (*2*), лист від її матері з Гонолулу (на розґрафленому папері), вірш написаний на ресторанному рахунку — "До Аттіс" — і лист від неї самої, на найліпшому кореспонденційному папері Леді Екуістрип, в якому містилася певна компрометуюча, але дуже цікава інформація про Леді Екуістрип. Далі тут ще є декілька моїх власних спостережень на двох аркушах А4."
"Едіт," пробурмотів Їлдроп, який неуважно слухав цей перелік, "Цікаво що з неї виросло. "Не насолода, а насиченість життям ... завжди палати як незгасиме полум'я самоцвіту," такими були її слова. Що за допитливість та пристрасть до досвіду! Напевно то полум'я вже встигло вигоріти."
"Ти є зле поінформований," серйозно сказав Еплпликс, "Едіт часом обідає з пані Гауеґзден, котра мені розказує, що її пристрасть за досвідом привела її до Російського піяніста у Bayswater. Також кажуть що вона є частим відвідувачем Анархістських Чайних Клубів, і переважно її можна знайти увечері в _Cafe de l'Orangerie_."
"Ну," відповів Їлдроп, "Зізнаюсь, я волію міркувати про те, що з неї виросло. Не маю бажання думати про її майбутнє. Шехерезада на старості літ! Я уявляю як вона колись пухкенька, з великими персами, світлим волоссям, мешкатиме в маленькій квартирці з покоївкою, прогулюватиметься Парком із пекінесом, катається на машині з біржевим брокером-жидом. І матиме дикий апетит до ідження та питва, у той час як апетит до всього решти в неї вже зникне, ніякого апетиту вже не буде в неї крім ненаситного апетиту до марноти; і буде вона кататися на двох великих ногах; кататися на спортивних авто; і докотиться до свого діябетичного кінця на морському курорті."
"І тільки тепер ти побачив як це яскраве полум'я спалює себе," промовив Еплпликс, "Тепер маєш можливість спостерігати за тим, як воно стрімко вигасає, а це підтверджує той факт що твоя візія ґрунтувалася на уяві, ане на відчутті. І та пристрасть до досвіду — ти напевно надалі залишився незламним пре-Рафаелітом (*3*) раз віриш у це? Чи якась реальна особа, яка має справжні ресурси інстинкту, коли-небудь могла би повірити в існування пристрасті до досвіду? Пристрасть до досвіду є критикою щирого, і вченням, що властиве лише людям театральної поведінки. Пристрастна людина може мати пристрасть до того чи тамтого, але не до досвіду. Але Маріус, дез Ессент, Едіт... "
"Але поміркуй," сказав Їлдроп, котрий був уважний тільки до фактів з Едітиної історії, і очевидно не вловив суті Еплпликсових коментарів, "над її незвичайною кар'єрою. Донька піянінного налаштовувача з Гонолулу, вона добилася стипендії для навчання в Каліфорнійському Університеті, який вона закінчила на червоний диплом зі спеціяльності Соціяльна Етика. Потім вона пошлюбила знаменитого професійного більярдиста із Сан Франсиско, будучи з ним знайома дванадцять годин, прожила з ним два дні, записалася в хор для музичних комедій і отримала розлучення в Неваді. Кілька років потому вона з'явилася в Парижі і всі Американці та Анґлійці, які були відвідувачами Кафе дю Дом знали її як Панна Шорт. Потім вона випливла в Лондоні як Пані Ґріфітс, видала там томик віршів, і була прийнята до кількох нам відомих осередків. І натепер, я все ще дотримуюся думки, що вона зникла з суспільства взагалі."