8 год. 34 хв. у Ciel de Paris. Усі ці "skyskrapers"2 дозволяють людині розкіш — піднятися над самою собою. Будь-який хмарочос — це утопія. Стара мрія людства — звести власні гори. Споруджуючи вежі до самісіньких хмар, людина доводить сама собі, що вона величніша за природу. Дійсно, саме так себе почуваєш на верхівці цих бетонних, алюмінієвих, скляних та сталевих ракет: мені належить обрій, прощавайте, дорожні затори, каналізації та тротуари, я — надземна людина! Відчуваєш не захоплення своєю могутністю, але гордість. Ні
1У1997 році в Парижі, у тунелі Альма загинули принцеса Діана та Доді аль-Фаєд. 2 Хмарочос (англ.).
якої пихатості. Просто радість від усвідомлення того, що ти в змозі піднятись вище за будь-яке дерево:
"О хмари, я підвівся до вас, щоб
відправитись до далеких континентів та спуститись з вами
дощем рясним,
0 вітре, я дув із тобою,
А ви, о хвилі, здається, вашими мокрими пальцями Пестив я найвіддаленіші береги, Я пройшов шлях, який проходять
усі річки та канали у світі, Я стояв на високих мисах півостровів, Та з високих скель я кричав: Привіт світовії
Міста, куди проникають світло та спека,
Я теж проникаю туди,
Острови, що їх птахи єднають крилами,
Я теж лечу туди.
Від імені Америки вітаю вас усіх,
1 привітно піднімаю руку —
І після мене буде видно цей знак
З усіх будинків та будівель, де мешкає людина!"
Назва цієї поеми Вітмена — "Привіт світові!" (в оригіналі — французькою, "Salut au Monde!"). У XIX столітті американські поети говорили французькою. Я пишу цей твір, бо мені остогид французький антиамериканізм. Мій улюблений французький мислитель — Патрік Жуве, йому належать ці слова: "І love America". Оскільки між Францією та Сполученими Штатами оголошена війна, треба дуже уважно визначатися із вибором табору — якщо не хочеш бути потім остриженим1.
1 Йдеться про те, що після Другої світової війни у Франції остригали тих, хто співпрацював з німецькою армією.
Мої улюблені письменники — американці. Не тільки Волт Віт-мен, але й Едґар Алан По, Герман Мелвілл, Френсіс Скотт Фіц-джеральд, Ернест Гемінґвей, Джон Фанте, Джек Керуак, Генрі Міллер, Дж. Д. Селінджер, Трумен Капоте, Чарлз Буковскі, Лестер Бенґз, Фі-ліпп К. Дік, Вільям Т. Воллман, Хантер С. Томпсон, Брет Істон Елліс, Чак Паланік, Філіпп Рот, Х'юберт Селбі-мол., Жером Чарін (який живе на Монпарнасі).
Мої улюблені музиканти — американці: Френк Сінатра, Чак Бер-рі, Боб Ділан, Леонард Бернстайн, Берт Бакарак, Джеймс Браун, Чет Бейкер, Братан Вільсон, Джонні Кеш, Стіві Вандер, Пол Саймон, Лу Рід, Ренді Ньюмен, Майкл Стайп, Біллі Корґан, Курт Кобейн.
Мої улюблені режисери — американці: Говард Гоукс, Орсон Уеллс, Роберт Алтман, Блей Едвардс, Стенлі Кубрік, Джон Кассаветс, Мартін Скорсезе, Вуді Аллен, Девід Лінч, Расе Майєр, Сем Реймі, Пол Томас Андерсон, Ларрі Кларк, Девід Фінчер, М. Найт ІІҐямалан.
Американська культура трощить планету не з економічних міркувань, а через свій специфічний талант. Дуже легко звести її вплив до політичних маніпуляцій, як це часто роблять різні демагоги, порівнюючи Діснея з Гітлером або Спілберґа з дияволом. Американське мистецтво постійно поновлюється, бо воно тісно пов'язане з реальним життям. Американські митці перебувають у перманентному пошуку новизни, але тієї новизни, яка відкриває нам нас самих. їм удається поєднувати винахідливість із прийнятністю, оригінальну творчість із бажанням подобатись. Мольєр теж шукав вигоди, а Моцарт — успіху в слухача: і в цьому немає нічого ганебного. Американські митці народжують менше теорій, ніж їхні європейські колеги, бо в них не вистачає на це часу — вони надто захоплені практикою. Вони опановують світ, борються з ним і, описуючи, змінюють його. Американські автори вважають себе натуралістами, насправді ж вони марксисти! Вони дуже критично ставляться до своєї нації. Жодна інша демократія у світі не ставиться так під сумнів у власній же літературі. В усьому світовому кінематографі немає нічого більш підривного, ніж американський андеграунд. Митці зі Сполучених
Штатів зваблюють решту світу до своїх мрій, бо вони сміливіші, працьовитіші і у них вистачає сил кепкувати з власної країни. Багато хто вважає, що європейські митці страждають на комплекс переваги над своїми американськими колегами, але вони помиляються: насправді це комплекс неповноцінності. Антиамериканізм здебільшого складається із заздрості та ошуканого кохання. Принаймні, решта світу захоплюється американськими творами й дорікає Сполученим Штатам за те, що американці не віддячують світові такою ж увагою. Конкретний приклад? Остання телепрограма Бернара Піво "Культурний бульйон", у якій брав участь ведучий американської телепрограми Actors Studio Джеймс Ліптон. Ведучий найкращої в історії французького телебачення передачі про літературу здавався збентеженим перед Ліптоном, улесливим та пихатим журналістичком, що організовує на маленькому кабельному каналі агіографічні конференції за участю голлівудських акторів. Піво, автор "Апострофів"1, людина, яка брала інтерв'ю у всіх найвидатніших письменників свого часу, був зворушений тим, що по той бік Атлантики його цитує якийсь нікчемний манірний підлесник!
Нам не до вподоби не американський імперіалізм, а американський шовінізм, його культурний ізоляціонізм, повна відсутність у американців інтересу до творів іноземних авторів (за винятком Нью-Йорка та Сан-Франциско). Сьогодні між Францією та Сполученими Штатами такі ж стосунки, як і між провінцією та Парижем: суміш захоплення та неприйняття, бажання поїхати туди і гордість через вдалий опір цьому бажанню. Ми хочемо все про них знати, щоб потім зневажливо знизувати плечима. Бути в курсі останніх тенденцій, нових модних місць, нью-йоркських пліток, щоб потім ще раз підкреслити, наскільки ми прив'язані до своїх місцевих реа
1 "Апострофи" — легендарна літературна передача на французькому телебаченні. Вперше вийшла в ефір 10 січня 1975 року. З того часу Бернар Піво є її незмінним ведучим.
лій. Здається, Америка пішла по шляху Європи, тільки у зворотному напрямку: комплекс неповноцінності американців (наївна молода країна, "нувориш", історія та культура якої здебільшого були запозичені ззовні) переріс у комплекс переваги (насаджування того, як треба жити та ефективно діяти, культурна ксенофобія, комерційна зневага і рекламний тиск).