— Круто.
— Аж смерть як круто.
1 Круто (англ.).
2 Старші класи середньої школи (англ.).
— А ти, дурню, всю плівку розтринькав.
— Ані слова більше, мене це вже дістало*, — каже Джеррі.
— Еге, та у тебе кров з носа йде, — каже Девід.
— От лайно, знову починається, — каже Джеррі.
Він відкидає голову назад, серветкою затуляючи ніздрю. Лурдес простягає йому паперовий носовичок.
— Не хвилюйтесь, Лурдес, із ним весь час таке трапляється, — заспокоює її Девід.
— Тільки коли мені щось не подобається, — каже Джеррі.
— Я ж так і кажу — весь час, — каже Девід.
Інші свідчення? Вони наче із апокаліптичної фантастики Дж. Г. Балларда, з тією лише відмінністю, що тут усе відбувалося насправді. Едмунд Макнеллі, технічний директор компанії Fiduciary, телефонує своїй дружині Ліз, коли знизу вже чутно гуркіт. Він сильно кашляє і швидко диктує їй номери своїх страхових полісів та програм професійних бонусів. Він встигає сказати лише те, що вона та діти були для нього всім, потім радить скасувати їхню путівку на двох до Рима. Чи вистачило в нього тоді часу випити останню філіжанку кави, дивлячись, як люди падають з вікон? Мабуть, що ні, бо він надто сильно кашляв. На 92-му поверсі Деймен Міхан телефонує своєму братові Ежену, пожежному в Бронксі: "Тут усе дуже погано, — кричить він, — ліфти накрились". Пітер Олдерман, продавець у Bloomberg LP, вистукує на но-утбуці електронний лист сестрі; пише про дим, а потім додає: "Я боюся". Думаю, починаючи з 9.00 ця фраза найточніше описує загальний настрій. Після несподіванки, здивування, надії, через чверть години залишився лише страх, звірячий жах, через який плутаються думки та слабішають ноги.
Сьогодні вранці я повів свою доньку на вежу "Монпарнас". Ті, в кого немає дитини трьох з половиною років, можуть одразу переходити до наступної хвилини: вони все одно не зрозуміють. Отже, перш за все, її треба було переконати, що піднятись на вежу "Монпарнас" буде цікавіше, ніж залізти до ігрового манежу неподалік. Зреш-
4 Ф. Беґбеде
97
тою, вона потрапила і туди, і туди. їй будь-що кортіло бігати за голубами, поки ті не злітали, вилазити на бетонні стовпчики та удавати канатохідця на краях сходів. Сцена перша: сльози, переговори, примирення. Коли їй набридло підніматися проти ходу ескалатора, мені вдалося притягти її до ліфтів. Вона розплакалася, коли я не дав їй натиснути кнопку 56-го поверху. Вона розсміялася, коли кабіна зрушилася і від тиску при підйомі позакладало вуха. У Ciel de Paris вона весь час крутилася під ногами метрдотелів у нейлонових костюмах. Ми сіли біля вікна. Я показав їй Місто-Світоч. Вона не хотіла знімати пухову куртку. Сцена друга: сльози, переговори, примирення. Життя у дітей не надто барвисте, тож вони самі собі його забарвлюють. Усе згодиться як привід для драм, істерик, криків, радощів, нестримного сміху, гнівного тупання. Життя маленької дитини — це п'єса Шекс-піра. А моя донька, до того ж, — Сара Бернар. За мить вона може переключитися з повного відчаю на безмежну насолоду. Рідкісний талант. Офіціантка (яка бачить мене щоранку і вже впізнає) пропонує їй... цукерки? Сяє від щастя, очі блищать, посилає в повітря тисячі поцілунків... Надто гарячий шоколад? Нестримна лють, насуплені брови, кисла міна, капризні надуті губки. Коли пізнаєш світ навколо себе, ніщо не здається незначним. У житті моєї доньки все гіперболізоване. У тридцятий раз за цей ранок вона заводить пісню про "Зелену мишку, що бігає в травиці". Як мене вже дістала ця клята лічилка. Кілька хвилин Хлоя сидить непорушно і споглядає на Париж, потім вона повертається до мене: їй сподобалася собачка за сусіднім столиком. Вона йде поговорити з нею, спочатку боязливо, але вже за хвилину доволі фамільярно, показує їй панораму та пояснює:
— Це високо. А я дузе-дузе майа.
Кокер-спанієль погоджується з нею. Щоб відсвяткувати це, вона хоче зав'язати бантиком його вуха. Я підводжуся, щоб забрати її, та вибачаюсь перед господарями собаки, які нічого не помітили.
— У вас така мила донечка!
— Дякую, але за хвилину ви зміните свою думку.
— ХОЦУ лишитися з СОБАЦКОЮ!
Сцена третя: сльози, переговори, примирення. Сусіди, приголомшені галасом, дійсно змінюють свою думку. Я намагаюсь купити її мовчання, пропонуючи карамельку.
— Ні, бо з вона липка.
Я б і сам залюбки іноді поводився так, як моя донька. Наступного разу, коли мені будуть суперечити, чи то на знімальному майданчику телепередачі, чи на якомусь літературному засіданні, обіцяю: лементуватиму, кричатиму, витиму та качатимусь по підлозі. Упевнений, що цей спосіб буде надзвичайно ефективним, скажімо, в політиці. "Голосуйте за мене, інакше я голоситиму". Ось що треба було робити з Робертом Ю1!
Ми закінчили сніданок, невипитим лишився лише шоколад (цього разу він виявився надто холодним). Коли ми спускалися в ліфті, донька посміхнулася мені та прошепотіла: "Татку, я тебе люлю". Я взяв її на руки. Я прекрасно розумів, що таким чином вона лише вибачається за свою нестерпну поведінку в del de Paris. Ну то й що: я прийняв цей подарунок. Одного разу, коли в мене нестерпно розболілися зуби, я прийняв завелику дозу морфію. То були надзвичайні відчуття, але вони не витримують ніякого порівняння із цим ніжним запамороченням, коли я занурився носом у її волосся, вдихаючи аромат мигдального шампуню, сповнений вдячності.
1 Роберт Ю — з 1997 по 2002 р. депутат французького парламенту від комуністичної партії. У 2002 році він балотувався на пост президента Франції, але, набравши лише близько 4% голосів, вирішив спробувати сили в парламентських виборах і теж програв їх. Відомо, що Фредерік Беґбеде в ті часи працював стилістом комуністичної партії Франції.
Можна пройти цей шлях, затамувавши подих. Глибоко вдихнути, увійти в дим і йти вперед, витягнувши руки перед собою, навмання спуститись сходами, минути бар і повернути праворуч, пройти повз ліфти та йти далі до північної сторони. Звучить, як інструктаж для альпіністів — мені здається, наче ми здійснюємо сходження на верхівку Гімалаїв, не маючи обладнання для дихання. Швидко спускаюся до хлопців і сварю себе, що бодай на мить залишив їх. Лурдес тримає в руках залиту кров'ю серветку.