10.
Про наші власні гріхи та гріхи ближнього
Коли ти усвідомив свою власну невартісність, обмеженість і неміч, то, подібно до митника, заволай: Боже, будь милостивий до мене грішного! І додай: зглянься на мене, Господи, бо я набагато гірший за митаря, бо я не можу не дивитися на фарисея, і дивлячись, моє серце возноситься і каже: дякую, що я не такий, як він. Святі кажуть, що коли ти бачиш темряву у своєму власному серці і неміч своїх власних сил, в тебе не буде потягу до осудження ближнього. Із своєї темряви ти бачиш яскравіше відображення небесного світла у всьому творінні, і ти не помічаєш гріхів інших, бо твої власні гріхи великі.
Бо тільки тоді, коли ти будеш з цілого серця прагнути до досконалості, ти побачиш свою власну недосконалість. І тільки тоді, коли ти усвідомив свою недосконалість, ти можеш вдосконалюватися. Так через неміч народжується досконалість. Тоді дарується тобі той стан, який Ісаак Сірійський обіцяє тим, хто переслідує себе: І ворог твій прогнаний буде наближенням твоїм. Про якого ворога каже св. Отець? Звичайно, про того, який, прийнявши образ змія, відтоді не припиняє навіювати нам незадоволення, нетерпеливість, запальність, гнів, заздрість, страх, відчай, хвилювання, ненависть, знеохочення, байдужість, лінивство, розпач, невірство і взагалі все те, що отруює нам наше існування і що має свої коріння в нашому самолюбстві і жалю до себе.
Як може людина вимагати, щоб їй підкорялись, якщо вона не виконує волі свого Творця? І яка в неї може бути підстава засмучуватися, бути нетерплячою чи дратуватися, якщо не все робиться за її бажанням? Працею вона досягнула звички не мати ніяких бажань, і все здійснюється саме так, як "вона того хоче", – пояснює Авва Доротей. Її воля злилася з волею Божою і "усе, чого ви в молитві попросите, то одержите і сповниться вам" (Мк.11:24).
Як може заздрити людина, яка не чваниться, але вникаючи в себе, бачить, що всі інші набагато більше заслуговують на похвалу і на повагу, ніж вона? Хіба страх, відчай і хвилювання можливі для того, хто знає, що все, що трапляється з ним, він повинен перенести, як розбійник на хресті, бо належну заплату за вчинки свої беремо (Лк.23:48).
Лінивство відступає від нього, бо він постійно виявляє його у собі; образу не може відчувати той, хто усвідомив свою нікчемність, і ненависть його спрямована виключно на зло, яке гніздиться в його серці, бо воно закриває від нього Господа; він зненавидів до того й свою душу (Лк.14:26). Тоді й невірство не має великої сили в душі, бо він пізнав, що благий Господь (Пс.34:9), тільки Господь підтримує людину. Любов людини зростає, а з нею і віра. За словами Ісаака Сірійського: "він підписав мир з собою, і небо і земля підписали мир з ним". Він збирає плоди покірності. Але це можливо тільки на вузькій дорозі, яку знаходять лише деякі (Мт.7:14).
11.
Про внутрішню боротьбу як засіб для досягнення мети
Звільнившись від зовнішніх пут, тим самим звільняєш внутрішню людину. Коли визволяєшся від зовнішніх турбот, серце визволяється від внутрішніх мук. З цього стає зрозумілим, що та важка боротьба, яку тобі слід вести проти себе самого є лише засобом. Як такий, він не є ні добрим, ні поганим. Святі часто порівнюють його з курсом лікування, який необхідний для покращення здоров'я. Цей курс може бути дуже важким і пов'язаним з виснажливими стражданнями, однак він є лише засобом для покращення здоров'я.
Пам'ятай завжди: ти не робиш нічого доброго своїм стриманням. Чи можна вважати подвигом те, що людина, яка через необережність опинилася засипаною глибоко в копальні, бере сапку і лопату, щоб спробувати вибратися? Навпаки, хіба це не природно, що вона скористається тими знаряддями, які дані їй згори для того, щоб вибратися із задушливого повітря і темряви? Бо ж зворотній вчинок був би безумством.
Скористайтеся прикладом для науки. Інструменти – це знаряддя спасіння, тобто заповіді св. Євангелії, св. Тайни Церкви, до яких може приступати кожен християнин. Не використані тобою, вони не принесуть користі; але якщо ти користуватимешся ними належно, вони відкриють тобі дорогу до свободи й світла. "Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство" (Д.14:22). Ми повинні, подібно до засипаної людини, відмовитися від можливості відпочинку і сну; ми повинні, подібно до цієї людини, також намагатися використати кожну хвилину. Тоді, коли інші зайняті своїми маловажними справами або сплять, ми не випускаємо з рук сапку і лопату, тобто молитву, піст, чування і працю "дотримуватись всього, що Я наказав вам". Якщо серцю буде важко погодитися з цим, ми всіма силами нашої волі повинні примусити його підкоритися, і лише тоді можна досягнути свободи.
Яку ж нагороду отримає працюючий? Чи він залишиться без нагороди? У праці вже є нагорода. В тій любові до свободи, в тій надії і вірі, без якої він не взявся би за працю. У праці зростає надія, віра і любов, чим старанніший він, чим менше береже себе, тим більша буде йому нагорода. Він залишається в'язнем серед ув'язнених; він у своїх очах не відрізняє себе від оточуючих; він один із грішників серед грішних людей землі. Але поки люди у безнадійній безпеці сплять, чи щоб згайнувати час, грають в карти, він іде на свою працю, бо він знайшов скарб, і ховає його (Мт.13-44). В його серці Небесне Царство, любов, надія і віра, що коли-небудь він здобуде свободу. Правдиву свободу він поки що бачить лише тьмяно, "ніби у дзеркалі, у загадці" (1Кр.13-12), але в надії він вже вільний: "Надією бо ми спаслися" (Рм.8:24). Надія, яка здійснилася, не є більше надією, – додає апостол.
Коли в'язень насправді здобуде свободу, "буде бачити її лице в лице", він більше не в'язень серед в'язнів землі. Він вже знаходиться у світі свободи, тієї свободи, в якій був створений Адам і яка була повернена нам у Христі. Подібно до в'язня, ми вже вільні у надії, але здійснення спасіння лежить по той бік земного. Тільки там зможемо з вірністю сказати – я спасенний. Бо заповідь "будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий", неможливо людям дотриматися тут на землі . Але навіщо нам дана ця заповідь? Святі кажуть, щоб ми вже зараз почали свою працю, маючи перед очима вічність. Ціль свободи людини не в ній самій і не в людині, а в Бозі, каже св. Теофан Затворник. Бо заклик до свободи голосить: покайтеся! І сказано: "Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені"(Мт.11:28). Струджені чим? Можливо, здобуванням тимчасових благ? Обтяжені чим? Можливо, турботами і хвилюваннями? "Ні, не так", – відповідають святі. Бо що говорить Господь далі? "Візьміть на себе ярмо Моє і навчіться від Мене" (Мт.11:29). Я, Який ніколи не думав про Мої тимчасові блага, ніколи не обтяжував себе земними турботами в той час, коли Я поневірявся по землі.