Початківець повинен особливо стерегтися всього, що хоч трохи притягує до містики. Молитва Ісусова є діяльність, праця, за допомогою якої ти працюєш над самим собою, приготовляєш себе для сприйняття тієї сили, яка називається Божою благодаттю, що завжди перебуває у кожному, хто прийняв хрещення, хоча і потаємно. Ти ж приготовляєш себе для того, щоб перебуваюча у тобі благодать могла принести плід. Молитва оплодотворює цю силу в нашій душі; і в цьому й полягає ціль молитви. Молитва – це молот, який розколює шкарлупу; молот твердий, удари болючі. Відкинь всяку думку про насолоду, захоплення, про райські голоси: до Царства Божого є лише один шлях – це шлях до Хреста. Бути розп'ятим на дереві є нестерпно – не чекай нічого іншого.
Ти розіп'яв своє тіло, прибив його до одноманітного способу життя із суворим самонаглядом. За твоєю думкою і твоєю уявою повинен бути такий самий суворий нагляд. Прибий їх до слів молитви, до Святого Письма, до читання псалмів і св. Отців, якщо в тебе є така можливість. Не дозволяй уяві блукати, де завгодно; те, що називається летом думки, є ніщо інше, як безцільне ширяння у світі ілюзій. Як тільки твоя думка не зайнята твоєю службою чи роботою, повертай її знову до молитви.
Слідкуй за тим, щоб твоя уява і твої думки були тобі слухняними, як добре дресирований пес. Ти не дозволяєш йому бігати всюди, гавкати, порпатися в багні і купатися у стічних канавах; таким же чином ти повинен повертати свою думку і уяву, і це ти повинен робити безконечну кількість разів протягом кожної хвилини, що минає. Але якщо ти чиниш не так, то будеш схожий на дикого коня, якого поганяє то один, то інший вершник, поки він покритий піною, не впаде від перевтоми, – каже преп. Антоній.
Надто сильний удар молотом по шкарлупі може пошкодити серцевину. Будь обережний! Відразу ж не переходь на читання тільки однієї Ісусової молитви. Читай ще інші молитовні правила, особливо на початку і вкінці теж. Не будь надто ревним. І не уявляй, що можеш хоч раз як слід вимовити "Господи помилуй". Твоя молитва завжди розсіяна, незібрана – ти ж людина. Лише ангели повсякчасно бачать у небі обличчя мого Отця, що на небі (Мт.18:10); ти, однак, маєш земну плоть, яка вимагає свого. Не взивай до неба і не дивуйся, якщо на початку забуватимеш свою молитовну працю по декілька годин, а можливо, навіть по декілька діб і більше. Приймай це просто і природно: ти ж незвиклий плавець, який, захопившись іншим, забув слідкувати за поривами вітру. Отже, не чекай нічого від самого себе, але й не вимагай нічого від інших.
Молитва повинна оживити твою думку, зробити її ясною. Тоді вона правильна. Той, хто молиться, все бачить навколо себе, помічає все і спостерігає за всім, але робить це через молитву, яка дає йому всюдипроникаюче і ясне світло. Дух діє в очищеній області нашого внутрішнього "Я". Оскільки ми очищуємо наше серце, ця область збільшується і наша духовна людина росте. Молитва повинна породити внутрішній спокій, мир у скорботі, любов, подяку і упокорення. Навпаки, якщо будеш у стурбованому і напруженому стані, радісно схвильованим чи в глибокому відчаї, переживаючи жаль чи прикрість, чи перебільшене сп'яніння, близьке до почуття насолоди, яке буває при слуханні музики, чи взагалі відчуваєш задоволення і задоволеність, так що ти задоволений собою і всім світом, то ти на невірній дорозі. Ти занадто покладався на себе. Відступи і вернися до самодокору, який повинен бути першим почуттям справжньої молитви. Ангел світла завжди приносить з собою мир, той мир, який темні сили за будь-яку ціну хочуть знищити. Св. Отці по тій прикметі можуть відрізнити світлі і темні сили.
Про безцінну перлину
Скинувши з себе всякі знання, не маючи ніякої доброї думки чи діла, не пам'ятаючи минулого, не маючи бажань у майбутньому, непридатний, подібно зношеній ганчірці, байдужий, як камінь на дорозі, з'їжджений хробаками, як гриб у лісі, вмираючий, як риба на березі, засмучений до сліз цим своїм убогим станом – таким стій на молитві перед Всемогутнім твоїм Суддею, Творцем і Отцем, твоїм Спасителем, Духом Істинним і Життєдателем. І як блудний син молися з глибини своєї ницості: прогрішився я, отче, проти неба й проти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм (Лк.15:21). Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного.
Ти знаєш свою неміч і бачиш самого себе лежачим, як порох, перед Всемогутнім, і через усвідомлення власної нікчемності зростає твоя любов до ближніх, Господом створених і Ним просвічених. У глибині своєї природи вони носять образ Божий і тому ти готовий жертвувати себе за них. Сталося дивне: чим глибше ти проникнув у своє власне серце, тим вище ти піднявся над самим собою. Твоє зовнішнє життя те саме: ти миєш посуд, доглядаєш за дітьми, ходиш на службу, отримуєш зарплату і платиш податки. Ти робиш все, що роблять і всі люди, які тебе оточують. Але ти відмовився від себе самого. Ти віддав одне, щоб здобути інше.
Маючи Тебе, чого можу я ще бажати? Нічого іншого, як тільки безперервною молитвою приєднуватися до Тебе,— відповідає преп. Іван Ліствичник. Деяких бере в полон багатство, інших – слава, ще інших надбання власності; а моє єдине бажання – бути з Господом.
Молитва, яка охоплює самовідречення, стала твоїм справжнім життям, яке ти підтримуєш ніби заради молитви. Ходиш перед Богом (Бт.6:9), – це є тепер єдине цінне для тебе, і це містить і охоплює все небесне і земне. Для того, хто носить Христа у своєму серці, немає ані смерті, ані хвороби, ані земної суєти; він вже вступив у вічне життя, яке все охоплює. І вдень і вночі Царство Небесне сходить у твоєму серці і зростає, і ти не знаєш як. Бо земля серця твого сама з себе зрощує спочатку зелень, потім колос, а тоді повне зерно в колосі (Мк.4:27-28).
Святі говорять про невечірнє світло. Це світло видиме не людським оком, а серцем, і воно ніколи не перестає зростати у чистоті і ясності. Це світло безперестанку продовжує відходити від пітьми, все збільшуючись; його характерна властивість – постійне очищення. Це світло безконечної вічності, що проникає крізь оболонку часу і матерії. Святі ніколи не кажуть, що це світло дано всім, а лише тим, хто очистив свої серця любов'ю до Господа, добровільно йдучи вузьким шляхом.