І тільки як настав вечір, згасла мідь оркестрів і засвітились смолоскипи, тоді веселі юрби розсипались купками й пішли на місто, немов широкі лави інсургентів у радісний наступ.
Тоді, нарешті, хлопцеві пощастило відбити промовця плечем від товаришів. Він одбив і став перед ним, випроставшись на цілий свій високий зріст.
— Ти ж чого штовхаєшся? — спитав той, змірявши поглядом цю дужу незалежну постать у лантусі.
— Без діла не штовхався б, значить, є діло. Ви будете Харитон?
— Ну? Та що, як Харитон?
— А я Матрос. Не тутешній, не пізнавайте. Ви все говорили справедливо сьогодні, нащот пролетарії, а от тепер я хочу, обратно, з вами говорити...
— Про що?
— Так... поговорити за одне діло.
Харитон подивився в це схудле, загострене обличчя. Давно невмиване, забруднене сажею, воно було спокійне і вперте. Тільки руки нервово заворушились у кишенях та очі, запалі й напружені, виказували, що несподіваний бесідник надає цій розмові неабиякого значення.
— Так чого ж? Говори, — нерішуче сказав Харитон.
Вони пішли поруч, вибившися з гурту й навмисне зменшуючи кроки.
Матрос спочатку мовнав, не знаючи з чого і як йому почати. Харитон мовчки, крадькома стежив за ним, як він, похнюпившись, дивився собі під ноги, ніби його дуже цікавив тротуар.
— Давно безпритульний? — спитав він нарешті.
— Не дуже. А раніш чистив на пароплавах казани. — Ці слова Матрос промовив гордо і при тому сплюнув на тротуар. — А от у мене єсть корішок, — продовжував він, — так він уміє робити з глини чортів або й попа і вобще — художник. Його, конєшно, треба в художествене, та нема кому клопотати. Пропаде в будинку за мій характер, бо я там одного гада, Пувичку, вгостив під серце, не знаю, чи й вижив. Альошка зостався, бідак, у будинку, а я ось на волі. Я зовсім другий сорт, знайду роботу і, мабуть, покину вольну жизнь. А за нього думаю повсігда, як би його приділить куди, щоб не страждав, бо він має такий талант, що сам не доб'ється. Конєшно, в мене роба непідходяща, мішок цей не дуже-то антилігентний, —куди я піду? Мільтон відразу здрючить, якби й пішов в учріждєнія клопотать. Думка була ще там, де я був, щоб заработать і потім... Я вже придумав і Альоші на спінджак зібрати, це щоб продавати чортів. Та ото, як я Пувичці зробив дірку, то довелося виїхати сюди. А тепер і не знаю як. Думаю так, щоб совєт од вас якийсь дістать, а потім я б уже знав, що робити.
Харитон слухав його що далі, то з більшою цікавістю.
Матрос розгортав перед ним цілу драму свого неспокійного життя, пересиченого постійними тривогами і повного нездійснених бажань. Перед очима вставав і той невідомий Матросів "корішок", здатний, може, на більше, ніж перебувати в будинку й ліпити копійчані "штучки" на заздрість Пувичці. Збуджена думка забилась у шуканні найскоршого виходу. Але що ж цей епізод? Цим не врятуєш справи. Їх багато. Ну, так, безперечно, їх не буде, цих чорних плям, це все відоме... А тим часом, що ж робити зараз, у цьому випадку, що оце розповідає цей хлопець?..
— Що ж робити? — вголос запитав Харитон. — Де ж він, той твій товариш? Якщо він не тут, то що ж ми зробимо?
— Як що? Я цього не знаю, ну, ви ж партєйний, комсамол.
— То що, як комсомол?
— Прикажіть, щоб Альошку в художествене. А я собі роботу знайду.
— Та ти чудій. Тут нічого не можна приказать. Тут... чорт його знає, що тут зробити. Якби хоч він був тут. Тоді взяв його, пішов, чи щось таке... А так, ну що ж? Хіба, щоб він приїхав?
— В натурі! Я ж оце й думаю.
— Так куди ж він приїде? На вулицю? Взяти з будинку, а тут куди? Може, ще й не легко тут у будинок його... Бо тут же й своїх... Ось ти чому на вулиці?
— Та я другий сорт. Про мене зараз розговору не буде... Я собі що? Знайду роботу і плювать. Перезимував лід радіатором, а літувать легше. Тепер то вже не пропаду. Мені за Альошку.
Харитон подивився на нього з теплою, дружньою посмішкою.
— Де ж ти знайдеш роботу?
— Та побачу. Все одно де.
— Хм... От що. А може, прийдеш завтра, чи що, туди до мене, де я працюю? Ти б за кур'єра міг би справитись?
— Що кульєр, ви мені скажіть за Альошку. А це що таке кульєр? Сурйозна робота?
— От ти справді приходь. Хоч я тобі напевне не обіцяю. Може, що й вийде, а може, і не вийде.
— Куди приходить?
Харитон сказав адресу.
— Я прийду, тільки щоб із Альошкою встроїть діло. Якби я був у комітеті, я б зразу. А то біда, що я не в комітеті, та й роба в мене... Куди ж... А вам, то вже зовсім не той табак. Приказав: "Отдать у художествене" — і зразу.
— Еге, приказав...
— А що ж? Я ж чув, як ви сьогодні про буржуїв говорили. Вам наплювать. Отдав у художествене і все. Він і Леніна вміє зробить, тільки не хоче з рудої глини. Якби йому гіпса, вона біла і засихає підходяще... З рудої, — каже, — чорта можу, попа, можу й другі штучки. А вже на Леніна, каже, треба гіпси. Ну, тут тільки вам треба розпорядитись.
— А хіба той будинок не може?
Матрос спинився і презирливо сплюнув.
— Будинок?
— Ну да. Там же доглядають і дають якийсь лад. То вже ж вони знають, куди його.
— Нічого ви не понімаєте. Будинок! Тут піддержки треба...
— Та я розумію. Словом, приходь, я ще пораджуся з товаришами. Зробимо! Приходь! — говорив уже з захопленням Харитон. Матрос піддавав йому жару:
— От! Ви там у комітет!.. Комітет ізразу: отдать у художествене — і амба. Потім я ще й Черв'якові знайду роботу. О, і Метеликові! Всім...
Так дійшли вони до центральних вулиць і впірнули в розмаїту юрбу, що пливла пішоходами в електричному сяйві ліхтарів та вітрин. Матрос гаряче сповідався перед тим, хто, на його думку, міг зробити все, щоб полагодити справу. Він вийняв із кишень свої чорні порепані руки і розмахував ними перед Харитоном, штовхаючи в той самий час перехожих своїм гострим плечем. Перехожі здивовано поглядали на цих гарячих співбесідників. Одному з них горіла на грудях зірка, а другий трусив чубом, що мав однаковий колір з його чудною одежею. Та вони ні на кого не звертали уваги.
Затримавшись на розі, Харитон кивнув головою на кав'ярню:
— Знаєш що? Мабуть, давай зайдем попоїсти.
Матрос уважно подивився на велику вітрину, звідки кричали смачні пиріжки, ковбаси та інші принадні речі. Поволі одвернувся й промовив байдуже: