— Він — працівник вашої газети, — сказав Фіно, подякувавши Етьєнові й кинувши на Люсьєна погляд хазяїна.
— А що ви придумали? — спитав Лусто в дю Брюеля і Блонде.
— Ось витвір дю Брюеля, — сказав Натан.
"Помітивши, як цікавиться публіка віконтом ві
конт Демосфен сказав учора: "Може, хоч тепер мені дадуть спокій".
"Один ультрарояліст лаяв промову пана Паск’є,— мовляв, той переспівуе усім відомі погляди Деказа. "Це так, але в нього суто монархічні литки",— заперечила йому одна дама".
— Коли такий початок, далі й слухати не треба. Все вийшло чудово, — сказав Фіно. — Біжи, неси копії, — звелів він учневі. — Газета зметана на живу нитку, але це наш найкращий номер, — звернувся він до групи письменників, які вже поглядали на Люсьена скоса.
— Дотепний хлопець, — сказав Блонде.
— Авжеж, стаття гарна, — озвався Клод Віньйон.
— Прошу до столу 1 — сказав Матіфа.
Герцог подав руку Флоріні, Коралі прийняла руку Люсьена, танцівницю з одного боку вів Блонде, з другого — німецький посол.
Я не розумію, чому ви нападаєте на пані де Бар— жетон і барона дю Шатле? Кажуть, його призначено префектом Шарантп і доповідачем прохань, — сказав німець.
— Пані де Баржетон виставила Люсьєна за двері, мов якогось жевжика, — сказав Лусто.
— Такого красеня? — здивувався посол.
Вечеря, подана на новому сріблі, на севрській порцеляні, на камчатній скатертині, вражала багатством і розкішшю. Страви готував сам Шеве, вина добирав найві— доміший виноторговець із набережної Сен-Бернар, друг Матіфа, Камюзо й Кардо. Люсьєн, що вперше зіткнувся з паризькою пишнотою, безперервно дивувався, але приховував свій подив, як людина великого розуму, відваги й смаку, що нею він був за словами Блонде. Проходячи вітальнею, Коралі шепнула Флоріні:
— Прошу, підпої добре Камюзо, і хай він проспиться в тебе!
— То ти вже обладнала журналіста? — спитала Фло— ріна, вживаючи слово, звичне у мові тих дівчат.
— Ні, люба, я закохалася в нього! — заперечила Коралі, чарівно повівши плечима.
Ці слова уловило Люсьєнове вухо, і доніс їх до нього п’ятий із смертних гріхів. Коралі була одягнена знадливо, і ретельно обміркований туалет підкреслював особливості її вроди, бо кожна жінка неповторна у своїй звабливості. Її сукня, як і сукня Флоріни, була пошита 8 чудової тканини — з так званого шовкового мусліну, — новинки, яку ліонські фабриканти надіслали в першу чергу Камюзо, своєму паризькому покровителю і голові фірми "Золотий кокон", і протягом кількох днів він був єдиним власником цієї дивовижі. Отже, кохання й туалет, жіночі креми та парфуми ще збільшили чарівпу вроду щасливої Коралі. Сподівана і доступна втіха непереможно вабить кожне юне створіння. Може, в цій доступ пості і криється вся спокуса пороку, може, в цьому і таємниця тривалої вірності? Вражена незрівнянною красою Люсьєна, Коралі разом з вибухом вулканних пристрастей, що іноді охоплюють цих бідолашних дівчат, несподівано відчула, як у неї в серці розквітло чисте, щире кохання — перше в її житті.
— Я закохалася б у тебе, навіть якби ти був негарний і хворий, — прошепотіла вона Люсьєнові, коли всі сідали до столу.
Які слова для поетаї Камюзо ніби зник, Люсьєн, дивлячись на Коралі, уже йото не помічав. І чи міг ухилитися від цього блискучого бенкету юнак, що так прагнув чуттєвих насолод, що зачах у одноманітному провінційному животінні, юнак, якого затягло в паризьку безодню, якого виснажили злидні, роз’ятрила вимушена здержливість, стомило чернече життя на вулиці Клюяі і марна праця? Люсьєн був уже мало не в ліжку Коралі, й він уже прилучився до принад газетярства, раніше недоступних для нього. Газету, на яку він довго й марно чатував на вулиці Сантьє, він тепер бачив за столом у подобі веселих молодиків. Газета помститься за всі його прикрощі, вона завтра ж прониже двоє сердець. А як він досі прагнув — і марно! — напоїти їх тим самим шалом і розпачем, яким вони його напоїли! Позираючи на Лусто, Люсьєн казав собі: "Осьде справжній друг!" — навіть не здогадуючись, що Лусто вже остерігається його як небезпечного конкурента. Люсьєн сплохував, показавши всю гостроту свого розуму; безбарвна стаття прислужилася б йому чудово. На відміну від Лусто, якого гризла заздрість, Блонде сказав Фіно, що треба схилитися перед таким яскравим талантом. Цей присуд визначив поведінку Лусто: він вирішив залишитися другом Люсьєна і разом із Фіно визискувати цього небезпечного новачка, не даючи йому вибитися з нужди. Обидва газетярі одразу ж зрозуміли один одного і дійшли мовчазної згоди, судячи з тих коротких фраз, якими вони півго— лосом обмінялися:
— У нього талант!
— Він буде вимогливий!
— О-о!
— Гаразд, гаразд!
— Мені завжди страшно, коли я вечеряю з французькими журналістами, — сказав німецький дипломат із спокійною і статечною добродушністю, глянувши на
Блонде, з яким він зустрічавея в графині де Монкорне. — Вам належить здійснити пророцтво Блюхера.
— Яке пророцтво? —— спитав Натан.
— Коли Блюхер у тисяча вісімсот чотирнадцятому році разом із Сакеном досяг вершин Монмартра, — пробачте, панове, що я нагадую про цей фатальний для вас день, — Сакен, великий грубіян, сказав: "О, тепер ми спалимо Париж!" — "Воронь вас боже! Франція загине ось від чого", — відповів Блюхер, показуючи на величезну виразку, що зяяла під їхніми ногами в долині Сени, огорнута вогнями й димом. — Слава богу, — додаа посол, помовчавши, — що в моїй країні нема газет. Я ще досі не отямився від страху, якого нагнав на мене отой хлопець у паперовому ковпаку: в десять років він уже розсудливий, як старий дипломат. І, далебі, мені здається, що сьогодні я вечеряю з левами й пантерами, які виявили мені честь, сховавши свої пазурі.
— Так воно і є, — сказав Блонде. — Ми могли б заявити й переконати всю Європу, що сьогодні ввечері ви, ваша світлосте, виригнули змія, що цей змій спокусив мадмуазель Туллію, найгарнішу з наших танцівниць, і звідси перейти до витлумачення Біблії, історії Єви і первородного гріха. Але будьте спокійні — ви наш гість.
— Це було б цікаво! — сказав Фіно.
— Ми могли б надрукувати не одне наукове дослідження про всі види зміїв, що зачаїлися в людських серцях, і довести, що особливо вони полюбляють оселятися в серцях дипломатів, — сказав Лусто.