— Флоріпо, серденько, чи добре ви знаєте роль? Га? Дивіться, щоб чого не забули. Проведіть другу дію тонко, з блиском! Фразу: "Я вас не кохаю!" скажіть так, як ми умовились.
— Навіщо ви граєте ролі, де треба казати подібні фрази? — дорікнув Матіфа Флоріні.
Загальний сміх покрив це зауваження москательника.
— А вам яке діло? Я ж не вам це кажу, дурне теля! — відрубала вона. — А знаєте, своєю дурістю він мені приносить щастя, — додала вона, глянувши на письменників. — Слово честі, я платила б йому за кожну <дурницю, якби не боялася розоритись.
— Так, але, репетируючи роль, ви при цих словах дивитеся на мене, і я боюсь, — відповів москательник.
— Гаразд, я дивитимусь на Лусто, — відповіла вона.
В коридорах задзеленчав дзвінок.
— Вийдіть усі, — сказала Флоріна. — Мені треба прочитати роль і спробувати її зрозуміти.
Люсьєн і Лусто вийшли останні. Лусто поцілував Фло— ріну в плече, і Люсьєн почув, як актриса сказала:
— Сьогодні не можна. Старпй бовдур сказав дружині, що їде на дачу.
— Правда, чарівна? — мовив Етьєн Люсьєнові.
— Але, друже, цей Матіфа!.. — скрикнув Люсьєн.
— Е, хлопче, ви нічого не розумієте в паризькому житті, — відповів Лусто. — Доводиться миритись! Адже
люблять жінок заміжніх. Так і тут. Знаходиш виправдання.
Етьєн з Люсьєном зайшли в літерну ложу бенуара: там уже були директор театру й Фіно. Навпроти них, у такій самій ложі, сиділи Матіфа та його приятель Камюзо, торговець шовком, покровитель Коралі; з Камюзо був його тесть, маленький стариган. Ці троє буржуа протирали скельця своїх лорнетів і неспокійно позирали на партер, занадто жвавий. У ложах була звична для прем’єр публіка: журналісти з коханками, утриманки із своїми полюбовниками, кілька завсідників-театралів, ласих на перші вистави, дехто з великосвітських осіб, охочих до таких переживань. У першій ложі сидів з родиною начальник управління фінансів, що влаштував дю Брюеля на платню по своєму відомству — справжня синекура для водевіліста. Люсьєн, починаючи з обіду, не переставав дивуватись. Життя літератора протягом двох місяців, таке для нього вбоге й нужденне, таке жахливе в кімнаті Лусто, таке принижене й заразом зухвале в Дерев’яних галереях, тут постало перед ним незвичайною розкішшю і в новому світлі. Ця мішанина високого й ницого, угод із совістю, благородних поривів і підлоти, зради і втіхи, величі й рабства — приголомшили його, як приголомшує вразливу людину небачене видовище.
— Як ви гадаєте, п’єса дю Брюеля даватиме вам збір? — спитав Фіно директора.
— Ця п’єса — комедія, побудована на інтризі. Дю Брюель змагається з Бомарше. Але публіка з бульварів не любить такого жанру, вона прагне гострих відчуттів. Дотепністю тут не цікавляться. Сьогодні все залежатиме від Флоріни й Коралі. Двоє вродливих і граційних дівчат у коротеньких спідничках станцюють іспанський танець — це напевне розворушить публіку. Сьогоднішній спектакль — ставка на карту. Якщо газета забезпечить п’єсі успіх дотепними статтями, я можу заробити па пій сто тисяч.
— Ні, я вже бачу, великого успіху не буде! — сказав Фіно.
— Три сусідні театри снують проти мене каверзи, вони посадили клакерів, і ті свистітимуть пеодмінно. Але я вжив заходів, щоб зірвати їхню змову. Я заплатив клакерам противників, і вони не стануть пнутися зі шкури. Крім того, два купці, щоб забезпечити тріумф Флоріни й Коралі, купили по сто квитків кожен, пороздавали їх знайомим, і ті готові виштовхати свистунів геть. Клака, двічі оплачена, дасть себе виштовхати, а така розправа завжди добре впливав на публіку.
— Двісті квитківі Таж це просто неоціненні люди! — скрикнув Фіно.
— О, якби мені ще двох гарненьких актрис, як Флорі— на й Коралі, та ще з такими багатими покровителями, я б викрутився.
Все, що Люсьєн почув за ці дві години, зводилося до грошей. У театрі, як і в книгарні, і в редакції газети, про справжнє мистецтво і справжню славу не було й згадки. Удари преса для карбування монет обрушились на його голову й серце, вкидаючи його в трепет. Поки оркестр виконував увертюру, Люсьєн мимоволі протиставляв оплески та свист розбурханого партеру картинам тихої і чистої поезії, які втішали його в друкарні Давіда, коли обидва вони марили про дивовижі мистецтва, про благородні тріумфи генія та білокрилу славу. Поет згадав вечори, проведені в гуртку д’Артеза, і сльози набігли йому на очі.
— Що з вами? — спитав його Етьєн Лусто.
— Я бачу поезію у багнюці,— відповів він.
— Е, друже, то ви досі в полоні мрій!
— Та невже ж треба плазувати й терпіти всіх цих жирних Матіфа і Камюзо? Невже актриси мають стелитись перед журналістами, а ми — перед видавцями?..
— Голубе мій, — сказав йому на вухо Етьєн, показуючи на Фіно, — гляньте на отого вайлуватого хлопця, у нього ні розуму, ні хисту, але він зажерливий і хоче будь-що забагатіти. Він дуже меткий у справах. У крамничці Доріа він злупив з мене сорок відсотків і з таким виглядом, ніби зробив мені послугу! І цей пройда зберігає листи, в яких майбутні генії запобігають перед ним заради сотні франків!
Огида стиснула Люсьєнові серце; він згадав підпис під малюнком, що валявся на зеленому сукні в редакції: "Фіно, дай мені сто франків!"
— Краще вмерти! — сказав він.
— Краще жити, — відповів Етьєн.
Завіса піднялась, і директор пішов за лаштунки дати ■якесь розпорядження.
— Друже,— сказав тоді Фіно Етьєнові.— Ми з Доріа вже домовились, і я одержу третину паїв у його тижне— зику. Я плачу за це тридцять тисяч готівкою за умови, що буду головним редактором і директором. Справа блискуча: Блонде сказав, що готуються обмежувальні закони для преси, збережуться лише ті газети, що тепер існують. Через півроку той,4 хто захоче видавати нову газету, потребуватиме мільйон. Тому я ризикнув, хоч у мене тільки десять тисяч франків. Слухай далі. Якщо ти влаштуєш так, щоб половину моєї частки, тобто одну шосту, Матіфа купив за тридцять тисяч, я зроблю тебе головним редактором у своїй газетці з оплатою двісті п’ятдесят франків місячно. Ти будеш підставною особою. Фактично я залишуся шефом редакції. Я збережу всі права, вдаючи, ніби стою осторонь. На оплату статей я даватиму тобі по сто су ва шпальту, отже, ти зможеш вигадати п’ятнадцять франків на день, замовляючи статті по три франки за шпальту і використовуючи безплатних співробітників. От тобі ще чотириста п’ятдесят франків на місяць. За тобою лишається право топити своїх ворогів і підтримувати друзів, якщо це не йтиме всупереч моїй політиці. Але я хочу бути хазяїном становища, захищати людей чи нападати па них, як мені заманеться. Можливо, я стану прихильником уряду або махровим роялістом, я ще не вирішив. Але я хочу потай зберегти добрі взаємини з лібералами. Я з тобою говорю щиро, ти славний хлопець. Можливо, я передам тобі звіти про засідання Палати. Коротше, доручи Флоріні втрутитися в цю справу, хай вона натисне на свого москательника, бо через два дні я мушу або відмовитись, або внести гроші. Другу третину теж за тридцять тисяч франків Доріа продав своєму друкареві й постачальникові паперу. А свою третину він має задарма та ще й наживе десять тисяч франків, бо сам заплатив за все лише п’ятдесят тисяч. Але через рік тижневик можна буде продати двору за двісті тисяч, якщо у двора стане здорового глузду скупляти газети, як про те ходять чутки.