— Що ви хочете цим сказати? — скрикнула пані де Баржетон.
— Я пересвідчився, що ви любите Люсьена, — провадив він із виглядом смиренної покори. — Треба до нестями закохатися, щоб/вабути всі вимоги пристойності, так добре відомі вам! Невже ви гадаєте, моя люба, моя обожнювана Наїс, що вас приймуть у маркізи д’Еспар чи в будь-якому іншому паризькому салові, коли піде поголос, що ви майже втекли з Ангулема разом із якимсь хлопчиськом, тим паче після дуелі пана де Баржетона із де Шандуром? Перебування вашого чоловіка в Ескарба можуть витлумачити як розрив. У таких випадках порядні чоловіки спершу б’ються за честь дружини, а потім дають їй волю. Любіть пана де Рюбампре, піклуйтеся про нього, робіть усе, що завгодно, але не живіть із ним під одним дахом. Коли хтось довідається, що ви удвох подорожували в одній кареті, у вас тицятимуть пальцем у тому самому світі, де ви хочете бути прийнятою. А крім того, Наїс, не йдіть на такі жертви заради молодика, якого ви не встигли порівняти ні з ким іншим; він не пройшов ще жодної випроби і, чого доброго, може знехтувати вами задля якоїсь парижаночки, котра видасться йому необхіднішою для здійснення своїх честолюбних зазіхань. Я не хотів би ганьбити людину, яка вам подобається, але хай мені буде дозволено уболівати за ваші інтереси більше, ніж за його. Послухайте моєї ради: пригляньтеся до нього і добре обміркуйте ваш крок. Якщо всі двері перед вами будуть зачинені, якщо жінки не захочуть приймати вас, то убережіть себе бодай від каяття, постановіть собі твердо, що людина, ради якої ви принесли стільки жертв, достойна того й зможе їх оцінити. Маркіза д’Еспар тим вимогливіша й обачніша, що сама порвала з чоловіком, і світ не зміг проникнути в таємницю їхнього розлучення. Але Наваррени, Бламон— Шоврі, Ленонкури — тобто всі родичі — оточили її; най— доброзвичайніші дами бувають у неї і приймають її в себе з усіма почестями, отож складається враження, що винен у всьому маркіз д’Еспар. З першого візиту до неї ви впевнитесь у слушності моїх порад. Я таки знаю Париж і можу вам наперед сказати: у салоні маркізи ви опинитеся в жахливому становищі, коли вона довідається, що ви оселилися в готелі "Гайар-Буа" та ще й разок із сином аптекаря, хоч би його називали й де Рюбампре, яким йому так хочеться бути. Тут у вас знайдуться суперниці, хитріші й підступніші за Амелі; вони неодмінно дізнаються, хто ви, яке ваше становище, звідки ви прибули, що вас сюди занесло. Ви, скільки я знаю, розраховували на інкогніто. Але ви з тих людей, для яких інкогніто неможливе. Невже ви не зустрінетеся на кожнім кроці з Ангулемом? Чи то з’їдуться депутати на відкриття палат, чи то навідається такий собі генерал під час відпустки до Парижа, і досить одному ангулемцеві побачити вас, як усе ваше життя піде шкереберть: надалі вас вважатимуть тільки Лгосьєновою полюбовницею. Якщо вам буде потрібна моя допомога — я завжди до ваших послуг. Зупинився я в головного податкового управителя на вулиці Фобур-Септ-Оноре, за два кроки від маркізи д’Еспар. Я досить близько знайомий із дружиною маршала де Карільяно, з графинею де Серізі та з головою державної ради; можу вас одрекомендувати. Та ви й без мене ввійдете у вищий світ через маркізу д’Еспар. Нема потреби зичити вам успіху в тому чи в тому домі — ви будете жадані у всіх салонахі
Пані де Баржетон не перебивала дю Шатле; вона була вражена слушністю його доводів. Ангулемська королева й справді розраховувала на інкогніто.
— Ваша правда, дорогий друже, — озвалася вона. — Але що ж мені робити?
— Дозвольте підшукати для вас пристойне помешкання з повною обставою; квартира обійдеться дешевше, ніж готель, і ви житимете у себе вдома; якщо ви згодні, то вже сьогодні заночуєте там.
— А як ви взнали мою адресу? — запитала вона.
— Вашу карету впізнати не важко, до того ж я їхав слідом за вами. Вашу адресу повідомив моєму візникові поштар у Севрі. То вй дозволите мені бути вашим квартирмейстером? Як тільки все влаштую, я надішлю записку.
— Гаразд, — сказала вона.
Це слово начебто не означало нічого, але воно означало все.
Барон дю Шатле розмовляв світською мовою з дамою, що належала до вищого світу. Він постав перед нею в усьому блиску паризької моди. На вулиці на нього чекав вишуканий кабріолет. Пані де Баржетон, замислившись про своє становище, мимохіть підійшла до вікна; вона бачила, як від’їжджав старий денді. За хвилину Люсьєн, хутко схопившись із ліжка і хутко одягнувшись, з’явився перед її зором у торішніх нанкових панталонах та в зношеному сюртучку. Він був вродливий, але смішний. Вирядіть Аполлона Бельведерського або Антіноя водоносом — і чи взнаєте ви тоді божественний витвір грецького чи римського різця? Очі порівнюють швидше, ніж серце встигне виправити: блискавичний, необміркований вирок. Контраст між Люсьєном та Шатле був надто разючий, щоб не впасти Луїзі в око.
Обідати закінчили близько шостої, і пані де Баржетон подала знак Люсьєнові сісти поруч неї на благенький диван, оббитий червоним перкалем із жовтими квіточками.
— Люсьєпе,— почала вона,— ми вчинили безглуздя, згубне для нас обох. Чи не погодишся ти, що слід виправити нашу помилку? В Парижі, любий хлопчику, ми по повиптіі ні жити разом, ні навіть допустити підозри, іцо приїхали сюди в одній кареті. Твоє майбутнє великою мірою залежить од мого становища в світі, і я не хочу тобі чим-небудь зашкодити. Сьогодні ж увечері я пересолюся в інше помешкання за кілька кроків звідси. Ти зостанешся в цьому готелі, і ми зможемо бачитися щодня, не даючи нікому приводу для пліток.
Луїза пояснювала Люсьснові закопи світського товариства, а він дивився на неї широко розкритими очима. Він іще не збагнув, що жінка, зрікаючпсь власних помилок, зрікається й свого кохання, проте зрозумів: він для пеї уже не той Люсьєн, яким був в Ангулемі. Вона говорила тільки про себе, про власні інтереси, про власну репутацію, про вищий світ і, щоб виправдати свій егоїзм, намагалася запевнити Люсьєна, ніби вона піклується лише про нього. Він не мав аніякісіньких прав на Луїзу, що так зненацька обернулася на пані де Варжетон; ба навіть гірше! — він нічогісінько не міг змінити. І ЛЮСЬєн не втримався від ряспих сліз, що покотилися з його очей.