Втрачені ілюзії

Сторінка 41 з 193

Оноре де Бальзак

— Ідіть же, — сказала вона наприкінці, — та будьте обачні і взавтра опівночі чекайте на мене кроків за сто по той бік Манля.

Повертаючись до Давіда, Люсьєн не чув землі під ногами, і надії переслідували його, як фурії Ореста, бо він передбачав тисячу труднощів, що вміщалися в одне страшне слово: гроші. Він так боявся Давідової проникливості, що замкнувся в своєму затишному кабінеті, аби оговтатися від приголомшення, до якого призвело його нове становище. Отже, доведеться покинути це помешкання, опорядження якого обійшлося так дорого, і тим самим визнати, що всі жертви пішли намарне. Люсьено— ві спало на думку, що тут могла б оселитися мати. Тоді б Давід заощадив кошти, потрібні для надбудови в дворі. Виходить, його від’їзд піде навіть на користь родині; він знайшов тисячу причин, які виправдували його втечу, — немає більшого єзуїта, ніж наші бажання. Люсьєн тут же подався в Умо, щоб розповісти сестрі про крутий поворот у своїй долі та порадитись із нею. Проходячи повз Постелеву аптеку, він подумав, що в разі крайньої потреби, не знайшовши іншої ради, він зможе позичити в батькового наступника суму, необхідну йому, щоб прожити в Парижі рік.

"Якщо я житиму в Парижі з Луїзою, то екю на день буде для мене величезною сумою, і за рік це складе всього тисячу франків, — міркував він. — А через півроку я розбагатію".

Попросивши сестру й матір зберегти його таємницю, Люсьєн довірив їм свої сердечні справи. Вони плакали, слухаючи його честолюбні плани, а коли він запитав, чого вони так побиваються, сказали, що всі свої заощадження витратили на білизну, на Євин посаг, на всілякі дрібниці, про які не подумав Давід, і вони, мовляв, щасливі, доклавши свою частку, бо друкар в шлюбному контракті зазначив, що взяв за Євою десять тисяч франків. Тоді Люсьєн висловив думку про позичку, і пані Шардон пішла до Постеля просити в нього на рік тисячу франків.

— Але ж, Люсьєне, — сказала Єва, в якої защеміло серце, — виходить, ти не будеш на моєму весіллі? О, вернися потім! Я кілька днів зачекаю! Коли ти проведеш її в Париж, вона ж за тижнів два відпустить тебе! Невже вона на якийсь тиждень не поступиться тобою заради пас? Адже ми виростили тебе для неї! Шлюб наш не принесе нам щастя, коли тебе не буде на весіллі... А чи вистачить тобі тисячі франків? — раптом запитала вона, урвавши себе. — Хоча фрак лежить на тобі прекрасно, але ж він у тебе один! Ти маєш усього дві тонкі сорочки, а решта шість із грубого полотна. В тебе тільки три батистові краватки, а інші з простого мусліну; та й твої носовички не гарні. Хіба в Парижі буде з тобою сестра, щоб випрала білизну відразу ж, як буде потрібно? Тож слід мати більше білизни. У тебе тільки одні нанкові панталони, пошиті цього року, — торішні дуже вузькі. Тобі доведеться шити одяг у Парижі, а там ціни не ангу— лемські. У тебе всього два білих жилети, які можна одягати, решту я вже лагодила. Послухай, раджу тобі взяти дві тисячі франків.

У цю хвилину надійшов Давід, і, видно, він почув останні слова, бо мовчки подивився на брата й сестру.

— Не приховуйте нічого від мене, — сказав він.

— Уяви собі,— вигукнула Єва,— він їде з нею!

— Постель згоджується позичити тисячу франків, — сказала пані Шардон, заходячи в кімнату й не помічаючи Давіда, — але тільки на півроку, та й то з умовою, щоб за тебе поручився твій шуряк, бо, мовляв, у тебе нема ніякого забезпечення.

Мати обернулась, побачила зятя, і всі четверо замовкли. Шардони відчували, що вони надуживають Давідовою добротою. Всім стало соромно. На очах у друкаря забриніли сльози.

— То ти не будеш у мене на весіллі? — озвався він. — Отже, ти не залишишся з нами? А я розтратив усе, що в мене було. Ох, Люсьєне, я ж саме приніс бві скромні весільні дарунки. — Він змахнув сльозу й дістав із кишені футляри, — не думав я, що шкодуватиму про покупку.

І Давід поклав на стіл перед тещею кілька сап’янових футлярів.

— Навіщо ви так балуєте мене? — сказала Єва з ангельською усмішкою, що перечила її словам.

— Дорога мамо, — мовив друкар, — скажіть панові Постелю, що я згоден підписати вексель, бо добре бачу з твого, Люсьєне, обличчя, що ти рішуче постановив їхати.

Люсьєн сумно опустив голову і по хвилі сказав:

— Не думайте про мене погано, мої любі! — він обійняв Єву й Давіда, пригорнув їх до грудей і додав: — Трохи зачекайте, і ви побачите, як я вас люблю. Навіщо були б наші високі помисли, Давіде, якби вони не допомагали нам звільнитися від дрібних умовностей, якими закони обплутують наші почуття? Невже навіть у розлуці я душею не буду з вами? Невже подумки ми не будемо завжди разом? Невже я мушу знехтувати своє покликання? Хіба ж книгарі приїдуть в Ангулем шукати "Лучника Карла IX" та "Стокротки"? Хіба рано чи пізно не довелося б мені зробити цей крок, який я роблю тепер? Чи трапиться мені ще коли-небудь така сприятлива нагода? Хіба все моє майбутнє не залежить від того, що я відразу по приїзді в Париж матиму доступ до салону маркізи д’Еспар?

— Він має рацію, — мовила Єва. — Чи не ви самі казали, що йому слід їхати до Парижа?

Давід узяв Єву за руку, повів її у тісну комірчину, яйа правила їй за спальню впродовж семи років, і стиха промовив:

— Ти, любове моя, казала, що йому потрібні дві тисячі франків? А Постель погодився дати лише тисячу.

Єва печально глянула на жениха, висловивши тим поглядом усю свою муку.

— Слухай, моя кохана Єво, на початку спільного життя нам буде сутужно. Авжеж. Мої витрати поглинули все, що я мав. У мене зосталося всього дві тисячі франків; одна тисяча потрібна для того, щоб працювала друкарня. Віддати решту твоєму братові — означав віддати останній шматок хліба й не мати спокою. Якби я був сам, я знав би, що робити, але нас двоє. Вирішуй!

Єва, розчулена, кинулася в дбійми своєму любому, ніжно поцілувала його і, гірко плачучи, шепнула йому на вухо:

— Роби так, начеб ти був сам, а я працюватиму, щоб покрити цю суму.

Незважаючи на те, що заручені поцілувались, як ніколи, палко, Давід, вийшовши до Люсьєна, залишив Єву в пригніченому стані.

— Не журися! — сказав він. — Ти матимеш потрібні тобі дві тисячі.

— Йдіть обидва до Постеля,— сказала пані Шар— дон. — Підписати вексель треба вам обом.