Надвечір вони, притомлені, верталися додому, витративши всього три франки. Коли ж у якихось особливих випадках воїш обідали в сільських рестораціях, що являли собою щось середнє між провінційною корчмою та паризькою харчівпею, то така розкіш обходилась їм до п’яти франків, й розраховувалися Давід і матінка Шар— дон, платячи порівну. Давід був безмежно вдячний Люсьєнові за те, що він заради сільських розваг нехтував утіхами, які чекали на нього в домі пані де Барже— тон, та пишними обідами в світському товаристві, — адже ж тепер кожен прагнув ушанувати ангулемську знаменитість.
За таких обставин, уже тоді, коли все було готове для майбутнього господарства і Давід подався в Марсак запрошувати батька на весілля, сподіваючись, що старий, зачарований невісткою, візьме на себе бодай частину великих затрат, пов’язаних із перебудовою дому, сталася одна з тих подій, які в провінційних містечках призводять до цілковитої зміни уявлень.
В особі Шатле Люсьєн і Луїза мали домашнього шпигуна, який з наполегливістю, що походила з ненависті, посиленої пристрастю і водночас жадобою, вичікував нагоди влаштувати скандал. Сікст хотів довести пані де Баржетон до такого стану, щоб вона відверто виявила свої почуття до Люсьєна — отоді її вважали б за пропащу. Він прикинувся її слухняним повірником, па вулиці Мінаж він захоплено вихваляв Люсьєна, але десь— інде усіляко паплюжив його. Непомітно він домігся права запросто бувати в Наїс, яка вже анітрохи не остерігалася колишнього залицяльника; проте віп був занадто перебільшеної думки про стосунки закоханих: на превеликий жаль Луїзи й Люсьєна, їхня любов і далі лишалася платонічною. Бувають такі пристрасті, які розгоряються аж надто повільно — і хто знає, добре це чи погано. Закохані вдаються до маневрування почуттями, вони розмов— . ляють, замість того щоб діяти, ведуть бій у чистому полі, а не йдуть на приступ. Вони пересичуються одпе одпим, даремно розтрачуючи свою жагу. Закохані не шкодують часу на безконечні розмови, на перевірку своїх почуттів. І нерідко пристрасті, що виступили в похід із розмаяними корогвами, в повному параді, палаючи бажанням усе розметати, кінець кінцем ганебно відступають, не здобувши перемоги, обеззброєні, оглушепі марпим брязкотінням. Такий фатальний кінець інколи пояснюється притаманною молодим несміливістю й навмисним зволіканням, вельми знадливим для жінок, які не похопили любовної премудрості, бо ні джигуни, спритні до зальотів" ні досвідчені кокетки, що вже бували в бувальцях, не підуть на подібне взаємне ошуканство.
Крім того, провінційне життя анітрохи не сприяє любовним утіхам і, навпаки, схиляє до розважливості та суперечок про любов; воно ставить такі перешкоди ніж— пим стосункам, що часто штовхає закоханих із палкою душею на крайні вчинки. Це життя засноване на дріб’язковому вистежуванні, на цілковитій відкритості домапь ніх взаємин і так суворо осуджує найменшу близькість, яка тішить серце, але нітрохи не зневажає добропристойності, так нерозважливо таврує найчистіші стосунки, що часто там пускають поговір про жінок, які того зовсім не заслужили. Не одна з них шкодує, що не спізнала всіх розкошів гріха, якщо вже доводиться терпіти за нього покуту. Суспільство, що легковажно ганить або засуджує очевидні похибки, якими завершується тривала внутрішня боротьба, буває саме ж таки й винувате в тому, що відбуваються скандальні історії; але більшість людей, котрі лихословлять про вигадане непристойне поводження деяких бб8 вини винуватих жінок, не замислювалися над причинами, які змусили ту або ту жінку кипути виклик суспільним умовностям. Пані де Баржетон теж неминуче мала опинитися в тому безглуздому становищі, в яке попадало багато жінок, чиє падіння сталося вже після того, як вони були несправедливо звинувачені.
Напочатку, коли пристрасть тільки виникає, будь-які перешкоди лякають людей недосвідчених; а перешкоди, що постали перед нашими закоханими, скидалися на ниті, якими ліліпути обплутували Гуллівера. То були численні дрібнички, вони сковували будь-який рух і вбивали наипалкіші бажання. Пані де Баржетон була на видноті. Якби вона замикала перед гостями двері в години, коли до неї приходив Люсьєн, цим усе було б ска— запо; тоді краще вже було б утекти з ним. Правда, вона завжди приймала його в будуарі, до якого він так призвичаївся, що почував себе там господарем, але двері навмисне залишалися відчинені. Все виглядало цілком благопристойно. Пан де Баржетон, як той хрущ, кружляв по кімнатах, і йому й на думку не спадало, що дружині хочеться побути з Люсьєном на самоті. Якби йшлося тільки про чоловіка, Наїс могла б любісінько спекатися його, випровадивши кудись із дому чи загадавши йому якусь роботу по господарству; але їй набридали гості, і що дужче зростала цікавість, то вони ставали численніші. Провінціали за своїми звичаями люди в’їдливі, вони полюбляють заважати коханню, що тільки-но закльовується. Слуги вешталися сюди й туди по дому, входили без виклпку, не постукавши в двері,— це був давній звичай, і досі він анітрохи не заважав жінці, яка не мала потреби з чимось критися. А якби вона змінила давні заведені правила — чи не означало б це признатися в коханні, в якому Ангулем іще сумнівався? Пані де Баржетон не могла кроку ступити з дому, щоб ціле місто не знало, куди вона пішла. Прогулянка вдвох із Люсьє— ном кудись за місто видавалась їй кроком аж занадто ризикованим, менш небезпечно було б замкнутися з ним у кімнаті. Якби Люсьєн затримався в пані де Баржетон за північ, коли гості вже порозходились, уранці пішов би поголос. Отож і вдома, і поза домом пані де Баржетон завжди була на людях. Наведені подробиці малюють провінцію: там гріх подружньої зради або всіма визнаний, або неможливий.
Луїза, як і всі захоплені пристрастю недосвідчені жінки, мало-помалу починала усвідомлювати труднощі свого становища; вона боялася їх. Цей страх позначався і на тих палких суперечках, які відбирають у закоханих кращі години, коли вони залишаються на самоті. У пані де Баржетон не було маєтку, куди б вона могла повезти свого любого поета, як це роблять інші жінки, котрі, вигадавши слушний привід, ховаються в сільській глушині. Стомившись од життя на людях, доведена до розпачу цією тиранією, яка гнітила її тим важче, що втіхи кохання не приносили їй радощів, вона згадала про Ескар— ба і тепер мріяла поїхати туди провідати старого батька: так дратували жінку ці жалюгідні перешкоди.